read-books.club » Сучасна проза » Вчителька, дочка Колумба 📚 - Українською

Читати книгу - "Вчителька, дочка Колумба"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вчителька, дочка Колумба" автора Вільгельм Мах. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 126
Перейти на сторінку:

— Поки що ні. Але зустріч таки своєрідна.

— Зате я доглянув ваш багаж і пса. Між іншим, ви надто довіряєте людській доброчесності.

— Скоріше доброчесній безлюдності, так мені здалося. За послугу похвалю вас перед війтом.

— Вже похвалили!

— Ви — пан Балч?

— До ваших послуг. 3. Балч.

— Моє ім’я Агнешка.

— Зенон. Гречних слівець не люблю, до біса їх. Жванець — це що? Одружена? Дівчина?

— І те, і інше. Може бути, що й розведена, вдова.

— Теоретично. Бо, видно, ледве-ледве дійшли повноліття. Ну, гаразд, дізнаюся в інспектораті.

— Не варто. Я напишу в анкеті для прописки, якщо ви влаштуєте мене на квартиру, пане керівник.

— Непоганий титул. Додам ще кілька, на вибір. Секретар — дійсний, надзвичайний чи гоноріс кауза[3], як забажаєте. Виходить на одне. Заступник секретаря. Голова. Заступник голови. Комендант. Запасник. Фельдшер-самоук. Кавалер орденів і кавалер-залицяльник. А найкоротше й найпростіше — Балч.

— А не забагато, як на одну голову?

— Крім голови, є ще й плечі.

— Міцні?

— Загартовані. На возі й під возом.

— І яку позицію вони займають тепер?

— Позицію вільно. Із поваги до заслуг.

— На ниві освіти?

— Трохи давніших, панночко. На полі так званої слави...

— Не говорімо про війну.

— Варто про щось інше?

— Варто. Хотіла б дізнатися про школу. Діти не вчаться місяцями — чому?

— Безвладдя. Правду кажучи — шкода й слів. Від науки тут ніхто не помудрішає. Одні дубові лоби, самі побачите. Діти теж якісь кретини. Але я вже зовсім знудився без товариства. Призначення сюди учителя — моя ідея.

— Чудово. Отже, я можу розраховувати на вашу допомогу?

— Це залежатиме від вас. Я сподівався, що пришлють чоловіка. Було б веселіше. Уявляю собі такого, що спочатку пушить хвіст, а згодом починає гнутися, доки, може, не ламається з тріском. А жінка — що? Плаче. Що тут веселого? Одні прикрощі.

— Не пощастило вам, добродію.

— Ні, начебто пощастило. Я бачив, як ви перевдягалися. Он за тим кущем.

— Ви були тут?.. Отож бачили й того хлопця, замалим не утопленика... І нічого... І не рятували?

— Повторюю, бачив, як ви вдягали спідницю. Потрапив на епілог. У вас гарні ноги, Агнешко!

— Пане Балч! Ви мене сюди не привезли, зате відвезете. І то негайно.

— Два автобуси щодня. На обидва вже запізно...

— Почекаю до завтра.

— ...а до завтра ви вже звикнете. Місця тут прекрасні.

— Але небезпечні, люди топляться.

— Нічого там не сталося. Ковтнув трохи шмаркач води. Переживе. Він щось говорив про мене?

— А чому б це?

— Я думав... Та це йому наука. А я вже і собі побалакаю з тими хробричанами. Не терплю, коли мене зачіпають.

— Вас?

— А то ж кого? Та кислиця мене не обходить.

— Цікаво, чому ви не любите Тотека?

— А за віщо його любити? Льода — цебто його мати — теж не любить сина. І ви його зненавидите. А він вас.

— Дивне пророцтво. Звідки це у вас така впевненість?

— Звідти, що ви полюбите мене. Цього досить.

— Бідний хлопчина. А що робить його батько?

— Грає в шахи із святим Петром. Дуже любив шахи.

— Помер?

— Загинув. Саме наприкінці війни. І то через власну... через надмірне завзяття. Тут-таки, під час штурму он того замку... власне, бункера. Та це вам не цікаво.

— У мене батьки теж були партизанами. Мої шкільні роки минули в сирітському будинку. Отож і я, пане Балч, дещо знаю про війну.

— Пробачте. Я не хотів скривдити вас, та чорт з цим усім. Ви з яких країв?

— З Жешовського воєводства, з-під Ранишова. Чули про таке?

— Чув. Цікаво. Власне, саме над Віслоком вскочив я в препаскудну халепу. Через отаку одну... дуже вже, гм, просту... Ах, як я тоді ще вмів страждати! Ах, який же я був тоді дурний! А тім’я поболює й тепер.

Балч похитує головою в такт своїм спогадам і стукає кулаком в чоло з якоюсь самозневагою. І наче на хвилину забуває про Агнешку.

— Мушу зазначити, ви досить-таки суворо оцінюєте й себе. Батькові Тотека ви закинули

1 ... 4 5 6 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вчителька, дочка Колумба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вчителька, дочка Колумба"