Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

непокоївся через згубний вплив звичаїв чужоземців. Потреба висміювати застільні звичаї інших культур нагадує нам про те, що коли ми їмо разом, а надто коли ділимося їжею, ми найбільш явно виявляємо свою людську натуру. Хоча шимпанзе і павіани — соціальні тварини, вони не діляться поміж собою їжею так, як це роблять люди. Розділена їжа, натомість, підвищує економічну безпеку. Такий економічний лад вирізнив ранню людину від її мавпоподібних родичів. Їжу збирали, аби з’їсти згодом, і її поділ сприяв олюдненню людини29. Звичаї уживання їжі породили кланові організації (хто належав до якої групи і які групи їли разом), мову (обговорення їжі в минулому, майбутньому, планування її здобуття і прийняття рішень щодо її поділу для уникнення бійок), технологію (як убивати, вирощувати, утримувати і перевозити їжу), а також поняття моралі (що становить собою справедлива порція їжі)30.

Їжа та напої — це те, що стосується всіх людей на всіх життєвих рівнях. Спостерігаючи за іншими, ми приділяємо надзвичайно багато уваги застільним звичаям. Їжа та напої — це серйозно. Кожен пам’ятає, як у дитинстві нас учили поводитися за столом, не гратися їжею та напоями. Уживання їжі є першим дотиком людини до світу, і водночас перший дотик до їжі є дотиком до іншої людини. Тому поводженню з їжею приділяють так багато уваги у процесі виховання; їжа і збудливі речовини і правила, з ними пов’язані, — життєво важливі в усіх суспільствах31.

Релігія — це останній сторож воріт, який визначає, що класти до рота, а що — ні. Отці Церкви перших століть чітко відмежовувалися від «язичницьких звичаїв уживання алкоголю». Апостол Павло не хотів, аби християни вели бодай якісь справи з п’яними32. Климент І вторував йому і твердив, що войовничі скіфи, кельти, іберійці і фракійці могли вважати сп’яніння чудовим станом, але миролюбним християнам варто дотримуватися Біблійних заповідей. Також, на думку святого Тимофія, християни не могли брати участь у язичницьких гульбищах, а випивати разом із ними й поготів33. Святий Єронім, що жив у п’ятому столітті, висміював одну п’яну жінку, що та поводиться, як язичниця. Століттям пізніше пресвітер Сальвіан Массілійський нарікав, що деякі християни п’ють, як невірники34. Отці Церкви були твердими й одностайними у своїх поглядах: християнин повинен дотримуватися помірності, на відміну від п’яниць і агресивних язичників. За доби Великого переселення народів Святі Отці робили спроби підтримувати певну мораль. З іншого боку, охкання Святих Отців із приводу язичницьких звичаїв уживання алкоголю здаються неістотними порівняно з тим, що вандали, готи, сакси й інші племена робили під час своїх культурних походеньок.

Мусульмани, принаймні у поглядах на алкоголь, одностайні з Отцями Церкви. Існує думка, що негативне ставлення мусульман до вина породжене поширенням кочівної культури у ХVІІІ столітті. Ті, хто прийшов до влади, більше не були родом із прибережних містечок, де виробляють вино, вони прийшли з пустелі. Раціон кочівників, які мандрували караванами на верблюдах, відрізнявся від раціону містян. У пустелі зазвичай не пили вино. Туди воно не пасувало35.

Заборона вживання алкоголю в ісламській вірі була накладена через один нещасливий бенкет. Учні пророка Магомета зібралися випити вина. Один із мекканців зачитав вірш, яким образив плем’я медінців. Тоді один із медінців схопив запечену кістку й ударив нею мекканця по голові. Магомет, стурбований цим, запитав Аллаха, як угамувати учнів і закликати їх до порядку. Відповідь Аллаха була простою: припинити вживання вина. Після цього всі пляшки з вином, знайдені в Мецці, вилили в придорожню канаву. Магомет постановив, аби кожного, хто насолоджувався вином, карали сорока ударами різок. Послідовник Магомета Омар збільшив кількість ударів до 80, оскільки, за словами останнього, п’янство привело його до «розпусного базікання, що принижує жіночу доброчесність»36.

Для мусульман п’янство було об’єктом морального осуду. Непомірне вживання алкоголю невірними здивувало арабського мандрівника Ібн Фадлана, який у 922 році зустрів на Волзі корабель вікінгів, од якого тхнуло пивом. Вікінги саме ховали свого керманича. Як зазначає Фадлан, вони були п’яні як чіп, від пива, яке пили днями і ночами. Нерідко вікінг помирав із келихом у руці, згущує барви Фадлан37.

Фадланова критика переносить нас у ХVІ століття, коли нащадок вікінгів, шведський історик Олаф Маґнус, починає досліджувати вплив уживання вина на гігієну та поведінку різних народів. У парфян від нерегульованого вживання вина почало смердіти з рота, французи стали розпусними, німці — ладними будь що встрявати в бійки, готи піднімали бунт. Фіни, на думку Маґнуса, стали вразливими до сліз!38

Історики-писаки придумали чимало перебільшень і злісних описів дивних звичаїв уживання алкоголю, які, як вони щиро вірили, свідчать про непевне культурне походження питущого. Оскільки «у нас» є правила, ми часто думаємо, що «у них» правил немає. «Добрий смак» визначає той, хто при владі. Право визначати цінність, моду і стиль за інших невід’ємне від ідеї користування владою. Панівна культура завжди нав’язувала, що припустимо, а що ні.

На придворних бенкетах у XVI столітті на додачу до численних напоїв подавали також такі делікатеси, як павичатину

Культура вживання алкогольних напоїв бретонців у Північній Франції викликала неймовірний подив у французів, а надто в урбанізованих парижан. Бретонців, на відміну від парижан, не цікавлять вишукані напої, естетика смаку і салонна культура звичаїв, зовсім навпаки, їм більше до вподоби бучні бенкети, які супроводжуються валянням у канаві. У свідченнях мандрівників, що заїжджали у Бретань наприкінці ХІХ століття, не згадано про те, що святкування були приурочені до певних подій, які б вирізнялися від звичних буднів уживанням алкоголю. Під такими подіями малися на увазі на додачу до карнавалів весілля, похорони та ярмарки. Як наслідок, зауваження мандрівників привели до появи законів, які заборонили публічне п’янство. Також вони породили образ п’яного бретонця. Таке узагальнене бачення бретонців поширювала панівна нація, що перебувала при владі, — французи, які самі вживали алкоголю більше й помирали від цирозу печінки частіше, ніж бретонці!39

Дослідник Французької медичної академії Реньє на початку ХХ століття вважав: пристрасть бретонців до алкоголю настільки серйозна, що через це вони — народ, який вимирає. Експерт у галузі фізіології і психології Ріхер своєю чергою вірив, що іммігранти — як-от ірландці та поляки — пили значно більше від європейців, бо намагалися погамувати тугу за домом40. У Сполучених Штатах ірландці здобули репутацію нації, особливо схильної до пияцтва. З іншого боку, надмірне вживання алкоголю було способом продемонструвати ірландську ментальність. Таким собі виявом ідентичності41.

Дослідники-соціологи досі занепокоєні звичаями