read-books.club » Дитячі книги » Сонячна магія 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонячна магія"

246
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сонячна магія" автора Андрій Левицький. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 111
Перейти на сторінку:

— На біса ти з нею взагалі балакаєш? — вигукнув він, недобре усміхаючись.

Проноза вирішила, що настав час завершувати допит. Невловимим блискавичним рухом вона вихопила з волосся шпильку, метнула її в Тичку, водночас спритно розвернулася в стрибку й кулачком вільної руки тицьнула йому в ніс. Довготелесий і оком змигнути не встиг, як гостра шпилька прохромила йому в руку, а в очах застрибали іскорки. Решта лише роти пороззявляли.

Справа набирала серйозних обертів.

* * *

За півгодини глухий кут з вогнищем і розгромленими безпритульними залишився далеко позаду. Тичка хрипів і несамовито лаявся, та вдіяти нічого не міг. Проноза вивернула йому руку за спину й міцно тримала за волосся. Тепер він мляво чеберяв ногами, зігнутий у три погибелі, майже торкаючись бруку лобом.

— Ліворуч, — вичавлював він, — тепер прямо…

Пронозі довелося дорогою застосувати ще зо два заспокійливі прийоми, аби вивідати в Тички, що Косоокого насправді звуть Бобриком і що він має звичку ночувати в підворітті одного з міських шинків, стара власниця котрого нібито прихильна до бідолахи й навіть іноді підгодовує недоїдками.

Кукса понукала Тичку доти, поки бідолаха не довів її до того шинку. Тут він зробив спробу звільнитися, а коли вона виявилась невдалою, захрипів, підігнув ноги й повалився на брук.

— Далі не піду, — заскімлив нещасний, трусячи головою та розмазуючи шмарклі по обличчю. — Що хоч роби зі мною, а не піду!

Кукса відштовхнула його й рушила далі. У підворітті, що вело до внутрішнього двору шинку, стояла напівтемрява й тхнуло котами. Під стіною, поряд зі зливним рівчаком, темніла купа якогось ганчір’я. Проноза зупинилась, огледілася. Начебто нікого… Й тут просто з-під її ніг щось вискочило та кинулося геть. Кукса підстрибнула, мов кішка, та устигла підставити втікачеві ногу. Лише по тому вона зрозуміла нарешті, що обіч рівчака для помий лежало не клоччя.

Бобрик упав, та миттю рвонувся, щоб утікати, однак Кукса вже вмостилася на нього верхи.

— Це хто? — перелякано пробелькотів хлопчисько. — Я не хотів! Пустіть!

— Лежи тихо! — звеліла дівчина підводячись.

Бобрик повернувся, втупився знизу вгору в її обличчя. Навіть у півтемряві було помітно, як йому сьогодні перепало — під обома очима розпливалися синці, а вуха так розпухли, що нагадували коржі.

— Ну ти й красень! — не стрималася Кукса. — Ну-бо, скажи мені, що таке Погреби?

— То це ти?! — хлопчисько завовтузився й зробив ще одну спробу звільнитись.

Негарно бити вже побитих, вирішила Проноза. Тому вона схилилася до свого бранця й легенько ляпнула долонею по розпухлому вуху.

— Ай! — заволав той. — Ти чого?!

— Слухай-но, — почала Кукса, — відповідай усе по порядку. Що таке Погреби — перше запитання…

— Руїни під палацом, — заскімлив Бобрик. — Рештки Старого Міста… Там у Мармадука темниці.

— Так… — Кукса у всьому любила порядок, тому почала ставити запитання одне за одним:

— Що таке старе місто?

— Ти не знаєш? — здивувався Бобрик. — Наші предки жили під землею, тому що ховалися від гірських драконів. Та згодом драконів усіх перебили, а згори впав Чортів Наперсток, проломив печери… Ось ми й переселилися на поверхню. А руїни лишилися.

— Значить, унизу печери? — Кукса тицьнула пальцем у бруківку.

— Атож.

— І їх називають Погребами?

— Так.

— І в них є тюрма, куди запхали Спритника?

— Якого Спритника?

— Не має значення. Хто такий Мармадук?

Та Бобрик відмовився відповідати на останнє запитання — єдина згадка цього імені змусила його дрібно тремтіти. Кукса змогла тільки з’ясувати, що входів до печер небагато, а найближчий знаходиться неподалік від королівського палацу.

Вона скрутила хлопчиська так само, як Тичку, й виволокла з підворіття.

У школі аксів її навчили визначати час за світилами о будь-якій порі. Стояло літо вповні, й зважаючи на розташування сузір’їв, було вже приблизно пів на другу ночі.

Розділ З

Вони сиділи поряд, мов давні друзі, та навіть не вдавали добрих почуттів один до одного.

Коли Творець замислив графа Сокольника, він добре скористався лекалом та циркулем, а ось лінійки жодного разу не застосував. Хвилясті й криві лінії

1 ... 4 5 6 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячна магія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонячна магія"