Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

людину. Історія культури вживання алкогольних напоїв розповідає про споконвічне людське бажання проводити час разом, розмовляти відверто й веселитися в компанії інших. Це, якщо що, по-людськи. Самогонники на острові Ловііса. Ілюстрація до книжки Топеліуса «Мандрівка до Фінляндії» I чарка: Людина — це те, що вона п’є

Ми бачимо, як найбільш затяті п’яниці спершу киснуть у киплячих ваннах, звідки їх або виносять у несвідомому стані, або вони, неспроможні вдягнутися й сісти за стіл, голі та задихані, хапаються за солідних розмірів дзбан і підносять до губ жаданий напій. Вони повторюють те саме по декілька разів так, ніби поглинання алкоголю — їхня життєва місія й від алкоголю не можна позбутися іншим чином, окрім як заповнити ним порожнину людського тіла.

Вищенаведена в’їдлива цитата описує не північноєвропейських туристів на курортах — об’єктом глузування тут виступають римські чиновники. Ці слова написав майже 2000 років тому Гай Пліній Секунд, тобто Пліній Старший18, історик і придворний імператора Веспасіана.

П’яний рик туристів, що заполонили Середземномор’я, став звичним супроводом туристичних мандрівок у наш час. Подіб­ний культурний обмін здійснювали в прибережних тавернах свого часу і римляни. Сонячним берегом для них були Помпеї, чиї теплі зими принаджували пристарілих чиновників веселитися на курортах і в барах.

У ХV столітті німці споживали стільки алкоголю, що їх прозвали винними бочками — Weinfässer19. П’яниця, якого нудить, також часто стає темою німецької і французької національної графіки XVІ століття.

У Європі досі знаються на бучних гулянках. Свідченням цього є такі події, як День святого Патрика в Ірландії, Октоберфест у Мюнхені, фестиваль Сан-Фермін у Памплоні.

Подвійні стандарти щодо алкоголю мають давню традицію. Перший президент Сполучених Штатів Джордж Вашинґтон ще до виборів на цю посаду вирощував на своїй фермі коноплі і переганяв із них віскі. Коли він прийшов до влади, то — от дивовижа — заявив про згубний вплив дистильованих напоїв на робітників. Наступники Вашинґтона продовжили діяти в тому ж дусі подвійної моралі. Джон Адамс півстоліття боровся з міцними алкогольними напоями, але сам починав кожен ранок із келиха міцного сидру. Томас Джефферсон непокоївся через масштабність поширення віскі серед народних мас, але на своїх коктейльних вечірках сам завжди випивав алкоголю майже втричі більше від запрошених ним гостей. «Сухий закон» не втримував президентів од споживання алкоголю. Воррен Гардінґ пив віскі та пиво за зачиненими дверима спальні Білого дому. Герберт Гувер, який називав «сухий закон» «великим соціальним, економічним, благородним експериментом», попивав удома свій улюблений напій «Джин фіз»20.

Уже одні лишень президенти Сполучених Штатів продемонстрували різницю між політиком і політичною промовою. Президент Фінляндії маршал Маннергейм усе ж насмілився привселюдно розпивати по вінця наповнені «Чарки Маршала»[2] і заявив, що той, хто не дотримується «сухого закону», отримує від життя набагато більше21. Звиклий до російських звичаїв аристократичний офіцер не міг зрозуміти менталітету «сухого закону».

У літературі, присвяченій культурі античної Греції, згадано, що важливим поняттям грецької філософії була так звана помірність. Помірність стосувалася всіх царин життя — від філософії до вдоволення спраги. Греки завжди були хорошими теоретиками. Проте на практиці культура споживання алкогольних напоїв мала інакший характер. Бенкетували грецькі філософи на славу. Молоді голі прислужники вправно розносили напої. На келихах, які збереглися після бенкетувань, зображені молоді чоловіки, які випили на честь Діоніса стільки, що їх нудило і вони не трималися на ногах без підтримки своїх жінок22.

На деяких келихах зображено, як філософи помірності, п’яні й озброєні, громили численне хатнє начиння. Також розповідають, як зірковий оратор Демосфен сп’яну побився з Нікодемом за прихильність юнака Аристарха. Небезпідставно поет-сатирик Макон Коринфський, що жив у третьому столітті, кепкує з цих «філософів», яких нудить у вази, а вони своїми безсоромними пропозиціями докучають флейтисткам23.

Сократ, найблискучіший король філософії в західній історії, черпав натхнення для своїх думок із келиха вина. За словами Алківіада у платонівському «Бенкеті», цей потворний, вирлоокий дідуган завжди сміявся і пив стільки ж, скільки і його товариші24. В іншій історії розповідається, як Сократ прийшов додому зі своєю ватагою малих бешкетників. Його дружина Ксантиппа стала кричати й облила Сократа відром води. Але той лише усміхнувся п’яною іронічною усмішкою і заявив, що «після грому завжди буває дощ».

Мало того що Грецію вважають центральноєвропейською колискою наук і мистецтв, решта світу примудрилася звеличити також культуру вживання алкогольних напоїв афінян. Студент філософії в університеті складає іспит з «Бенкету» Платона, що є не чим іншим, як описом п’яних гулянь. Спогади Платона закінчуються тим, що поміж філософів, які вже поснули, удосвіта, коли співали півні, Сократ, Аристофан і Аґатон продовжують обговорювати зв’язок між комедією і трагедією.

Коли Платон, літературний редактор, надав белькотінню п’яних філософів читабельного вигляду, виникла філософська класика, визначальна для літератури західних країн. Чи багато хто досі в змозі пригадати, що симпозіум означає у першу чергу бенкет й аж ніяк не семінар?

Сусід завжди випиває більше

Самовдоволена людина вважає, що світ неодмінно обертається довкола її власного святкового столу. Свої звичаї вживання напоїв і їжі завжди видаються щонайкращими, а в сусідських звичаях люди звикли вбачати селюцькі, навіть варварські манери. Німців обзивають поїдачами кислої капусти (krauts), французів — жабами (frogs). Індіанці назвали інуїтів ескімосами, тобто людьми, які їдять сире м’ясо25. Індіанці також були приголомшені агресивною поведінкою п’яних білих колонізаторів26. У Біблії27 вавилонян зображено як народ, сп’янілий від вина, що веде до розпусти.

Греки вважали, що інші національності нездатні до такого інтелігентного розпивання алкоголю, як вони. На думку Платона28, безкультурні скіфи, фракійці, кельти і карфагеняни не вміли правильно насолоджуватися божественними дарами Діоніса. Причина була очевидною: ці народи пили вино нерозбавленим, проливаючи його на одяг, і до того ж були войовничими.

Платон, який полюбляв розбавляти вино морською водою, не був першим і вже точно не був останнім моралістом, який