Читати книгу - "Прерія"

— Є чесне правило, приятелю, — сухо сказав він, погрозливо дивлячись на старого, — іноді воно й рятівне: «Не пхай свого носа, куди не слід».

— В цю пустку люди рідко привозять щось таке, що треба ховати, — відповів старий, ніби хотів виправдатися, та не знав, як це зробити. — Я не мав на думці нічого лихого, просто хотів подивитися на ваші речі.

— По-моєму, люди взагалі рідко сюди забиваються. Край нібито старий, але, як на мене, не надто вже й заселений.

— Ця земля, гадаю, не старша за все інше, створене богом. А щодо людей, то ти правду кажеш. Я багато місяців, поки от вас зустрів, не бачив обличчя такого ж кольору, як моє. Кажу ще раз, друже: я не замишляв нічого поганого, лише подумав, що за цією парусиною побачу щось таке, що нагадає мені давні часи.

Закінчивши це нехитре пояснення, незнайомець покірно відійшов, як людина, що осягнула глибокий смисл закону, за котрим всяк має право спокійно, без докучливого втручання сторонніх, розпоряджатися своїм майном. Це корисне й справедливе правило він теж, мабуть, засвоїв разом із звичкою до свого самотнього життя. Ступивши кілька кроків до невеликого табору переселенців, — бо місцина й справді скидалася тепер на табір, — він почув, як ватажок крикнув своїм дужим, хриплим голосом:

— Еллен Уейд!

Уже знайома читачеві дівчина, що разом із старою та її дочками поралася біля вогню, схопилася на рівні й слухняно кинулась на цей оклик; промчавши, наче молода лань, повз старого, вона миттю щезла за запоною таємничого намету. Ані те, що вона так раптово зникла, ані клопоти з наметом, здавалося, не викликали в решти і найменшого подиву. Юнаки, закінчивши рубати дерева, покинули сокири і своїм звичаєм ліниво й незворушно взялися за іншу роботу: хто завдавав корм худобі, хто важким товкачем товк у ступі кукурудзу на вечерю, а двоє чи троє клопоталися біля інших фургонів, відкочуючи їх і розставляючи так, щоб утворити хоч якийсь заслін навколо незахищеного табору.

Незабаром усі впорались, а що прерію вже огортала пітьма, то сварлива господиня, яка, тільки-но зупинились на спочинок, ревно підохочувала своїх ледаркуватих синків, тепер голосно, не побоюючись, що її хтось може почути здалека, сповістила, що вечеря готова і чекає зголоднілих. Хоч би які були інші риси характеру жителів окраїн, але негостинні вони бувають рідко. Зачувши різкий голос дружини, переселенець оглянувся навкруги, шукаючи незнайомця, і запропонував йому почесне місце за вечерею, до якої всіх так безцеремонно покликали.

— Спасибі, друже, — відповів старий на грубувате запрошення підсісти ближче до повного казана. — Дякую від щирого серця. Я сьогодні вже попоїв, і того мені вистачить, бо я не з тих, хто риє собі могилу зубами. Та коли ти так бажаєш, я охоче посиджу з вами — давненько мені не доводилося бачити, як їдять свій хліб люди одного зі мною кольору шкіри.

— Значить, ти давно вже оселився в цьому краї, — більше ствердив, ніж запитав, ватажок, набиваючи рот смачною кукурудзяною кашею, яку приготувала його відворотна, але вправна дружина. — Там, на сході, нам казали, що тут не дуже й багато поселенців. І я бачу, що загалом так воно і є, — після канадських торговців на Великій ріці ти перша біла людина, яку я зустрів, пройшовши добрих п'ятсот миль, коли вірити твоїм підрахункам.

— Хоч я й живу в цьому краї вже кілька років, та навряд чи можна назвати мене поселенцем. Я не маю постійного житла й рідко залишаюся більш як на місяць на тому самому місці.

— Мисливець, чи що? — вів далі переселенець, скоса поглядаючи на одяг свого нового знайомця. — Для такої роботи рушничка в тебе не дуже, га?

— Вона стара, як і її господар, час уже на спочинок, — мовив старий і подивився на свою рушницю з дивною сумішшю любові й жалю в погляді. — Зізнаюсь, не дуже вона мені й потрібна. Ти помилився, друже, я не мисливець — я всього лиш трапер[5].

— Коли ти справжній трапер, то, значить, і мисливець, — в тутешніх місцях ці промисли не дуже розрізняють.

— Так, на сором тому, кому ще до снаги полювати! — відказав трапер, якого ми далі так і називатимемо, згідно з його ремеслом. — Понад п'ятдесят років я блукав пущами з рушницею й ні разу не поставив пастки навіть на птицю, що літає в небі, а про звіра, що має лише ноги, вже й казати годі.

— Про мене — яка тут різниця: добувати шкури рушницею чи капканом, — докинув похмурий товариш ватажка. — Земля створена нам на потребу, отже, для нас і всяка твар на землі.

— Щось у тебе обмаль пожитків як на людину, що зайшла так далеко, — безцеремонно урвав похмурого ватажок, чомусь бажаючи перевести розмову на інше. — Може, хоч із шкурами тут краще?

— Мені в мої літа багато не треба, — спокійно відповів трапер. — Харчі та одяг — оце й усе. А те, що ти називаєш «пожитками», мені й зовсім ні до чого, — хіба щоб час від часу обмінювати на ріг з порохом та шматок свинцю.

— Виходить, ти родом нетутешній, приятелю, — вів далі переселенець, завваживши собі, що старий не зрозумів двозначного слівця «пожитки», яке в його краях уживалося в значенні «багаж» чи «майно».

— Я народився біля моря, але більшу частину життя перебув у лісах.

Тепер усі дивилися на нього, як звичайно дивляться на те, що викликає загальну цікавість. Двоє чи троє юнаків повторили: «Біля моря!» А господиня, загалом не вельми гостинна, навіть спробувала, хай і незграбно, бути чемною з гостем, ніби з поваги до його далеких мандрів. Переселенець довго мовчав, щось, очевидно, обмірковуючи, й водночас жуючи, а перегодом повів далі:

— Кажуть, далеченько від західних річок до берегів великого моря.

— Авжеж, дорога нелегка, і набачився я всякого, та й лиха натерпівся.

— Нелегко пройти такий шлях!

— Сімдесят п'ять літ ішов я цією дорогою, а не буде й ста миль на всьому шляху від Гудзону, де б я не їв дичини, яку сам підстрелив. Але це вже марна похвальба. Яка користь з минувшини, хай і молодецької, коли вік твій кінчається?

— Якось я зустрів чоловіка, що плавав по тому Гудзонові, — неголосно проказав старший син, ніби сумніваючись у своїх знаннях і вважаючи за доцільне надати невпевненості своєму голосу в присутності такого бувальця. — Так от, він каже, що це добряча річка і глибока — баржа може пройти по ній від верхів'я до гирла.

— Гудзон широкий і глибокий, а на