Читати книгу - "Рембо"

Медаль він заслужив у жорстоких боях. Тоді йому було двадцять років, і він не дозволить хлопчиськові, якому на вигляд не більше двадцяти, глузувати з нього.

Встати! Мені набридло все повторювати тобі двічі. Встань і виверни кишені.

Хлопець знизав плечима й дуже повільно встав. Вивернув кишені джинсів, у яких нічого не було.

Ти не вивернув кишені куртки, — помітив Тісл.

Боже мій, ви праві. — У кишенях куртки виявилися два долари двадцять три центи й пакетик із сірниками.

Навіщо тобі сірники? — запитав Тісл. — Адже ти сказав, що не куриш.

Мені потрібно розводити багаття, щоб приготувати їжу.

Але в тебе немає ні роботи, ні грошей. Де ти береш їжу?

Якої відповіді ви від мене чекаєте? Що я її краду?

Тісл подивився на спальний мішок хлопця, притулений до лави, думаючи, де ж можуть бути документи. Він розв’язав мішок і розстелив його на підлозі. Усередині виявилися чиста сорочка та зубна щітка. Коли він почав промацувати сорочку, хлопець сказав:

Гей, я цю сорочку довго прасував. Постарайтеся не зім’яти!

І тут Тісл раптом відчув, що скажено втомився від цього хлопця.

Він натиснув на кнопку інтеркому на столі.

Шинглтоне, ти бачив цього хлопця, коли він проходив. Передай по, радіо його опис поліції штату. Скажи, я хочу, щоб його ідентифікували якнайшвидше. Потім глянь, чи не відповідає він якому-небудь опису в наших досьє. У нього немає ні роботи, ні грошей, але виглядає він угодованим. Я хочу знати, як йому це вдається,

Значить, ви вирішили піти на загострення, — підсумував хлопець.

Помиляєшся. Це не я вирішив.

РОЗДІЛ 8

У кабінеті мирового судді стояв кондиціонер. Час від часу він дзижчав, погримував і так сильно прохолоджував повітря, що Рембо почав тремтіти. На чоловікові за столом був просторий блакитний светр. Його звали Добзін, про що свідчила табличка на дверях. Він жував тютюн, але, побачивши Рембо, припинив.

— Ну, якщо б я був… — сказав він, скрипнувши кріслом, що крутилося. — Коли ти мені дзвонив, Уїле, ти повинен був сказати, що в місто приїхав цирк.

Ну, почалося. Скрізь те саме. Завжди. Справа текла у дедалі гірше русло, і він розумів, що йому варто поступитися, інакше ці люди можуть заподіяти йому масу неприємностей. Однак йому знову шпурляють в обличчя лайно, знову не дають життя, і будь він проклятий, якщо знову змириться із цим.

Послухай, синку, — сказав Добзін. — Я маю поставити тобі одне питання, я просто не можу цього не запитати. — У нього було дуже кругле обличчя. Коли Добзін говорив, він язиком запихав тютюн за одну щоку, через що вона спухала. — Я бачу хлопців по телевізору, вони беруть участь у демонстраціях, бунтують і взагалі…

Я не ходжу на демонстрації.

Цікаво, у тебе не чухається від волосся шия?

Завжди вони запитують одне й те ж.

Раніше чухалася.

Добзін почухав брову, обмірковуючи подальшу розмову.

Так, напевно, до всього можна звикнути, якщо, звичайно, дуже захочеш. А борода? Чухається під нею в таку спеку?

Буває.

Тоді навіщо ти її відростив?

Мені не можна голитися через подразнення на обличчі.

Тісл, який стояв біля дверей, хихикнув.

Почекай секунду, Уїле, може, він каже нам правду.

Рембо не встояв перед спокусою.

Ні.

Тоді навіщо ти все це сказав?

Набридло вічне розпитування щодо бороди.

А чому ти відростив бороду?

У мене подразнення на обличчі, і мені не можна голитися.

Добзін немов отримав ляпаса.

Ну, мабуть, я сам на це напросився, — сказав він через якийсь час, повільно розтягуючи слова. — Правильно, Уїле? — Він коротко хихикнув. — Узяв і сів у калюжу. Це вже точно. Так, так. — Він пожував тютюн. — То яке в тебе обвинувачення, Уїле?

їх два. Бродяжництво й опір арештові. Але це для початку, просто щоб його затримати, поки я з’ясую, чи не розшукують за що-небудь цього хлопця. Особисто я думаю, що його розшукують за крадіжки.

Займемося спочатку бродяжництвом. Це так, синку?

Рембо відповів, що ні.

У тебе є робота? Ти маєш у своєму розпорядженні суму більше десяти доларів?

Рембо відповів, що не має.

Тоді нічого не вдієш, синку. Ти волоцюга. Це карається п’ятьма добами в’язниці або п’ятдесятьма доларами штрафу. Що вибереш?

Я щойно сказав, що в мене немає десяти, де ж, чорт забирай, я візьму п’ятдесят?

Ти зараз у залі суду, — сказав Добзін, різко нахилившись вперед. — Не потерплю лайливих висловлювань тут. Ще одне порушення, і я покараю тебе за неповагу до суду. — Він замовк і почав задумано жувати тютюн. — Мені так буде важко зберегти неупередженість, коли доведеться виносити вирок за другим обвинуваченням. Я маю на увазі опір арешту.

Невинний.

Я тебе ще не запитував. Почекай, коли запитаю. Що там з опором арешту, Уїле?

Я його підібрав, коли він намагався сісти в попутну машину, і зробив послугу, вивізши за місто. Я подумав, що для всіх буде краще, якщо він у нас не затримається. — Тісл помовчав. — Але він повернувся.

У мене на це є право.

Я знову відвіз його з міста, проте він знову повернувся, а коли наказав йому сісти в мою машину, він відмовився. І підкорився тільки під загрозою застосування сили.

Думаєте, я сів у машину, тому що злякався вас?

Він не хоче назвати своє ім’я.

А навіщо воно вам?

Каже, що в нього немає документів.

На біса вони мені здалися?

Досить, досить, я не можу сидіти тут вічно та слухати, як ви сперечаєтеся, — перервав їх Добзін. — Моя дружина хвора, і я мав о п’ятій уже бути вдома й готувати дітям обід. Тридцять діб в’язниці або штраф двісті доларів. Що вибираєш, синку?

Дві сотні? Господи, я ж щойно сказав, що в мене й десяти немає.

Тоді тридцять п’ять діб в’язниці, — оголосив Добзін, піднімаючи та розстібаючи светр. — Я хотів скасувати п’ять діб за бродяжництво, але ти поводишся гірше нікуди. Мені пора. Я запізнююся.

Кондиціонер задзижчав і загуркотів сильніше, ніж раніше, і Рембо тепер не знав, чого він тремтить — від голоду чи від люті.

— Гей, Добзіне, ви ще не запитали, чи винен я в опорі арешту, — промовив він.

РОЗДІЛ 9

Рембо вже прямував назад у кабінет Тісла.

Ну, ні, тепер сюди, — сказав Тісл і показав на останні двері справа, із ґратами в маленькому вікні вгорі. Він хотів відімкнути їх ключем, але тут помітив, що двері відкриті на чверть дюйма. Невдоволено похитавши головою, Тісл відчинив двері, Рембо побачив сходи із залізним поруччям і цементними сходинками. На стелі