Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

а от звичайних працівників сприймають як зайві витрати, які ліпше мінімізувати або урізати. Нині виконавчі директори провідних компаній США заробляють у 373 рази більше за пересічних працівників, а 1980 року — у 42 рази більше17. Через нерозважливий розподіл плодів економічного зростання й технологічного прогресу прірва між верхами й низами в нашому суспільстві надзвичайно поглибилася, а середній прошарок зникає. Згідно з нещодавно опублікованим дослідженням економіста зі Стенфорду Раджа Четті, шанси дітей, народжених 1940 року, заробляти більше за батьків становили 92 відсотки, а дітей, народжених 1990-го, — 50 відсотків18.

Завдяки компаніям, що заохочували людей брати кредити, вплив скорочення прибутків на споживчу економіку загальмувався. У Сполучених Штатах борг населення сягає понад 12 трильйонів доларів19 (80 відсотків ВВП, станом на середину 2016 року20), а заборгованість за студентськими кредитами сягає 1,2 трильйона доларів (причому понад сім мільйонів боржників протермінували заборгованість21). Ми послуговуємося державними трансфертами, щоб заповнити прогалину між потребами населення й реальними можливостями економіки. Та державні дотації треба оплачувати за рахунок підвищення податків чи зростання державного боргу — обидва варіанти заводять політиків у глухий кут. Очевидно, що це шлях у нікуди.

Тимчасом, сподіваючись, що «ринок» забезпечить робочі місця, центральні банки закачують у систему нечувані суми, аби сприяти комерційним інвестиціям. Натомість прибутки корпорацій сягнули небаченого з 1920-х років рівня, корпоративні капіталовкладення скоротилися, і понад 30 трильйонів доларів простоює22. Де й поділася магія ринку...

Ми переживаємо вкрай небезпечний період. Статки й влада зосереджені в руках світової еліти, а це послаблює могутність і повновладдя національних держав; тимчасом поширюються технологічні платформи, завдяки яким компанії, установи й громадські організації здобувають алгоритмічний контроль, визначаючи, що бачити й чути мільярдам людей, і розподіляючи шматки ласого економічного пирога. Водночас майнова нерівність і технологічний прогрес призводять до популізму: народ протестує проти науки, не довіряє владі й з острахом дивиться в майбутнє. За таких умов неймовірно складно вирішити проблеми, які ми самі створили.

То класичні ознаки «злісних» проблем. «Злісні» проблеми тісно пов’язані з ідеєю еволюційної біології: для будь-якого організму існує «адаптивний ландшафт». Як і географічний ландшафт, адаптивний складається з пагорбів і долин. Заковика от у чому: дістатися з однієї вершини (так званого «локального максимуму») до другої можна, лише спустившись униз. В еволюційній біології локальний максимум може означати стабільність і тривале існування того чи іншого виду протягом мільйонів років або вимирання через нездатність пристосуватися до мінливих умов.

В економіці умови теж стрімко змінюються. Протягом останніх десятиліть цифрова революція трансформувала засоби масової інформації, розваги, рекламу й роздрібну торгівлю, перевернувши столітню бізнес-модель компаній. Нині технології змінюють кожну галузь, кожну професію і кожну сферу життя суспільства. Жодну компанію, жодну професію, та й зрештою жодну державу та економіку, не оминули кардинальні зміни. Невдовзі комп’ютери розпоряджатимуться нашими грошима, наглядатимуть за нашими дітьми й пануватимуть над нашим життям, перевозячи нас у безпілотних автомобілях.

Попереду ще більш революційні зміни: у наступні кілька років усі галузі й усі компанії повинні будуть перелаштуватися або назавжди зникнути. Ми маємо спитати себе, чи переживуть перехідний період системи соціального захисту в розвинених країнах. Якщо ні, то як ми їх замінимо?

Якось за сніданком з Енді Макафі, співавтором «Другої епохи машин» (The Second Machine Age),[3] я обговорював загрозу перемоги штучного інтелекту над людством. Енді влучно зазначив: «Люди повстануть раніше за машини».

У цій книжці ми розглянемо один елемент цього величезного й складного пазлу: роль технологічних інновацій в економіці, і зокрема роль ХЗ-технологій (штучного інтелекту та сервісів за запитом). Я розповім про нелегкі рішення, які доведеться приймати, коли технології відчинятимуть двері до нових можливостей, зачиняючи ті, що колись видавалися надійним шляхом до процвітання. Перш за все я намагаюся підказати вам, як осмислювати майбутнє, і роблю це з огляду на свій багаторічний досвід. Я тривалий час працював, так би мовити, у прикордонній зоні високих технологій і мав змогу спостерігати й прогнозувати зміни.

У книжці йдеться насамперед про США і технології. Я не пропоную аналізу всіх сил, що впливають на економіку майбутнього. Такі сили можуть наростати за межами Сполучених Штатів і по-різному розгортатися в різних частинах світу. У книжці «Неординарна де­стабілізація» (No Ordinary Disruption) керівники Інституту McKinsey Річард Доббс, Джеймс Манійка і Джонатан Вутзель слушно зазначають, що технології — лише одна з чотирьох дестабілізаційних сил, від яких залежить подальший розвиток23. Демографічні зміни (тривалість життя і рівень народжуваності визначають новий віковий склад світового населення), глобалізація й урбанізація можуть важити не менше, ніж технології. Слід також брати до уваги війни, епідемії чи екологічні катастрофи. Не враховуючи всіх цих чинників, я не прагну донести до читачів, ніби роль Кремнієвої долини й Сполучених Штатів у технологічній трансформації економіки важить більше за все інше. Я написав книжку, спираючись на власний досвід і професійну діяльність, зосереджені саме в цій галузі і саме в цій країні.

Книжка складається з чотирьох частин. У першій я розповідаю про методи, якими послуговувалася моя компанія, щоб передбачити хвилі інновацій, зокрема комерціалізацію інтернету; поширення відкритого програмного забезпечення; відродження всесвітньої павутини після краху доткомів; застосування хмарних сервісів і супермасивів даних; рух «мейкерів» тощо. Маю надію переконати вас: щоб зрозуміти майбутнє, необхідно переглянути свої уявлення про теперішнє й відмовитися від ідей, які видаються очевидними, ба навіть беззаперечними.

У другій і третій частині я використаю розглянуті методи, щоб проаналізувати, як технології (сервіси за запитом, мережі, платформи і штучний інтелект) змінюють бізнес, освіту, державне управління, фінансові ринки й економіку. Поговоримо про утвердження всесвітніх цифрових платформ, якими керують алгоритми, і з’ясуємо, як вони трансформують наше суспільство. Я розповім, що можна дізнатися про ці платформи та їхні алгоритми завдяки Uber, Lyft, Airbnb, Amazon, Apple, Google і Facebook. Розберемося з королем алгоритмів, до якого ми настільки звикли, що навіть не завважуємо його дію. Я спробую пролити світло на алгоритми й штучний інтелект, пояснивши, що вони не лише працюють у найсучасніших технологічних платформах, а справляють набагато ширший вплив на бізнес й економіку, хоч