Читати книгу - "Нестерпна легкість буття"

Коли Тереза переповіла Томашеві свій сон, у якому заганяла собі голки під нігті, вона мовби призналася в тому, що нишком переглянула Томашеві шухляди. Коли б таке зробила інша жінка, він ніколи в житті більше з нею не розмовляв би. Тереза знала це і тому сказала: «Вижени мене!» Проте він не вигнав, натомість ухопив її за руку й почав цілувати пучки, бо в ту хвилину він і сам відчував біль під нігтями, так ніби нерви її пальців вели прямо до кори його мозку.

Людина, не надарована диявольським чаром, що зветься «співчуття», змогла б лише холодно засудити Терезин учинок, бо приватне життя іншої людини — справа свята й шухляди з її інтимними листами не слід займати. Та оскільки співчуття стало Томашевою долею (чи прокляттям), йому здалося, що то він сам стояв навколішках перед відкритою шухлядою свого столу й не міг відірвати очей од рядків, написаних Сабіною. Він розумів Терезу й не тільки не годен був сердитися на неї, але любив іще дужче.10

Її жести ставали різкі й неврівноважені. Минуло вже два роки відтоді, як вона викрила його невірність, і ситуація ставала дедалі безвихіднішою.

Чи Томаш і справді не годен був розірвати своїх численних амурних зв’язків? Не міг. Він розбестився. Не вмів подолати охоти до інших жінок. Та й не бачив у цьому потреби. Ніхто не знав краще за нього, що ці пригоди Терезі не загрожують. Тож чому він мав зрікатися їх? Це видавалося так само безглуздим, як коли б він отак з доброго дива перестав ходити на футбол.

Але чи можна було при цьому говорити про якусь утіху? Вже в ті хвилини, коли йшов до котроїсь із коханок, він відчував збрид і обіцяв собі, що зустрічається з нею востаннє. Перед очима стояла Тереза і, щоб не думати про неї, Томаш мусив напитися. Після знайомства з Терезою, не міг більше кохатися з іншими жінками без алкоголю! Але алкогольний дух ставав тим слідом, за яким Терезі легше було виявляти його невірність.

Томаш потрапив у пастку: вже йдучи до чергової приятельки, втрачав до неї інтерес, але досить було лишитися день без жінки, як знову набирав телефонний номер, аби з кимось зустрітися.

Найкраще йому бувало в Сабіни, оскільки він знав, що вона людина тактовна й можна не боятися розголошення інтимних стосунків. Її майстерня нагадувала Томашеві минуле — ідилічне життя неодруженого чоловіка.

Мабуть, він і сам не усвідомлював, як змінився: боявсь вертати пізно додому, бо там на нього чекала Тереза. Якось Сабіна навіть помітила, що він під час любовних утіх позирає на годинник.

Потім вона, і досі гола, лінивим кроком ходячи майстернею, зупинилася перед картиною на мольберті й скоса поглянула на Томаша, який квапливо вдягався.

Був уже вдягнений, лише одна нога лишилась боса. Роздивлявся довкола, а тоді навкарачки заходився шукати щось під столом.

Сабіна сказала:

— Коли дивлюсь на тебе, маю таке відчуття, як від власних картин. Вічна тема: зіткнення двох світів. Подвійна експозиція. За силуетом розпусника Томаша несподівано просвічує обличчя романтичного коханця. Або навпаки: крізь постать Трістана, який думає тільки про свою Ізольду, видно зрадливий світ розпусника.

Розгублено слухаючи Сабіну, Томаш підвівся.

— Що ти шукаєш? — запитала вона.

— Шкарпетку.

Сабіна теж розглянулася по кімнаті, а він знову поліз навкарачки під стіл. — Нема ніде твоєї шкарпетки,— сказала Сабіна. — Мабуть, ти прийшов без неї.

— Як би я міг прийти без шкарпетки! — закричав Томаш, дивлячись на годинника. — Не міг же я прийти в одній шкарпетці!

— Це не виключено. Останнім часом ти дуже неуважний. Завжди кудись поспішаєш, дивишся на годинника, тож не дивно, що забув про шкарпетку. Він уже ладен був узути черевика босоніж.

— Надворі холодно,— сказала Сабіна. — Я позичу тобі свою панчоху. Вона подала йому білу модну панчоху, плетену великими петлями. Томаш чудово розумів — то помста за те, що дивився на годинника під час любощів. Поза всяким сумнівом, це вона сховала шкарпетку. Було справді холодно, тож йому нічого не лишалося, як підкоритись. Додому йшов, маючи на одній нозі шкарпетку, а на другій над кісточкою скрутив валиком білу дамську панчоху. Ситуація була безвихідна: в очах своїх любасок він був затаврований коханням до Терези, а в очах Терези — ганебними походеньками.11

Аби полегшити її страждання, Томаш одружився з Терезою (нарешті вони відмовились од винайнятої кімнати, в якій вона вже давно не жила) і дістав їй цуценятко.

Воно народилося в суки породи сенбернар, що належала колезі Томаша. Батьком цуценят був сусідів пес-вовкодав. Малих покручів ніхто не хотів, а колезі шкода було їх убивати.

Вибираючи цуценятко, Томаш знав, що решта приречені на загибель. Він сам собі видавався президентом держави, який стоїть перед чотирма засудженими до страти, а може помилувати лиш одного. Нарешті Томаш обрав сучечку, статурою схожу на татуся-вовкодава, а головою — на маму. Тереза вдома взяла собачатко, притулила його до грудей, а воно тут же напудило їй на блузку.

Потім удвох шукали для нього кличку. Томаш хотів, щоб і з імені було ясно, що тваринка належить Терезі, й згадав про книжку, яку вона тримала під пахвою, коли несподівано приїхала до Праги. Він запропонував назвати цуценя Толстой.

— Не може бути Толстим,— заперечила Тереза,— бо це дівчинка. Вона може бути Анна Кареніна.

— Ні, вона не може бути Анною Кареніною, бо такої кумедної мордочки не має жодна жінка,— сказав Томаш. — Це швидше Каренін. Саме таким я собі його уявляв.

— Але чи не вплине це на її сексуальність, коли ми кликатимемо її Каренін?

— Можливо, сучка,— сказав Томаш,— до якої господиня постійно звертатиметься як до пса, й справді стане лесбіянкою.

Томашеве передбачення несподівано справдилося. Хоча зазвичай сучки більше прив’язуються до господаря, аніж до господині, з Кареніним вийшло навпаки. Каренін вирішив закохатися в Терезу, й Томаш за це був йому вдячний. Він гладив його по голові й приказував: «Добре, Кареніне. Саме цього я хотів від тебе. Раз мене їй мало, ти мусиш мені допомогти».

Але навіть з допомогою Кареніна не пощастило додати Терезі щастя. Томаш збагнув це днів за десять після того, як його країну окупували російські танки. Був серпень 1968 року, з Цюріха щодня телефонував директор однієї тамтешньої клініки, з яким