Читати книгу - "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча"

Серед московських золотих шапок, що їх використовували до початку XVIII століття, збереглися лише дві — шапка Мономаха і шапка казанська. Прикметно, що обидві вони є зразками татарської культури і потрапили до московських царів від татарських ханів.

При цьому казанська шапка викликає менше дискусій і без сумніву її вважають справою рук східних майстрів, можливо, й татарських, оскільки за ознаками ремісничої традиції та ювелірною майстерністю є явно не характерною для московитського мистецтва того часу.

Вона виконана у характерній для головних уборів казанських татар формі — у вигляді напівсферичної шапки, обшитої дорогим хутром. Верхівка казанської шапки — бурштин витягнутої грушоподібної форми із двома перлинами по боках — прикраса пізніша. Вона не відповідає структурі корони. Мабуть, раніше її завершував золотий півмісяць або зображення поліморфного чудовиська, на зразок зображення на гербі Казані. Таке припущення вперше висловив історик-краєзнавець Ф. Валєєв, який атрибутував казанську шапку як витвір татарських ювелірів кінця XV — початку XVI століть. Порівняльний аналіз виявив стилістичну спорідненість елементів декору корони зі збереженими творами татарських майстрів XVI століття: золотими поясними застібками від костюма татарської знаті та збереженими кам’яними надгробками першої половини XVI століття.

Зауважмо, що й інші царські реґалії аж до XVIII століття були створені іноземними майстрами, які працювали у Кремлівських майстернях, або ж були безпосередньо іноземного виробництва. До прикладу, держава і скіпетр, що входили до складу “большого государева наряда” за царя Міхаіла Фьодоровича, виготовили європейські ювеліри у другій половині XVI століття, і місцем їх створення були придворні майстерні Рудольфа II у Празі. Припускають, що вони були привезені у Московію разом із дарами, що їх подарувало Борісові Ґодунову велике посольство імператора Рудольфа II в 1604 році. Те саме стосується і реґалій, виготовлених для царя Алєксєя Міхайловича, який у 1657 році замовив константинопольському майстрові нові державу, скіпетр, посох і барми.

Мало хто знає, що існувала й корона, яку Константин IX Мономах справді подарував європейському монархові, але не онукові Володимиру, а угорському королеві.

Достатньо поглянути на зображення цієї корони, щоб оцінити відмінності у стилі і зрозуміти, що у Візантії XI століття навряд чи створили б щось подібне до російської “золотої шапки”.

Рання візантійська імператорська корона (діадема) становила пурпурову пов’язку (пізніше — золотий обруч), яка мала багато прикрашену перлами і дорогоцінними каменями начільну частину та перлинні підвіски, що звисали з боків біля скронь — катасісти. Подібний головний убір зображений на мозаїчних портретах імператора Юстиніана у Равенні. Згодом діадема-обруч стає ширшою, повністю закриває волосся.

У XII столітті імператорським головним убором стає стема — золотий обруч із матер’яною шапочкою всередині, над яким кріпилися дві хрестоподібно розташовані золоті дужки із хрестом посередині. За Палеологів імператорські вінці набувають півсферичного верху, нагадуючи архієрейську митру із хрестом.

Корона Константина IX Мономаха нагадує вінець із золотих пластин, прикрашених зображеннями в техніці перегородчастої емалі, який був створений приблизно між 1042–1050 роками на замовлення візантійського імператора. Як і багато інших артефактів, її випадково знайшли 1860 року під час оранки землі в селі Іванка-при-Нітрі недалеко від міста Нітра в Угорщині (тепер Словаччина). Нині зберігається в Угорському національному музеї в Будапешті.

Припускають, що корону імператор Константин IX подарував угорському королю Андрашу I Білому з нагоди його шлюбу з донькою Ярослава Мудрого Анастасією. Щоправда, невідомо, призначалася вона для самого Андраша I чи для Анастасії. Вважається, що потім під час міжусобної війни корону закопав син Андраша I король Шаламон.

Константин IX Мономах (мозаїка собору Святої Софії, Стамбул) та приписувана йому корона (музей м. Будапешт)

Корона складається з семи пластин із заокругленим верхом, які прикрашені зображеннями імператора Константина IX Мономаха (центральна пластина), що стоїть між імператрицями — своєю дружиною Зоєю (ліворуч від центру) та її сестрою Теодорою (праворуч), а також алегоріями Правди і Смирення та двома танцівницями. Зображення обрамляє рослинний орнамент із птахами, що має схожі риси із витворами ісламського мистецтва. Вплив ісламських пам’яток особливо помітний на зображеннях танцівниць, схожих з образами зі стінного розпису палацу халіфа у Самарі (836–839 рр.), на фатімідській різьбленій кістці (X ст.) та фресці-стелі Палатинської капели в Палермо.

Дослідники відзначали незвичність світського зображення танцівниць для такого сакрального об’єкта, як корона. Припускали, що танцівниці в німбах символізують “хор грацій”, вихваляють цноти імператора в дусі візантійської риторики. Її діаметр усього 22 сантиметри, тобто дуже невеликий, навіть якщо припустити, що це жіноча корона. Написи грецькою мовою на короні рясніють помилками, а груба обробка поверхні відрізняє її від тогочасної візантійської ювелірної продукції.

1994 року на підставі лінґвістичних і мистецтвознавчих критеріїв грецький візантініст Ніколас Ікономідіс припустив, що корона — підробка XIX століття. А 2009 року Тімоті Доусон висловив припущення, що артефакт справжній, але є не короною, а церемоніальним обручем — відзнакою для полководця, що її надягали на руку. Вірогідним власником нагороди міг бути, євнух і полководець Константина IX Мономаха Стефан Пергамос, який у 1043 році здобув перемогу над бунтівниками. Поспіх під час виготовлення ювелірного виробу міг бути причиною грубої обробки і мовних помилок.