Читати книгу - "Троє у човні (якщо не рахувати собаки)"

Якби вам довелося стояти з Гаррісом уночі на березі моря і ви сказали:

— Послухай! Ти чуєш? То, мабуть, русалки співають у морських глибинах. А може, це засмучені духи співають псалмів над невинними потопельниками, що заплутались у морських водоростях? — Гарріс взяв би вас під руку і сказав:

— Я знаю, що це таке, мій друже: ти застудився. Ходімо зі мною, я знаю одну місцинку за рогом. Там чудове шотландське віскі — ти такого ще не куштував, вип'ємо по чарочці, і ти навіть незчуєшся, як воно приведе тебе до ладу.

Насправді у Гарріса завжди є місцинка неподалік, за рогом, де постійно є щось надзвичайне з випивки. Я переконаний, що якби ви зустріли Гарріса десь там, у раю (якщо таке можна припустити), його привітання звучало б приблизно так:

— Який я радий, що ти прийшов, мій старий друже. Ти знаєш, я знайшов тут чудову місцинку, неподалік, за рогом. Кажу тобі правду, нектар там — перший клас.

Проте в нашому випадку — мається на увазі ночівля просто неба — його вміння практично дивитись на речі було дуже доречним. Не зовсім приємно спати просто неба, коли на вас падає дощ.

Вечір. Ви до нитки промокли, у човні на добрих два дюйми води, і все натяглося вологою. Ви знаходите місце на березі, яке нібито ще не так залило, як усе довкола, і вирішуєте розташуватися на ніч саме тут. Ви витягуєте намет і вдвох із товаришем починаєте його встановлювати.

Він увесь мокрий і важкий, лопоче, падає на вас, обвивається довкола вашої голови, доводячи вас до сказу. Дощ не перестає лити ні на мить. Встановити намет досить непросто і в суху погоду, а в дощ — це титанічна праця. Вам здається, що замість того аби допомагати вам, той інший просто клеїть дурня. Щойно ви надійно закріпите свій бік, він свій відпускає і все псує.

— Що ти робиш! Нездара! — вигукуєте ви.

— Сам ти нездара! — відповідає він. — Ну, давай!

— Та не тягни. Ти все робиш не так, тупий віслюк! — кричите ви.

— Я все роблю правильно! — кричить він у відповідь. — Давай свій бік!

— Кажу тобі, що неправильно! — ваш крик уже схожий на ревіння, і ви ладні накинутися на нього. У нападі злості ви так натягуєте мотузку, що на його боці вискакують усі кілки.

— А-а, безголовий ідіот, — чуєте ви, як бурчить він собі під ніс, а потім з щосили тягне на себе, і весь ваш бік завалюється. Ви кидаєте на землю дерев'яного молотка і йдете довкола, виказуючи йому все, що ви про нього думаєте. Він також підіймається і, обходячи намет, іде слідом, щоб пояснити вам, хто ви такий. Ви ходите довкола, лаючись, доки намет не падає і не перетворюється на безформну пожмакану купу. Вам нічого не залишається, як дивитися одне на одного поверх його руїн, а потім ви обидва в один голос вигукуєте:

— Ну от! Я ж тобі казав!

Тим часом вашому третьому товаришеві, який вичерпував із човна воду і протягом останніх десяти хвилин, намочивши по самі лікті рукави, без угаву проклинав усе на світі, хочеться знати, що там у вас за галас і метушня, і чому досі не стоїть той клятий намет.

Врешті-решт намет якось встановлено, і ви переносите з човна усі речі. Спроби розпалити вогонь виявляються марними, ви запалюєте спиртівку і розсаджуєтесь довкола неї.

Основна складова всіх страв на вечерю — дощова вода. Хліб — на дві третіх із неї, з печінкового пирога вона аж тече, а варення, масло, сіль та кава взагалі перемішалися в ній, і зробилася юшка.

Після вечері ви бачите, що тютюн намок і палити нічого. На щастя, у вас є пляшка з якоюсь мікстурою, яка, коли вжити її у відповідній кількості, додає настрою і дурманить розум, тож жага до життя прокидається у вас із новою силою. Достатньою для того, щоб ви зрозуміли, що час лягати спати.

Уві сні привиджується, що вам на груди раптом всідається слон, вивергається вулкан, і вас поглинає морська безодня (слон і далі мирно спить собі у вас на грудях). Ви прокидаєтеся з думкою, що сталося щось жахливе. Спочатку ви думаєте, що настав кінець світу, але переконуєте себе в тому, що цього не може бути, — скоріш за все на вас напали злодії чи розбійники або спалахнула пожежа. Свою думку ви висловлюєте у звичайний спосіб. Але сподіватися на допомогу даремно, і ви відчуваєте, що вас гамселить і давить багатотисячний натовп.

Схоже на те, що у скрутному становищі не тільки ви. Ви чуєте чиїсь слабкі крики, які долинають десь ізнизу, з-під вашого ліжка. Для себе ви вирішуєте, що просто так ви їм не дістанетесь. Ви несамовито захищаєтесь: із войовничими криками посилаєте удари направо й наліво, руками і ногами. Аж раптом усі розступаються, і ваша голова опиняється на свіжому повітрі. За два фути від вас ви помічаєте нечіткі обриси напівроздягненого лиходія, який збирається вас убити. Ви приготувалися до бою з ним не на життя, а на смерть, і коли він починає нахилятися над вами, ви впізнаєте в ньому Джима.

— О-о, невже це ти? — говорить він, упізнавши вас.

— Я, — відповідаєте ви, протираючи очі. — Що сталося?

— Здається, клятий намет здуло, — говорить він.

— А де Білл?

І ви обидва починаєте, надриваючи горлянки, гукати Білла. Земля під вами то здіймається, то провалюється, і звідкись з-під уламків приглушений голос, який ви чули раніше, відповідає:

— Злізь із моєї голови!

З неймовірними зусиллями звідкілясь знизу виборсується Білл, увесь брудний, пом'ятий і потоптаний. І чомусь дуже розлючений — вочевидь, він твердо переконаний, що з ним це зробили навмисно.

Через сильну застуду, яку ви підхопили вночі, зранку у вас пропадає голос. Ви ладні роздерти все на світі. Під час сніданку ви тільки те й робите, що захриплим шепотом гарикаєтеся між собою.

Тому ми вирішили, що в хорошу погоду спатимемо просто неба, а коли дощ чи захочеться щось трохи змінити, як пристойні люди, будемо зупинятися в готелях, заїжджих дворах або винайматимемо номери при якихось трактирах.

Монморенсі наше рішення досить-таки сподобалося. Романтична самотність йому була не до душі. Йому б побільше галасу, і що забава простіша, то кумеднішим він бував. Поглянувши на Монморенсі, можна подумати, що то ангел спустився з небес, який чомусь відмовився від людської подоби