Читати книгу - "Айхо, або Полювання на шпигуна"

З’явився Каро і, наче квочка, заганяв до купи спудеїв Правиці. Майстер справно вишикував нас у лінію якраз за Класом Стріли i перед Класом Комети. Все відбулося настільки швидко, що я не встиг добре розгледіти однокласників.

Роззиратися, тепер уже в рівненькій шерензі, не наважився. Хоча Зуфар, який стояв попереду майже напроти, весело озирався.

Я стояв, наче вкопаний. Дивне хвилювання охопило мене. Можливо, через те, що по праву руку, з’явившись, як маленький вихор, до Класу приєдналась тоненька білявка. Я не очікував побачити в Університеті дівчину і помітно занервував, навіть зашарівся. Та ж, анітрохи не ніяковіючи, простягнула руку i першою серед однокласників представилась:

— Я — Делея. А ти що, новенький?

— Угу.

— Я, як завжди, ледь не запізнилась, — відхекуючись, заторохтіла Делея. — Бурмошак ще не здійняв галасу?

Я глипнув на дівчину, не второпавши, про що вона.

— Ой, перепрошую, ти ж не в курсі. Бурмошак — наш Куратор, Майстер Шак, — пирснула дівчина. — Ми його так лагідно називаємо. Позаочі. А ти не сказав, як тебе звати? — білявка знову усміхнулася, а я знову почервонів.

— Вибач, я — Айхо.

— Розумію. Нервуєш. І пощастило ж тобі потрапити до Класу Правиці.

— Ну…

— Думаю, «тепла зустріч» Класу в тебе ще попереду, — перебила говірка білявка.

— Що маєш на увазі?

— Клас Правиці — це клас зарозумілих всезнайок i вискочок, які один поперед одним пнуться, щоби бути найкращими, — i дівчина кинула зневажливий погляд на однокласників. — Лише Даклар — мій порятунок.

— А як щодо тебе? — спитав я.

— А що я? Невже не помітно? Я — дівчина, i цим усе сказано. Це моє тавро. До речі, тобі краще не розмовляти зі мною. А то до твого неприглядного статусу «новачка» приєднається ще статус «подружки Делеї», — при цьому голос дівчини підступно задрижав, а в голубих очиськах читалася пекуча образа на однокласників.

— А ти не боїшся отримати тавро «подруга новачка»?

Делея усміхнулась i в цей момент Куратор закликав Клас до уваги.

— Увага, Клас! — писклявим кумедним голосом проголосив Бурмошак, ой, Майстер Шак. — Від сьогодні з вами навчається новий студент. Айхо, будь ласкавий, зроби крок вперед i розвернись до Класу.

Я розгубився, але Делея підштовхнула в спину.

— Це Айхо, тепер ваш однокласник, прошу приймати до дружнього гурту Класу Правиці, — пропищав Куратор, невисокий товстенький чоловік.

Делея при цих словах поморщилась, а я про себе усміхнувся i остаточно заспокоївся.

— Він що, настільки талановитий, що може одразу потрапити у третій порядок? Чи це тому, що його дід Майстер? — загудів чийсь голос з першого ряду.

Високий підтягнутий юнак, можливо, кольором шкіри нагадав би Зуфара, якби не відверта зверхність і пиха, що так і струменіла з великих карих очей. Делея підняла брови, ніби промовила: «ну, я ж тобі казала». А в мені несподівано прокинулась здорова злість:

— Думаю, ти скоро й сам переконаєшся, що я таки схожий на свого славетного діда!

— Тільки не зовнішністю, — випалив опонент, i Клас зайшовся реготом.

— Фізичні дані, Заро, в нашій справі не мають визначального значення. Ти це й сам знаєш, — неочікувано заступився Даклар.

Юнаки обмінялися таким красномовним поглядом, що я одразу зрозумів, який авторитет має юний доломарт у Класі. Здивовано глянувши на Даклара, я одразу ж згадав про всі недавні підозри. Чомусь зараз вони видавались не такими вже й переконливими.

— Ну от i познайомились. Повертайся на місце, Айхо, — пропищав Майстер Шак, навіть не намагаючись припинити словесну перепалку учнів. — А зараз згадаймо про Свято. Неракан, Езлі, вже все готове до показу? — звернувся учитель до двох усміхнених юнаків.

Хлопці дружньо закивали головами i, здається, дуже задоволені собою i майбутнім виступом, з дозволу Куратора покинули ряд i розчинились у натовпі.

Тепер Університетська площа більше нагадувала святковий обрус із різнобарвними чіткими візерунками, які утворювали Класи, вишикувавшись дивними шеренгами.

— О, Делеє! І як це ти сьогодні не спізнилася? — перевів на білявку колючий погляд тлустий Бурмошак.

На біленькій шкірі дівчини проступив ледве помітний рум’янець.

— Ти приготувала завдання?

— Так, — коротко відповіла Делея, не відриваючи очей від білосніжних рук, якими нервово перебирала поділ довгого смарагдового плаття.

— Ну що ж подивимось, як впоралась, — скрививши пухкі губи, пропищав Шак. — Хоча ти знаєш, що я не згідний з Майстром Авгусом, який доручив тобі таку відповідальну місію. Думаю, Заро справився б набагато краще. Але уже все вирішено. Дивись, не зганьби Класу.

Делея незадоволено щось буркнула, а потім скубнула мене за край камізельки.

— Я впораюсь.

Я ж розгублено кивнув у відповідь, розуміючи, що дівчина скоріше підбадьорювала себе.

Після довгих промов Викладачів Університету нарешті мало розпочатись те, чого з таким нетерпінням чекали всі спудеї. Візерунки площі розчинилися, ряди розсіялися i в хаотичному русі радісні студенти збиралися в маленькі групи. Я одразу ж розшукав Зуфара. Все одно ніхто з однокласників