Читати книгу - "Атомний вогонь над океаном"

Зонненфельд, — глузливо повторив він. — Що ж, по-вашому, в майбутньому шоферами і вантажниками треба брати людей, які склали державний іспит з атомної фізики? Безглуздя! А як виникла ланцюгова реакція? Адже ємкість кожного ящика менша за критичну кількість плутонію. А ящики були упаковані за інструкцією. — Брекдорп нетерпляче обмахувався носовичком.

Шпрінгер кивав головою в знак згоди. Він старанно гортав якусь книжечку з тоненькими аркушиками-картками. Літери на них були такі маленькі, що їх можна було прочитати лише з допомогою лупи. Шпрінгер замислився, бурмочучи якісь прізвища:

— Бромлей, Браус, Браун… Ага, правильно, Хріс Браун. Так воно, мабуть, і є.

Брекдорп знову дивився на світлову таблицю.

— Ви пригадуєте лист, який хіміко-фізик Хріс Браун місяців десять тому написав керівництву атомного міста саме в питанні транспортування плутонію? Пропозиції Брауна обговорювалися на засіданні вченої ради. Їх підтримали професор Стефсон і професор Метіус. Професор Кальман виступив проти, і пропозицію відхилили вісьма голосами проти чотирьох.

— Будь ласка, без вступних промов, — нетерпляче перебив його Брекдорп.

Шпрінгер відкашлявся. Потім узяв лупу в руки і повів далі:

— Браун твердив тоді, що коли на складі зберігати дві тисячі ящиків плутонію, навіть суворо додержуючись правил, кількість активних нейтронів зросте в такій мірі, що можлива порівняно швидка ланцюгова реакція.

Розміри такої катастрофи було показано в доданих до листа підрахунках. Друга небезпека виникає одразу ж, як тільки хтось порушить інструкцію про зберігання кожного стального ящика в свинцевій оболонці. Браун підрахував, що досить поставити поруч тридцять два ящики, як станеться вибух. Тому він настійно пропонував використати для транспортування цього надзвичайно небезпечного матеріалу ящики іншого виготовлення. — Шпрінгер тицьнув лупою в книжечку. — Далі тут записано, що в корпусі 37 не можна тримати більше тисячі ящиків. Ну, це вже, — Шпрінгер потягнув себе за кінчик носа, — так би мовити, в минулому.

— А чому відхилили пропозицію Брауна? — спитав Брекдорп.

— Вчена рада відхилила пропозиції, вважаючи, що заміна стального ящика «ящиком Брауна» призведе до порушення інструкції про збереження плутонію. А це означає, що виникає нова небезпека.

— Пригадую, — кивнув Брекдорп головою. — Це питання обговорювалося тоді досить детально…

Його перервав зумер розмовного апарата. Шпрінгер натиснув на клавіші. Почувся голос Чанволда:

— Надійшли дані про поранених. В атомному місті і Рівертауні не виявлено уражених променевою хворобою. Зате на будівництві нового реактора таких є кілька чоловік. Вони пізно пішли в сховище і були опромінені. Серед уражених два бетонники, один інженер, три шофери і вчений.

— Сім чоловік, цілком досить! — схопився за голову Брекдорп.

— їм уже подано медичну допомогу, — повідомив Чанволд.

— Хто цей учений? — запитав Брекдорп.

— Хіміко-фізик Браун, — відповів Чанволд. — Хріс Браун.

Він іще щось сказав, але ні Брекдорп, ні Шпрінгер його більше не слухали. Вони дивилися один на одного. Шпрінгер просто не наважувався висловити те, що думав його шеф.

— Здається, Браун довів свою теорію на практиці, — промовив Брекдорп. — А яка ваша думка?

Тепер Шпрінгер мусив зробити такі висновки, яких від нього чекав директор атомного міста.

— Під час вибуху Браун був поблизу корпусу 37, — сказав Шпрінгер. — Зонненфельд порушив інструкцію і поставив ящики не так, як слід. Треба встановити, з яким шофером їхав Браун. Можливо, вчений ціною нещасного випадку хотів довести правильність своєї теорії.

Брекдорп кивав головою, заохочуючи Шпрінгера.

— Браун прагнув помсти. Він підмовив Зонненфельда поставити ящики не так, як вимагає інструкція. Між іншим, Браун уже раз хворів на променеву хворобу. Це було тоді, коли він розбив ампулу з соляним розчином — дуже важливим радіоактивним ізотопом!

Шпрінгер не нагадав, що Браун тоді кілька тижнів боровся з смертю, що він згодом знову, рискуючи життям, запобіг катастрофі.

Міркування Шпрінгера, очевидно, сподобалися Брекдорпу.

— З'ясуйте от що, — сказав шеф. — По-перше, чому Браун опинився на будівництві. По-друге, якщо в нього було якесь завдання, то від кого він його дістав. По-третє, як прізвище його шофера. Той факт, що в корпусі 37 знищено цінності на мільйони, викликає підозру. Це явний саботаж.

— Авжеж, саботаж, який ставить на карту життя людей! Двох убито. Це вже встановлено. Третій, Зонненфельд, теж помре. А що коли Браун мав доручення, скажімо, від професора Стефсона поїхати на будівництво?

— З'ясуйте все, Шпрінгер, і про наслідки доповісте особисто мені.

* * *

День згасав. На атомне місто Мехіко-Занд швидко спадали сутінки. Цементні ходи між бетонними корпусами лабораторій і будинком управління освітлювалися потужними прожекторами. Люди в захисних костюмах обходили вулиці міста, намагаючись встановити ступінь радіації. Слідом ішли спеціальні машини, від яких тяглися гумові шланги. З цих вмонтованих в одяг розвідників шлангів весь час текла вода, змочуючи захисний костюм. Шланги розмотувались або намотувались на барабан залежно від того, наскільки розвідники віддалялись од машин. Вода оберігала людський організм від проникнення нейтронів, які викликають небезпечну променеву хворобу.

В атомному місті не лишилося жодного куточка, якого не обслідували б розвідники. Вони наносили на карту міста все нові цифри, і поступово в них склалося повне уявлення про ступінь зараженості кожної вулиці радіацією.

Тим часом Брекдорп запросив до себе керівних учених атомного міста. В його кабінет зайшли професори І. Ф. Стефсон — технічний керівник міста, Джек Кальман — начальник першого відділення і Мерлан Метіус — начальник другого відділення. Крім них, на нараді ще був Лекс Шпрінгер.

Після того, як Брекдорп коротко поінформував про події, Стефсон сказав:

— Таким чином можна гадати, що вибух стався внаслідок неправильного розміщення ящиків з плутонієм на вантажній платформі.

— Навмисно неправильного розміщення, — пробурмотів Брекдорп.

Стефсон трохи помовчав, потім спокійно повів далі:

— Отже, це навмисно неправильне розміщення, без сумніву, допустив Зонненфельд. Чи розумів він небезпечність своїх дій? Вантажник і завідувач складу знали, чим це загрожує. Якщо припустити, що ящики так поставили навмисно, тоді слід вважати це саботажем, причому злочинці свідомо ішли на загибель. Чи встановлено причини, — звернувся