Читати книгу - "Старі-старі казки"

Жила була собі принцеса. Звали її Кармою. Повне ім’я – Кармен, а ще повніше – Карменсіта. Ну і шо такого? Мама Карми у свій час плотно підсіла на мексиканські та бразильські серіали, от і назвала доньку таким чудернацьким, як для наших слов’янських просторів, іменем. Правду сказати, з Карми була така Кармен, як з кобили балерина. В тому сенсі, шо іспанку чи там мексиканку вона не була схожа зовсім, бо очі мала сіро-зелені, волосся кольору льону, фігуру струнку і навіть худорляву.

– Ех, йоли дрова, – бувало, казала принцеса, коли вже підросла і стала дівкою, – мені б оце пару розмірчиків на цицьки додать і три кіло на стегна, було саме то, шо доктор прописав!

Треба сказати, шо Кармен володіла однією чудовою здатністю, за яку більшість жінок, не пожаліли б кутніх зубів віддати: вона жерла, як трактор, і не поправлялась.

Але це так, замальовки до портрету, казка буде про інше.

Так от, жили собі принцеса Кармен з мамою Катєю в своєму королівстві. Королівство, як водиться, було невеличке і не дуже багате: Кармин батько помер давно, відразу після її народження, а мати справлялась зі своїми службовими обов’язками, як могла. Вона була тіткою з характером, тримала підданців в їжакових рукавицях, але економічні кризи, які раз по раз сотрясали світову економіку, докочувались і до їхнього маленького королівства. Плюс, корупція, то да сьо… Але – тримались на плаву, і то добре.

Принцеса, до речі, виховувалась в аскетичних умовах: зранку зарядка і холодне обливання, далі – заняття в школі, бальні танці, гімнастика, вокал. Ніяких тобі гульок, зайвих тряпок, брильянтів з ізумрудами – режим строжайшої економії. Канєшно, іноді Карма ображалась на матір, особливо коли бачила, що якась там купецька дочка ходить в моднявих «адідасах», а вона в минулорічних тапочках на босу ногу. Але мати сказала коротко і ясно:

– Виростеш, заробляй хоч на золотий «Мерседес», а зараз не забивай мені голову єрундой. І без «адідасів» трат вистачає.

Карма мовчки ковтала сльози образи і йшла собі далі. Бо, як юна особа королівських кровєй, вона виховувалась не тільки в строгості, а й з тим поняттям, шо принцесам треба вміти жертвувати особистим, заради общєствєнного…

Як і кожній жінці, королеві Каті хотілося, щоб поряд було надійне мужське плече, на яке можна обпертися у тяжку хвилину. І не в тяжку теж. Сваталось до неї чимало всіляких лордів, сенйорів, королів, і прочих високопосадовців, але ніхто до душі не приходився.

– Здрастє,– якось сказала матері Карма, котрій на той час виконалося вже 15 років, – про яку душу ти тут розглагольствуєш, ма? Чи не ти мене вчила, шо в королівських осіб є тільки обов’язки, а всьо інше потім?

– Циц! – ніжно рявкнула мама Катя, – разговорчики в строю. Яйця курицю не вчать!

– Любов, любов, – про себе прошепотіла Карма, – ти й на серіали того підсіла, шо любові хочеться, а її нема…Сублімація, блін.

– Поматюкайся мені, – сказала на це королева, – он свячена вербова гілка на шафі лежать. Не така ти вже велика, шоб я не могла тебе нею одходить по сраці, як годиться.

Як би там не було, бажаючих запропонувати королеві руку і серце знаходилось чимало, і серед них, на думку Карми, зустрічались гідні. Але мама Катя всім відмовляла…

І ось одного разу в їхньому палаці з’явилося… воно. Карма інакше його й не називала.

Коротше кажучи, приволокла мама до хати мужичка, без роду, без племені, худого, замизганого, зачуханого, ще й питущого, який гордо іменував себе Антоніо.

– Мам! – вжахнулася Карма, – ти кого це притягла? І як це Рада Міністрів затвердила його кандидатуру? Ти що твориш, ма? Серіалів обдивилась?

– Не твоє діло, – огризнулась королева, вона взагалі була дєвушкою дуже «ласкавою», – з цього дня він житиме з нами і ти називатимеш його татом.

– Щаз-з-з, – прошипіла. Карма, – біжу, спотикаюся.

Вона б може якось змирилася з існуванням Антоніо в їхньому житті, адже, як дівчинка доросла, розуміла, що матері потрібен чоловік, але той безбожно пив. А напившись, зчиняв такі скандал і дебоши, що Кармі доводилося тікати і ховатися в апартаментах Першого Міністра, аби Антоніо, в п’яному угарі її не вбив, бо бачив, що Карма його ненавидить і настроює проти нього королеву.

– Як ви допустили його до матері? – ридаючи прямо в бороду сивому Першому Міністорві питала Карма.

– Та хіба ж проти неї попреш? – жалівся він в свою чергу.

Так вони і жили. Антоніо пив і скандалив, Карма ховалася по сусідам, або ж, забившись десь в куточок, ночувала ніч дома, боячись, аби Антоніо не прибив матір. А мама наче здуріла, зовсім розумом двинулась. Вона витягувала Антоніо з різних притонів, забирала у бабів, з якими він час від часу якшався, возила по шептухам та лікарям.

Карма не могла цього зрозуміти.

– Ну воно ж нішо, – казала вона Першому Міністру, який став її єдиним другом і захисником, – воно не варто гроша ломаного. Хіба мама цього не бачить? Через нього вона зовсім забула про мене, про державу. Що вона в ньому знайшла?

Перший Міністр тільки хитав сивою головою і казав:

– Хіба прочитаєш в жіночій душі і серці?

Карма просто зненавиділа їх обох – і матір, і Антоніо. І, як тільки видавалась нагода, капостила обом – ну, звичі підліткові манці. Але через це стосунки у не з матір'ю зіпсувались зовсім. Тому Карма дала собі слово: ніколи в її житті не з’явиться отаке нішо, ніколи вона не буде сходить з розуму через мужика…

… Час минав. Карма виросла, мама постаріла, Антоніо десять років тому десь зник, ніхто й не знав, чи живий він. Пора вже було Кармі подумати про заміжжя. Вона й подумала, і жениха знайшла собі – сусіднього принца. Хороший хлопець, хазяйственний, гроші точно рахувать вмів, бо бюджет їхнього весілля вищитав до копійки. Вони з Кармою з’їздили у Хмельницький на базар, закупили там весільні вбрання і всякі причандали – шоб дешевше. Ось уже й дату весілля призначили. Карма може й не була дуже щасливою, але спокійною – точно. Бо все йшло за планом і не вибивалось із звичної колії.

Аж тут за три тижні до весілля під стінами палацу знайшли якогось п’янючого в димину… члена «партії».

– Несіть його в палац, – веліла Карма, яка вже стала повноцінною правителькою, – ще не вистачало, щоб він під стінами окочурився і зіпсував мені політичні рейтинги.

Мужика занесли в палац і поселили в лазареті – потрібно було на вся випадок зробити