Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

Надходила осінь. Підробити цього літа на германуванні через неврожай не вдалося. Андрій перестав віддавати свої зарібки Карпові, який жив уже своєю сім’єю, коли той намірився одружитися. Стара Христя, як і перше, погрожувала відмовою в благословінні. Хвора утриманка Домка більше мовчала. Ганна, знову затяжівши, спробувала якось заступитися за Андрія перед Карпом, але той приревнував її до брата і побив. А біда вже стояла біля порога, як нашестя яке на рід.

Якось Андрій за вечерею заявив, що завтра засилає сватів до протоієрея. По тому виникла така сварка, що не змогли й довечеряти. Наступного дня послані до пан-отця Яреми свати повернулися з відмовою.

- Моєї згоди на те не сподівайся і не чекай, сину! – обізвалася мати, стуливши у гніві уста.

- Ми втечемо звідси без благословінь! - скипів у відповідь Андрій.

- А старого пан-отця на кого кинете? – звелася в ліжку хвора. – Чей же, ходити бідака, як і я оце, не може вже! Що то за донька, яка кине напризволяще немічного батька?! Чого той зять вартий, що зіб’є її з путі праведного? Наш рід був чесний і людяний, а ти? В гріб дочасно заженеш і мене, і Ярему. Помисли, ошалілий, що скажуть про нас люди! Не бути тому, поки я жива! Не бути! – материні очі пойнялися гнівним блиском.

Андрій вискочив надвір і не знати куди подався, а в хаті тихо схлипували Ганна, Дарка і Домка та ходив з кутка в куток Карпо зі стиснутими губами, поки і він кудись подався. Спати уляглися без них. У запівніч Карпо вернувся, тихо роздягся і влігся чомусь не коло Ганни, а на підлозі. Андрія так і не було. У наступний надвечір прибігла до них Леся дізнатися, де Андрій, що з ним. Повернувся із тартака занепокоєний Карпо, заставши її з Ганнною і не зустрівши за день брата.

- Учора?.. Бачилися з ним недовго, бо отець мені заборонили зустрічатися, - відповіла Леся Карпові, стримуючи сльози.

- Таки зразу ж і пішов? – доскіпувався він.

- Таки зразу, кажу ж, - заплакала Леся.

- А куди ж пішов?

- Не сказав, лише кинув навздогін: “І ти така!” А пішов ніби додому, бо чула, гвалтував по його путі Квачів собака.

Настала і ніч у Карпових пошуках брата. Нишпорили скрізь і Дарка та Домка. Навідали Настю і Палазю, геть перелякавши обох. Не знайшли Андрія і в його приятелів. Наступного ранку Карпо дійшов висновку, що Андрій, мабуть, подався в Крим до сестри та зятя, хоч не було при нім ні копійчини.

Йдучи на тартак, Карпо помітив відкриту ляду на горище. По роздумі поліз і туди, а розглянувшись у мороці, онімів – Андрій висів на бантині, давно вже холодний!

Горе було для всього міста, про Янчуків уже марно й говорити. Старенька мати стеряла розум. За похороном Андрія, на який зійшлося півміста люду, невдовзі вмерла і Христя, так по смерті сина і не обізвавшись ні до кого і не взявши до рота й ріски. В родинній трагедії обливалися слізьми дочки, плакав Карпо, ридала Ганна. Настя та Пріся, сповіщені про смерть Андрія, приїхали з Криму вже на цвинтар і застали вже й матір у могилі.

Ходили чутки, що Леся теж хотіла повіситися, та протоієрей тримав її в кімнаті зв’язану більше тижня. Підтверджувалась така чутка і тим, що Леся не з’явилась у Янчуків на похорон Андрія, і Карпо врешті з Ганною навідалися до Яреми, хоч той, правда, їх і не пустив у хату, переказавши покоївкою, що Леся хвора і що, може, невдовзі з Божою поміччю видужає та відвідає їх…

На Карпа всі дивились, як на злочинця, хоч ніхто про це не говорив. Настя і Пріся поїхали порізно додому, не попрощавшись навіть із ним, як ішов ранком на роботу. Ганна з Карпом і Тодоськом перебралися жити в свою ще сиру, недобудовану хату. Бавлячи малого, невпоміт цілоденно була коло Ганни Домка, лише Дарка спала одна в старій хаті. Тодосько вже спинався на ноги, а згодом бавив своїм лепетом молоду хвору тітку. Ганна знову готувалася стати матір’ю, а Карпо, як неприкаяний, крутився-вертівся по заробітках та відробітках, ошатнював хату саморобними меблями, а себе й Ганну – одягом. Спали вони мало, бо так уже завелося, і звичаю не міняли. Карпо ще майстрував різні дрібні поробки для базару:  люльки, ложки, качалки, макогони, дзиги, фуркала, свищики, сопілки. Не відставала від чоловіка і Ганна - брала різні роботи на дім, вишивала, в’язала, а як придбали на позичені гроші машину “Зінгер”, стала шити. Просиджували обоє далеко за північ за в’язанням начинь та сітей, які продавали для них Шимон та шинкарка Ликеря. Зрідка додому навідувався і Пилип, який кінчав школу кадетів вільнослухачем. Старший брат потай заздрив меншому.

Кінчалася зима. Карпо готувався за прийдешнє літо розрахуватися з кредиторами, відробити Левкові і Явдокимові толокою борг, дозакидати будівлі ззовні і викінчити хату з середини: глиною з гноєм, січкою, потертю і половою. Але його плани і надії нагло обірвалися. В кінці лютого неждано-негадано згоріла батьківська хата, як Карпо й Ганна з Тодоськом та Домашкою гостили в Гармашів: Саміла та Палажки. Довелося Дарці спішно побратися з місцевим ковалем Грицьком Вертепою, а Домці перейти жити до Карпа. Та трагедіям Янчуків і пізніше не було кінця. Весною, коли приїхав Пилип глянути на рідне печище, його й Карпа нагло забрали в солдати, як і Гармаша, Вертепу та тисячі інших чигиринців.

Карпо перед відправкою в Черкаси ледве встиг спустити черепичні кільця в глибоченний викопаний толокою колодязь, поставити цямрини, журавля з цебром, обгородити наспіх воринням дворище. Залишилася Ганна солдаткою з двома дітьми і хворою Домашкою на широко розбудованому, але не докінченому подвір’ї. Втіхою їй було лише те, чоловік встиг поставити в хаті добротні груби й печі, а під яткою наскладати чимало дров.

І пішов Карпо, як і інші, ще не