Читати книгу - "Несподівана вакансія"

Вона вийшла зі сторінки оголошень місцевої ради й зайшла на свій улюблений медичний сайт, де старанно вписала у віконце пошуку слова «мозок» і «смерть».

Виринуло безліч пропозицій. Шерлі переглянула різні варіанти, намагаючися здогадатись, яким саме з цих смерто­носних станів — деякі з них навіть вимовити було неможливо — вона мала завдячувати своєму теперішньому щастю. Шерлі працювала на добровільних засадах у лікарні. Відколи вона почала цю роботу, її зацікавлення медичними справами лише зростало, і час від часу вона навіть ставила діагнози своїм друзям.

Та цього ранку вона не могла зосередитися на довгих малозрозумілих словах і симптомах: подумки вона вже поширювала новину, відбираючи й сортуючи необхідні теле­фонні номери. Цікаво, чи вже знають про це Обрі та Джулія, і що вони скажуть; а також, чи дозволить Говард їй самій повідомити Морін, чи прибереже цю втіху для себе.

Усе це було неймовірно захопливе.

IV 

Ендрю Прайс зачинив за собою двері невеличкого білого будиночка й почав спускатися вслід за молодшим братом стрімкою й хрусткою від паморозі стежкою, що вела до закрижанілих металевих воріт посеред живоплоту, а тоді до провулка за ними. Жоден із хлопців не звернув ані найменшої уваги на такий знайомий краєвид, що розгортався перед ними: малесеньке містечко Пеґфорд у чашоподібній улоговині поміж трьох пагорбів, один з яких був увінчаний руїнами монастиря XII століття. Вузенька річечка снувала змійкою попри цей пагорб, перетинаючи містечко, де її сідлав іграшковий кам’яний місток. Для хлоп’ячих очей цей краєвид був нудною побляклою декорацією. Ендрю з презирством ставився до вихвалянь свого батька, як той у рідкісні дні, коли до них приходили гості, козиряв краєвидом містечка, мовби він сам це все спроектував і збудував. Останнім часом Ендрю відчував, що йому ближчі до серця асфальт, розбиті вікна і графіті. Він мріяв про Лондон і життя, в якому щось діється.

Брати пройшли до кінця провулка й зупинилися на розі, там, де провулок перетинався з ширшою дорогою. Ендрю запхав руку в живопліт, понишпорив там і видобув напівпорожню пачку сигарет «Бенсон і Хеджес» і трохи відсирілу коробку сірників. Після кількох фальстартів, покришивши низку сірникових голівок, він нарешті спромігся видобути вогник. Зробив кілька затяжок, і тут тишу розколов гуркіт двигуна шкільного автобуса. Ендрю акуратно загасив сигарету і запхав недопалок назад у пачку.

Автобус, наближаючись до їхнього Дому-на-пагорбі, був завжди заповнений на дві третини, бо об’їжджав перед тим довколишні ферми й садиби. Брати зазвичай сідали окремо, займаючи для себе подвійні місця, й дивилися у вікна, як автобус, похитуючись і гуркочучи, їде в напрямку Пеґфорда.

Біля підніжжя їхнього пагорба стояв будинок, оточений клиноподібним городом. Зазвичай біля його воріт уже чекали четверо Фербразерових дітей, але сьогодні там не було нікого. Усі вікна були затулені завісами. Ендрю стало цікаво, чи завжди треба сидіти в темряві, коли хтось помирає.

Кілька тижнів тому Ендрю потискався трохи на дискотеці в шкільній залі з Нів Фербразер, однією з дочок-близнят Баррі. Після цього вона виявила нездорову тенденцію ходити за ним по п’ятах. Батьки Ендрю майже не спілкувалися з Фербразерами. Саймон і Рут практично ні з ким не приятелювали, але до Баррі, який управляв крихітною філією єдиного в Пеґфорді банку, ставилися, можна сказати, з певною симпатією. Ім’я Фербразера доволі часто згадувалося, коли мова заходила про місцеву раду, вистави в ратуші або благодійні парафіяльні пробіги. Ці речі абсолютно не цікавили Ендрю, та і його батьки трималися від них осторонь, хіба що деколи купували лотерейний квиток або робили невеличкі фінансові внески.

Автобус завернув ліворуч і покотився Соборним провулком повз просторі багатоярусні вікторіанські будинки, а Ендрю почав фантазувати, як батько падає замертво, поцілений невидимим снайпером. Ендрю уявив, як він заспокійливо попліскує по плечі заплакану матір, одночасно телефонуючи в похоронне бюро. Із цигаркою в зубах він замовляє найдешевшу труну.

Наприкінці Соборного провулка в автобус підсіла трійця Джавандів: Джасвант, Суквіндер і Раджпал. Ендрю спеціально вибрав собі сидіння, перед яким були порожні місця, сподіваючись, що там сяде Суквіндер, але зробив він це не заради неї (його найкращий приятель Жирко називав її не інакше, як Сіп — скорочений варіант від «Сіська і піська»), а тому, що біля Суквіндер так часто сідала Вона. Можливо, через те, що його телепатичні навіювання діяли особливо потужно цього ранку, або з якоїсь іншої причини, однак Суквіндер і справді сіла попереду нього. Утішений Ендрю задивився, нічого не бачачи, у бруднувате вікно і міцніше притиснув до колін шкільного портфеля, щоб приховати ерекцію, викликану вібрацією автобуса.

Його хвилювання зростало з кожним новим підйомом і спуском на шляху незграбної машини, що поволі просувалася вузенькими вуличками, завертала за ріг на площу й наближалася до Її будинку.

Ендрю ще ніколи не відчував такого гострого інтересу до будь-якої іншої дівчини. Вона була новоприбулою (дивний час для зміни шкіл, навесні, посеред навчального року). Її звали Ґая, і це ім’я їй пасувало, бо він ще ніколи не чув його раніше, а вона була якоюсь абсолютно іншою і незвичною. Одного ранку вона зайшла в автобус як неспростовне свідчення того, яких вершин може сягнути природа, і сіла за два ряди від нього, завороженого досконалістю її плечей і шиї.

Її хвилясте волосся кольору міді вільно спадало на спину, ніс був вишукано рівний, вузенький і вкорочений, що лише підкреслювало спокусливу припухлість її блідих уст, а широко посаджені карі очі з досконалими густими віями рябіли зеленкуватими цяточками, наче яблучка ранет. Ендрю ніколи не бачив на ній косметики, і жодна плямочка чи прищик не псували їй шкіри. Її обличчя було поєднанням досконалої симетрії й незвичних пропорцій. Він міг би годинами його розглядати, намагаючись збагнути суть цієї чарівності. Минулого тижня він повернувся додому після подвійного уроку біології, на якому завдяки божественно випадковому розміщенню столів і учнів він майже безвідривно спостерігав за нею. Згодом, заховавшись у спальні, він (після бурхливої мастурбації, що завершилася півгодинним розгляданням стіни) написав таке: «Краса — це геометрія». Той папірець він майже відразу подер і згодом, згадуючи про нього, почувався повним ідіотом, хоча у тих словах щось таки було. Її краса постала внаслідок ледь помітних удосконалень базової матриці, і в підсумку це породило приголомшливу гармонію.

Ґая мала з’явитися з