Читати книгу - "Острів Каміно"

той нарешті піддався, щось усе одно заважало відчинити ящик. Марк примудрився просунути в щілину над замком тонкий лом і відразу щосили наліг на нього. Дерев’яна рама розкололася, і ящик нарешті розчинився. У ньому був футляр для зберігання архівних матеріалів з чорною металевою окантовкою, десь шістдесят сантиметрів завширшки, сімдесят завдовжки й вісім заввишки.

— Обережно,— попередив Джеррі, коли Марк відкрив футляр і акуратно витягнув з нього тонку книжку в твердій обкладинці.

— «Вибрані вірші Дольфа Мак-Кензі»,— повільно прочитав Марк.— Саме цього мені завжди бракувало.

— Хто це, в біса, такий?

— Поняття не маю, але ми тут не заради поезії.

Позаду них з’явився Денні й скомандував:

— Гаразд, працюйте далі. Тут іще сім ящиків. Я майже закінчив із другими дверима.

Вони повернулися до роботи. Трей тим часом сидів на лавці в парку через дорогу, потягуючи цигарку й раз у раз поглядаючи на годинник. Божевілля, що панувало в кампусі, поки не йшло на спад, проте вічно воно тривати не могло.

У другому й третьому ящиках першої кімнати виявились інші рідкісні книги невідомих їм авторів. Прорізавшись у другу кімнату, Денні покликав Джеррі й Марка, щоб ті несли дриль. Тут теж було вісім великих ящиків, які виглядали геть так само, як ті, що були в першій кімнаті. О 02:15 на зв’язок вийшов Трей і повідомив, що кампус, як і раніше, заблоковано, але на галявині перед коледжем Мак-Каррена почали збиратися допитливі студенти, щоб подивитися шоу. Поліціянти з мегафонами закликали їх повернутися до своїх кімнат, але студентів було забагато, щоб можна було з ними впоратися. Над коледжем кружляло принаймні два вертольоти з репортерами, що лише ускладнювало ситуацію. Трей дивився на смартфоні випуск CNN: те, що коїлося в Принстоні, було зараз топ-новиною. Вкрай схвильованому репортеру «на місці подій», який раз у раз згадував про «непідтверджених жертв», вдалося створити враження, що «принаймні один стрілок» уже застрелив кількох студентів.

— «Принаймні один стрілок»?— пробурмотів Трей.— Я думав, для будь-якої стрілянини потрібен принаймні один стрілок...

У Денні, Марка й Джеррі тим часом відбулася дискусія щодо того, чи не скористатися їм паяльною лампою, щоб прорізати ящики, та вони зійшлися на тому, що робити цього не слід, принаймні зараз: ризик влаштувати пожежу завеликий, а від пошкоджених рукописів не буде жодної користі. Тоді Денні витягнув менший, шестиміліметровий, дриль і став свердлити. Марк і Джеррі працювали далі своїм масивнішим інструментом. У першому ящику другої кімнати вони знайшли кілька стосів ламкого паперу з рукописами якогось іншого давно забутого поета, про якого вони ніколи не чули, та все одно тепер його ненавиділи.

О пів на третю по CNN підтвердили, що двох студентів вбито і ще принаймні двох поранено. Уперше прозвучали слова «масова стрілянина».

V

Коли було завершено зачистку другого поверху коледжу Мак-Каррена, поліція натрапила на щось схоже на залишки петард. У вбиральні й душі знайшли порожні коробки від димових бомб. Кинутий Треєм рюкзак розкрили експерти-підривники, і в ньому теж виявилася порожня димова бомба. О 03:10 інспектор уперше вжив слово «хулігани», та у всіх досі з такою силою струмував у жилах адреналін, що слова «відволікальний маневр» не спали на думку нікому.

У решті будівлі коледжу швидко відновили порядок. Усі студенти виявилися на місці й були живі-здорові. Кампус досі було заблоковано, і відкрили його лише через кілька годин, коли було завершено обшук усіх сусідніх будівель.

VI

О 03:30 Трей повідомив:

— Тут усе ніби потихеньку влягається. Хлопці, вже три години минуло. Як там ваше свердління?

— Повільно,— коротко відповів Денні.

І справді, робота в сховищі рухалася повільно, проте рішуче. У перших чотирьох розкритих ящиках знову виявилися старі рукописи: деякі з них були написані від руки, деякі надруковані, і всі вони належали відомим письменникам, однак не тому, який був потрібен. Нарешті, в п’ятому ящику вони натрапили на золоту жилу, коли Денні дістав звідти футляр для зберігання архівних матеріалів, який зовні нічим не відрізнявся від усіх попередніх. Він обережно відкрив його. На довідковій сторінці, доданій бібліотекою, було зазначено: «оригінальний рукопис роману „Прекрасні й приречені“ Френсіса Скотта Фіцджеральда».

— Бінґо, — спокійно промовив Денні. Він витягнув із п’ятого ящика два такі ж футляри, обережно поклав їх на вузький стіл і відкрив. Усередині виявилися оригінали рукописів романів «Ніч лагідна» й «Останній магнат».

Ахмед, що не зводив очей з екрана ноутбука і тепер замість чаю пив енергетичний напій із непомірно високим вмістом кофеїну, почув довгоочікувані слова: «Гаразд, хлопці, є три з п’яти. Десь тут мають бути й „Ґетсбі“ з „Раєм“».

— Скільки вам ще треба часу?— спитав Трей.

— Хвилин двадцять,— відповів Денні.— Можеш підганяти фургон.

Трей із невимушеним виглядом покрокував університетським містечком, змішався з натовпом допитливих глядачів і трохи поспостерігав за тим, як метушиться навколо невеличка армія поліціянтів.