Читати книгу - "Захребетник"

Утримуючи рівновагу, він більше, ніж треба було би, нахилився вперед. Випад вийшов довший від задуманого, і вістря шпаги розпороло камзол на боці Джеймса Рівердейла.

Камзол кольору кориці, з позолоченими гачками.

Болю Джеймс не відчув. Подряпина, яка з’явилася через невправність рябого, навряд чи була небезпечна. Замість роздратування — камзола-таки жаль, як не крути! — у серце закралося гордовите задоволення. Прийом-то ви, пане, повторили, але, самі бачите, — в руках майстра й ціпок гору наскрізь проткне, а підмайстрові накажи поклони бити, то він і лоба розтрощить…

— Ах! До чого ж я невправний! Пане, благаю вас…

Рябий вибачався без угаву.

Вигляд у нього був зворушливий: переляк, схвилювання, готовність піти на все, аби тільки поранений не вважав його похибку навмисною провокацією. Від грошової компенсації Джеймс відмовився, незважаючи на те, що рябий наполягав; пропозицію оплатити допомогу лікаря також відхилив. Подряпина відразу перестала кровити, не забруднивши одягу. А камзол, як з’ясувалося при уважному огляді, цілком міг обійтися ниткою, голкою та немудрящими послугами кравця.

За задоволення треба платити.

Ми, циніки, це знаємо.

Дірка в камзолі та подряпаний бік — невеликий плата за радість схрестити клинки з гідним супротивником. Ви, пане, так і сприйміть: образи не тримаю, цілком задоволений, вибачення прийняв. Рекомендую домогтися при тренуваннях, щоб кисть і лікоть руки йшли вниз одночасно. Так, цілком правильно. Ще попрацюйте ногами, стежте, щоб вас не піймали на укол з опозицією. І будете незрівнянні.

Дозвольте попрощатися?

Брету Джеймс роздумав брати. Все-таки затяжка. Втім, якщо в день від’їзду з Бадандена залишаться зайві гроші, а хазяїн крамниці не знайде на неї іншого покупця…

Міркуючи таким чином, він вийшов на бульвар, зробив дев’ять із половиною кроків від збройової крамниці до носія халви, потім ще двадцять чотири кроки до чайхани «Під небом голубим», — а там сів за найближчий столик і незабаром віддав належне люля-кебабу, загорнутому в найтонший корж, шиш-кебабу на рожні, политому кислим молоком, джуджа-кебабу з курчати, смаженого над ялівцевим жаром, і «чорній» юшці на баранячій крові з кардамоном.

На десерт він узяв нугу, рахат-лукум, козинаки й, зрозуміло, халву.

У прийнятній кількості.

А потім запитав у чайханника:

— Шановний, де можна знайти поблизу вправного

— Кальян у дев’ятий номер!

— Пелюстки троянд для обмивання! Номер вісімнадцять!

— Сліпого масажиста Назіра — до пані з номера три!

— Кави пані Вівіан! Хутко!

— Перемінити штори в тридцять дев’ятому!

— Прийняти речі в сонцесяйного гостя! Агов, гуляме!

— Не переймайся, Ахмете. Моя поклажа не потребує носія…

Свого часу, тільки-но приїхавши на навчання до храму Шестирукого Крі, Джеймс серйозно вважав, що Крістобальд Скуна, засновник храму, справді шестирукий. І був дуже здивований, коли, вручаючи магові листа від діда, він виявив, що уславлений гіпнот-конверер — такий же, як усі, а шестирукість — лише художній образ.

Зате в Бадандені, дивуючись із моторності Ахмета, хлопець ані крапельки б не здивувався шестирукості, восьминогості й двоязикості власника пансіонату. Мабуть, Ахмет міг би сказати без крихти перебільшення: «Пансіонат — це я!»

Зараз Ахмет, не перестаючи сипати наказами праворуч і ліворуч, реєстрував у книзі пару нових гостей, з усього видно, подружжя. Скрізь у дворі вирувало життя — бурхливе, але доволі тихе, щоб не потурбувати постояльців, які в цей час іще відпочивали.

Як де виходило, Джеймс не знав. І знати не хотів. Зворотній бік будь-якого мистецтва — мало привабливий, на відміну від фасаду.!

Одягнуті нові гості були по-реттійському. Спершу Джеймс вирішив, що перед ним — не дуже заможний аристократ із дружиною. Гість, чоловік удвічі старший за Джеймса, відзначався елегантністю вбрання та вишуканістю манер. Дорожня перука до пліч, борідка клинцем, розділена посередині сивим пасмом; у правій руці — чорна тростина з набалдашником у вигляді пучка мідних цвяхів.

При шпазі, проте він не справляв враження чоловіка, який часто оголює клинок. Але іронічний прищур і твердість погляду ясно промовляли: чіпати цього пана — все одно що під сокиру підставлятися.

А коли б якомусь забіяці здалося замало цих прикмет, то нахабу зупинив би багаж гостей. Купа валіз, баулів, капелюшних коробочок і саквояжів дріботіла на павукових ніжках слідом за власником, хижо клацаючи замками — й, без сумніву, відважно кинулася б його захищати, якби маг потребував