Читати книгу - "Чарівні створіння"

одно були однаковісінькі: обидві блондинки зі штучною засмагою, у босоніжках і суперкоротких джинсових спідницях. Саванна була ногами школи, а Емілі притягувала погляди усіх хлопців своїм декольте. Багато хто мріяв побачити її в купальнику на пляжі. Підручників ці дівчата ніколи з собою не носили, а натомість мали при собі маленькі блискучі сумочки, в яких тримали хіба що мобільні, та й то в ті рідкісні хвилини, коли Емілі не писала есемески.

Відмінність полягала тільки в тому, які місця Саванна й Емілі посідали в піраміді групи підтримки. Перша була капітаном і основою — вона разом з іншими дівчатами тримала на собі ще два ряди. Емілі ж стояла на самій верхівці: її підкидали на півтора метри в висоту, і вона робила в повітрі сальто і ще якісь викрутаси, від яких запросто можна скрутити собі в’язи. Емілі б усе віддала, щоб залишатися на своєму місці. Саванна на нього не претендувала. Без Емілі піраміда встоїть, а от без Саванни — ні. Варто їй зрушити бодай на сантиметр, і всі полетять стирчака.

Емілі-ненависниця-Ітана помітила наші погляди і зло зиркнула на мене. Хлопці засміялися. Еморі Воткінз поплескав мене по спині:

— Ти попав, Ітане. Ти ж знаєш Емілі: від кохання до ненависті один крок.

Сьогодні я не хотів думати про Емілі, а спробував уявити її протилежність. Відтоді як Лінк розповів мені про нову дівчину, вона просто застрягла у мене в голові. Я вірив, що існує хтось інший, з іншого міста, можливо, з цікавішим життям. Принаймні цікавішим, ніж у мене.

Може, саме її я бачив уві сні. Звісно, це все вигадки, але такі приємні!

— То ви вже всі чули про новеньку? — вмостилася Саванна на коліна капітану нашої команди, Ерлу Петті. Вони з ним то сходилися, то розходилися, але зараз знову були разом. Він погладив її по засмаглій нозі — так високо, що ми не знали, куди подіти очі.

— Шон саме розповідав. Каже, вона гарненька. Візьмете її в команду? — Лінк потягнув з моєї таці кілька дерунів.

— Навряд чи. Ви би бачили, що вона носить.

Перший удар.

— І яка вона бліда.

Другий удар. Ну, як на Саванну, то всі або занадто бліді, або занадто гладкі.

Емілі сиділа поряд з Еморі, нахилившись уперед трошки більше, ніж дозволяло її декольте.

— Ти сказала їм, хто вона?

— Що ти маєш на увазі?

Емілі для більшого ефекту зробила паузу, а тоді мовила:

— Вона — племінниця старого Рейвенвуда.

Тут пауза була непотрібна. Щойно Емілі це промовила, як з їдальні нібито висмоктали повітря, а кілька хлопців вибухнули сміхом. Вони гадали, що Емілі пожартувала, але я був певен, що ні.

Третій удар. Про дівчину я більше не думав. Навіть не міг її тепер уявити, не те що помріяти про наше перше побачення. На мене чекали ще цілі три роки в компанії різноманітних Емілі Ашер.

Мейкон Мельхіседек Рейвенвуд був відлюдьком. У порівнянні з ним навіть неговіркий Редлі з «Убити пересмішника» зійшов би за світського денді. Рейвенвуд мешкав у напіврозваленому будинку на території найсумнозвіснішої плантації Гатліна. У самому ж місті його вже ніхто не бачив років зо двадцять.

— Ти що, серйозно? — здивувався Лінк.

— Абсолютно. Це Карлтон Ітон розповів учора мамі, коли приносив пошту.

— Моя мама теж таке чула, — кивнула Саванна. — Наша новенька приїхала кілька днів тому до старого Рейвенвуда чи то з Меріленду, чи то з Вірджинії, не пам’ятаю.

Тепер усі говорили про неї — про одяг і зачіску, про її дядька й імовірні дивацтва. За це я ненавидів Гатлін більше за все. За його постійні плітки: що ти зробив, сказав чи вдягнув. Я потупився в тарілку з макаронами, що плавали в оранжевій рідині, мало схожій на сир.

Відлік розпочато. За два роки і вісім місяців я маю вибратися з цього міста.

* * *

Після занять група підтримки відпрацьовувала в спортзалі трюки. Дощ нарешті припинився, і тренування з баскетболу перенесли на відкритий майданчик з потрісканим бетоном, погнутими кільцями і купою калюж від уранішнього дощу. Посеред майданчика тягнулася величезна тріщина завширшки з Великий Каньйон, і потрібно було пильнувати, аби не вскочити в неї під час гри. Однак з ігрового поля можна було роздивитися майже всю стоянку і мало не всі найцікавіші події шкільного життя.

Сьогодні я був на висоті — сім попадань зі штрафної з сімох спроб. Однак і Ерл не пас задніх, дублюючи кожен мій закинутий м’яч.

Кидок! Вісім. Сьогодні був один з тих днів, коли я нібито самим поглядом закидав м’ячі у корзину.

Кидок! Дев’ять. Ерл помітно нервував. Він дедалі сильніше набивав м’яч щоразу, як мій пролітав крізь сітку. Він був нашим другим центровим. У нас з Ерлом існувала негласна домовленість: він — лідер, а мене не дістають, якщо я не хочу щодня після школи вештатися біля «краднички». Там не було чого робити — хіба що патякати про тих самих дівчат і їсти ті самі чіпси.

Кидок! Десять. Я не міг не поцілити. Можливо, у мене вроджений талант, можливо, щось інше, але відтоді як померла мама, я перестав це з’ясовувати. Дивно, як я досі не закинув гру.

Кидок! Одинадцять. Ерл скреготів зубами у мене за спиною і ще дужче гамселив по м’ячу. Я ледь стримував посмішку і перед черговим штрафним кинув оком на стоянку. Раптом за кермом довгого чорного авто я побачив людину з довгим чорним волоссям.

Катафалк. О Боже!

Дівчина за кермом обернулася і подивилася на мене у відчинене вікно. Принаймні мені так здалося. М’яч ударився об обідок і відскочив до сітки майданчика. За спиною я почув знайомий звук.

Кидок! Дванадцять. Ерл Петті міг більше не нервувати.

Машина проїхала, і я подивився на майданчик. Решта хлопців застигли, немов побачили привид.

— Це?..

— Так, — кивнув наш нападаючий Біллі Вотс, тримаючись однією рукою за сітку, — племінниця старого Рейвенвуда.

— Ага, — кинув йому м’яч Шон, — точнісінько як і казали — за кермом катафалка.

— Еге ж, таки класна, — похитав головою Еморі. — От халепа!

Хлопці повернулися до гри, але ще Ерл не встиг зробити кидок, як знову почався дощ. Не минуло і хвилини, як дощ посилився і перетворився на страшну зливу, сильнішу навіть за ту, що була зранку. Я залишився надворі; вода била мені в обличчя, і мокре волосся лізло в очі, аж я не бачив ні школи, ні хлопців.

Поганим знаменням був не лише катафалк. Ним була й дівчина.

На кілька хвилин я