Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"

— Справді? Таку важливу, що прислали трьох копів, аби ті витягли її з мене? Втім, вони пішли ні з чим!

Тепер посміхнувся Ґроссет.

— Після того ми обшукали усі приміщення в будинку, — продовжив він, — і знайшли убитого китайця у порожньому офісі поблизу вашої контори.

Феннер звів брови.

— Про що це ви? Хочете, аби я замість вас з'ясував, хто таке вчинив?

— Інформація, отримана сьогодні вранці, стосувалася мертвого китайця, котрого ми мали були знайти у вашій конторі.

— Ой, яка прикрість! То що сталося? Невже вони підсадили його не в ту кімнату?

Ґроссет загасив недопалок у попільничці.

— Послухайте-но, Феннере, — нам з вами нічого ворогувати. Я викладу свої карти. Китаєць уже тридцять шість годин мертвий. Наводка була незграбною: ми й так зрозуміли, що вас підставили, але мусили відреагувати. Одначе той китаєць нас зацікавив. Можливо, у вас є якісь міркування щодо цього?

Феннер почухав носа.

— Колего, — мовив, — після вашої промови я готовий хоч зараз записатися в Армію спасіння[2]. Якби мені хоч щось було відомо про того китайця, то я негайно б вам розповів. Та жоден китаєць ніколи не був у мене в конторі — ні живий, ані мертвий, і сподіваюся, ніколи й не буде.

Ґроссет замислено поглянув на нього:

— Мене попереджували, що з вами нелегко працювати. Волієте робити все самотужки, і лише коли справа на фініші, перекидаєте все на нас. Ну що ж, якщо хочете вчинити так і цього разу, нехай буде по-вашому. Ми посприяємо вам, якщо зможемо, та коли вляпаєтесь у щось серйозне, то самі мастіть собі голову. Отоді навалимося на вас усією своєю вагою — так, що «Емпайєр Стейт Білдінґ» видасться вам пушинкою.

Феннер широко посміхнувся, підводячись.

— Ви скінчили? Якщо так, то, з вашого дозволу, я займуся своїми справами.

Ґроссет кивнув.

— Не пропадайте, Феннере. Днями знову загляну до вас.

Він кивнув охоронцям, і вони втрьох полишили готель.

Пола вийшла з бару й наздогнала Феннера, коли той уже прямував до виходу.

— А де була ти? — запитав він.

— Послухай-но, Дейве! Я розмовляла з Ліндсеєм і записала все, що трапилося з його донькою. Чому б тобі на це не поглянути?

Феннер холодно зиркнув на неї.

— Більше жодного слова про Ліндсея та його доньку! Це мене не цікавило, не цікавить і ніколи не зацікавить. Мені й без того вистачить роботи до кінця своїх днів.

— Беручи до уваги величину твого мозку, це мене не здивує, — холодно відчеканила Пола, виходячи на вулицю слідом.

Повернувшись у контору, Феннер попрямував до свого крісла, вмостився у ньому, запалив сигарету й гукнув помічниці:

— А ходи-но сюди, крихітко!

Пола прослизнула крізь двері й усілася поруч з ним, тримаючи олівець із блокнотом напоготові. Феннер заперечно хитнув головою.

— Нічого не диктуватиму. Хочу лише, щоб ти поміркувала разом зі мною.

Пола поклала руки на коліна:

— Добре, спробую підіграти тобі.

Феннер роздумував.

— Можливо, я б узяв слід, якби віддав гроші копам? Але тоді мені довелося б усе їм розказати. Китаєць непокоїть Ґроссета, тож він не спускатиме з мене очей. І що б я не зробив, дізнається про це.

— То й що? Він допоможе тобі розшукати дівчину! Дай йому шанс.

Феннер укотре крутнув головою.

— Ет, щось мені підказує: від копів краще триматися подалі.

Пола глянула на годинник. Була вже майже п'ята.

— Маю ще деякі справи. А ти зараз і так ні до чого не додумаєшся.

Феннер нетерпляче вигукнув:

— Будь тут! Хіба то не я тобі плачу?

Пола влаштувалася зручніше. Коли він починав говорити таким тоном, вона з досвіду знала, що йому ліпше не перечити.

— Якщо ця дама більше не зв'яжеться зі мною, справу можна вважати закритою. Я не маю жодної зачіпки. Не знаю, хто вона і звідки. Усе, що мені відомо, — у неї є сестра, котра цікавиться дванадцятьма китайцями. Якщо вбитий чинк[3] — один з них, то їх залишається тепер тільки одинадцять. Навіщо вона вивалила мені всі ці гроші, а потім змилася?

— Ну, може, побачила когось знайомого і злякалася? — м'яко вставила Пола.

Феннер обміркував її припущення.

— Чи помітила ти когось, хто міг би її налякати?

Пола заперечно покрутила головою.

— Ти ж знаєш, скільки людей буває о цій порі в холі «Балтимора».

— А що, це ідея.

Феннер підвівся та почав міряти кроками килим з барвистими візерунками.

— Якщо все справді так і було, то маємо сидіти коло телефона і чекати, коли вона подзвонить. Не знаю, чи зробить це, але якщо вчинить так — то я маю бути в курсі першим!

Пола застогнала.

— Так-так, тобі краще злітати додому, спакувати сумку з речами і переночувати тут. Ти могла би переспати у кріслі.

Пола скочила на ноги.

— А ти підеш додому і спатимеш у зручному теплому ліжечку, так?

— Не переймайся так моїм комфортом! Я повідомлю тобі, як зі мною зв'язатися.

Пола надягнула капелюшок і жакет.

— Якщо в конторі під нами дізнаються, що я ночую тут — не знаю, що вони подумають...

— Нічого такого. Вони й так знають, що я дивак. Не вважаю, що виникне скандал.

Пола вийшла, наостанок грюкнувши дверима. Феннер розлючено хмикнув, узяв слухавку телефона й набрав номер.

— Окружна прокуратура? З'єднайте мене з Ґроссетом. Скажіть, що це Феннер.

Через тріщання на лінії він розчув голос Ґроссета.

— Привіт, Феннере. Що змусило вас змінити думку і все мені викласти?

Феннер посміхнувся у слухавку.

— Я її не змінив, друже. Хочу, що б це ви мені все виклали. Той китаєць, котрого ви знайшли... Чи було в нього щось таке, що може допомогти?

Ґроссет розсміявся.

— Ну й нахаба ж ви, Феннере! Невже вважаєте, що я ділитимуся з вами інформацією?

Феннер сказав уже серйозно:

— Послухайте, Ґроссете. Ця справа лише починається. У мене таке відчуття, що коли вона набере обертів, то скоро буде ще одне вбивство. І я хочу запобігти цьому.

— Застерігаю вас, Феннере: якщо щось приховуєте, то це погано закінчиться для вас. Якщо трапиться щось, чого можна було уникнути, і я це виявлю, то вам не позаздриш.

Феннер неспокійно посовався у кріслі.

— Проїхали, хлопче, — сказав він нетерпляче. — Ти ж знаєш, що я маю право