read-books.club » Бойовики » Доктор Сон 📚 - Українською

Читати книгу - "Доктор Сон"

267
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Доктор Сон" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 168
Перейти на сторінку:
тож вона до мене з цим не в’язла. Тільки сказала мені, що, коли я буду готовим побалакати, вона буде готовою мене вислухати. Денні, коли Енді Хеллоран помер — у нього стався крововилив у мозок — я почувався найщасливішим хлопцем у світі. Мама сказала, що мені не конче тра’ їхати на похорон, якщо хочу, я можу залишитися з бабунею Розою — моєю Білою Бабунею, — але мені хотілося поїхати. Ще й як хотілося. Я хотів на власні очі побачити, що мій старий Чорний Дідо насправді мертвий. Того дня йшов дощ. Навкруг могили усі стояли під чорними парасольками. Я дивився, як його труна — я не мав сумнівів, що найбільша і найкраща з його крамниці — опускається в землю, і думав про всі ті рази, коли він крутив мені яєчка, і про всі ті сигаретні недопалки, погашені в моєму пирогу, а один з них мені об ногу, і як він керував за обіднім столом, наче отой божевільний король у тій п’єсі Шекспіра. Але більше всього я думав про Чарлі Менкса — якого дідо, певна річ, сфабрикував на порожньому місці — і про те, як Чорний Дідо так ніколи й не зміг подзвонити Чарлі Менксу по міжміському, щоби той приїхав вночі й відвіз мене своєю крутою машиною жити разом з іншими вкраденими хлопчиками й дівчатками. Я зазирнув за край могили («Хай хлопчик подивиться», — сказав мій тато, коли мама спробувала відсмикнути мене назад) і простежив його труну до самого дна тієї сирої ями. Я тоді подумав: «Тут ти вже на шість футів ближче до пекла, Чорний Дідо, а дуже скоро опинишся цілком там, і я надіюся, диявол надає тобі тисячу гарячих своєю палаючою рукою».

Дік поліз рукою собі в кишеню штанів і видобув пачку «Марлборо» із заткнутою за целофан книжечкою сірників. Вставивши до губ сигарету, він потім змушений був ловити її сірником, бо й рука в нього тремтіла і губи тремтіли також. Денні був приголомшений, побачивши сльози, що забриніли Діку в очах.

Зрозумівши вже, куди хилиться ця історія, Денні запитав:

— Коли він повернувся назад?

Дік глибоко затягнувся, а потім видихнув дим крізь усміхнені губи.

— Тобі не тра’ було зазирати мені до голови, щоби це второпати, еге ж?

— Так.

— За шість місяців. Одного дня я прийшов додому зі школи, а він лежить на моєму ліжку голий, зі своїм настовбурченим плюсклим, напівзогнилим прутнем. І каже: «Ходи-но сюди, сідай на цю штуку, Діку-Пуцьвіріньку. Ти мені тисячу пообіцяв, а я тобі дві тисячі дам». Я заверещав, але нікому було почути мого крику. Мама і тато, вони в мене обоє працювали, ма в ресторані, а тато на друкарському пресі. Я вибіг і захрьопнув двері. І чую, що Чорний Дідо підводиться… чалап… через кімнату… чалап-чалап-чалап… а далі я почув…

— Нігті, — прошепотів Денні майже всуціль відсутнім голосом. — Дряпають двері.

— Якраз це. Я не заходив туди знову аж до самого вечора, поки додому не прийшли мама з татом. Він пропав… але там залишилися покидьки.

— Авжеж. Як і в нашій ванній. Бо він уже розкладався.

— Якраз це. Я сам поміняв постіль, я вмів уже, бо ма показала мені, як це робиться, ще за два роки до того. Сказала тоді, що я вже занадто дорослий і не потребую більше хатньої робітниці, що хатні робітниці — то для маленьких білих хлопчиків і дівчаток, як ті, за якими вона сама доглядала, поки не отримала роботу управительки у стейк-хаусі Беркіна. Приблизно за тиждень бачу я клятого Чорного Дідо в парку, сидить верхи на гойдалці. Він був одягнений у свій костюм, але той був весь покритий якоюсь сірою паддю — пліснявою, що наросла на ньому там, під землею, в труні, я гадаю.

— Йо, — відгукнувся Денні. Це прозвучало якимсь ніби склянистим шепотом. На більше він не спромігся.

— При тім ширінка в нього була розкрита, і все його хазяйство було вивалене надвір. Вибач, що я тобі все це розказую, Денні, ти надто юний, щоби чути про такі речі, але тобі тра’ про це знати.

— А тоді ви вже пішли до Білої Бабуні?

— Мусів. Бо розумів те, що розумієш ти: він буде приходити, вертатиметься ввесь час. Не як… Денні, а ти бачив коли-небудь мертвих людей? Надійних мертвих людей, я хотів сказати. — Він розсміявся, бо це прозвучало смішно. І для Денні також. — Привидів.

— Кілька разів. Одного разу троє їх стояли біля залізничного переїзду. Двоє хлопців і дівчина. Підлітки. Я думаю… може, вони саме там загинули.

Дік кивнув.

— Здебільша вони тримаються поблизу того місця, де перейшли в інший світ, допоки врешті не звикнуть бу’и мертвими, і рухаються далі. Дехто з того люду, що ти бачив в «Оверлуку», були якраз такими.

— Я знаю. — Полегшення від того, що він може про це говорити з тим, хто розумів, було несказанним. — А то ще була жінка в ресторані. У такому, знаєте, де столики стоять на вулиці.

Дік знову кивнув.

— Хоча крізь неї мені не видно було наскрізь, але ніхто більше її не бачив, а коли офіціантка підсунула той стілець, на якому вона сиділа, та леді привид зникла. І ви їх бачите інколи?

— Вже багато років ні, але ти сильніший у сяйві, аніж я був. Воно троха послабшає, коли ти постаршаєш…

— Це добре, — палко відгукнувся Денні.

— …але все’дно в тебе його ще повно залишиться, навіть коли ти станеш дорослим, я так гадаю, бо ти розпочав з таким великим запасом. Надійні привиди не такі, як та жінка, яку ти бачив у Номері 217, а потім знову у вашій ванній кімнаті. Так же, еге ж?

— Так, — сказав Денні. — Місіс Мессі реальна. Після неї залишаються її шматки. Ви їх бачили. І мама також… а вона ж в мене не сяє.

— Ходімо назад, — промовив Дік. — Час уже тобі побачити, що я тобі привіз.

8

Повернення до автостоянки було довшим, бо Дік засапувався.

— Сигарети, — сказав він. — Навіть не починай, Денні.

— Мама курить. Думає, що я не знаю, але я знаю. Діку, а що зробила ваша Біла Бабуня? Вона ж мусила щось зробити, бо ваш Чорний Дідо вас так і не дістав.

— Вона зробила

1 ... 4 5 6 ... 168
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доктор Сон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Доктор Сон"