Читати книгу - "Мандри Ґуллівера"

мою долю. Згодом я довідався від однієї вельможної особи, втаємниченої в державні справи, що двір перебуває у великих сумнівах і думки розділилися. Декотрі побоювалися моєї втечі та стверджували, що моє утримання виявиться важким тягарем для країни. Інші мали намір уморити мене голодною смертю або радили швидше відправити на той світ за допомогою отруєних стріл. Супротивники цього рішення заперечували, наголошуючи на тому, що розкладання такого величезного небіжчика може спричинити чуму, яку ліліпутам не подолати. Саме в найзапеклішу хвилину цієї суперечки і з’явилися кілька офіцерів із приставленої до мене варти, щоб повідомити про мій добродушний норов та гуманний вчинок стосовно шістьох несамовитих, які в мене стріляли.

Король Ліліпутії, підтримуваний усією державною радою, негайно підписав наказ, який зобов’язував мешканців сіл у радіусі дев’ятсот ярдів від столиці щоранку доставляти на королівську кухню шість биків, сорок баранів та іншу провізію для мого столу, не забуваючи про хліб, вино й чисту воду. Це все оплачувалося з коштів його величності. Зауважу, що король Ліліпутії жив на прибуток від своїх володінь, лише в деяких випадках звертаючись по фінансову допомогу до підданих, які охоче відгукувалися на його прохання.

Було призначено штат прислуги – шістсот осіб. Для них установили зручні намети по обидва боки від входу до мого житла, платили їм та годували. Далі вийшов наказ його величності про те, щоб триста кравців зшили для мене костюм місцевого фасону, а півдюжини відомих професорів взялися навчати мене мови ліліпутів. І нарешті, вирішили якомога частіше тренувати коней з королівської стайні та стаєнь королівської гвардії просто на майдані перед храмом, де я мешкав, щоб тварини більше не лякалися моєї величезної фігури.

Усі накази його величності було виконано.

За три тижні я вже досяг певних успіхів в оволодінні ліліпутською мовою. Упродовж цих тижнів король часто відвідував мене, особливо йому подобалося бути присутнім на уроках – він вслухався в мій голос і схвально кивав головою. Невдовзі я спробував бесідувати з його величністю, і першими словами, які я вивчив, було прохання дарувати мені волю. Стоячи навколішки, кожну нашу зустріч я починав із цієї фрази – як привітання.

Король, однак, відповідав ухильно. Наскільки я зміг зрозуміти, моє звільнення він вважав питанням часу – один, без згоди державної ради, він не міг ухвалити таке відповідальне рішення. Перш за все я мав присягнутися зберігати мир із королем та всіма його підданими. Звучала ця тарабарщина приблизно так: «Люмоз кельмін пессо деемарлон емпозо!» Утім, вів далі король, до мене й без того ставитимуться прихильно, а терплячістю і доброю поведінкою я зможу заслужити пошану його країни.

Під час одного зі своїх візитів його величність трохи збентежено заявив, що мене необхідно обшукати, оскільки великі предмети, що я мав при собі, можуть становити небезпеку. «Ми не хочемо вас образити, – додав він, – але такі наші правила». Я, посміхнувшись, відповів, що можу хоч зараз роздягтися й вивернути геть усі кишені, та король пояснив, що, згідно з законом, обшукувати мають двоє спеціальних чиновників і для цього конче потрібна моя згода. Знаючи мою шляхетність і великодушність, він спокійно передає чиновників до моїх рук; усе, що буде взято, мені повернуть тієї-таки миті, як я залишу Ліліпутію, або ж буде куплено за призначеною мною ціною. Я кивнув; його величність плеснув у долоні, і до мене наблизилися двоє суворих ліліпутів.

Нахилившись, я обережно підняв обох служителів правосуддя і відправив їх для початку до кишень куртки. Потім, коли вони закінчили огляд, поклав до інших, окрім двох потаємних кишеньок на жилетці. Там були речі, нікому, опріч мене, тут не потрібні: срібний годинник, гаманець та інші дрібнички. Після обшуку суворі джентльмени звеліли мені спустити їх на землю та склали докладний опис усього, що знайшли в моїх кишенях, який і подали королю. З часом я переклав цей документ англійською:

«У правій кишені куртки Людини Гори після найретельнішого огляду ми знайшли тільки величезний клапоть грубої холстини, що за розміром дорівнює килиму в парадній залі палацу Вашої Величності. У лівій кишені була важка срібна скриня з кришкою з того самого металу, яку ми не змогли навіть трохи підняти. На нашу вимогу скриню було відчинено; один із нас заліз у неї, занурившись у пил невідомого походження, що викликав сильне чхання.

У правій кишені жилетки лежала зв’язка тонких аркушів білого паперу, вкритих чорними знаками. Вважаємо, що це – ніщо інше, як письмена, кожна літера яких за висотою дорівнює нашій долоні. У лівій кишені жилетки міститься дивний предмет із двадцятьма довгими жердинами по краю, що дуже нагадує огорожу перед палацом Вашої Величності. З красномовних жестів Людини Гори ми зрозуміли, що цим предметом він розчісує своє довге волосся.

У великій кишені штанів ми знайшли величезний дерев’яний футляр, у якому було сховано загадковий інструмент, що містив гостре лезо, небезпечне на вигляд. Подібний футляр, де лежав предмет із чорного дерева завбільшки з колону, куди вставлено сталеву пластинку, ми знайшли в лівій кишені. Вважаючи обидві ці знахідки підозрілими, ми звернулися до Чоловіка Гори за поясненнями. Велетень видобув предмети з футлярів і пояснив нам, що одним у його країні голять бороду та вуса, а другим – ріжуть м’ясо під час обіду.

Два порожні залізні стовпи неправильної форми, що їх ми знайшли за поясом Людини Гори, ми також вирішили зарахувати до розряду досі не бачених предметів.

У невеликій правій кишені штанів знайшлося багато гладеньких дисків із білого, червоного та жовтого металу, різних за розміром; вони такі важкі, що їх ледве вдається підняти. І якщо ті з них, що зроблені з жовтого металу, дійсно золоті, як стверджує Людина Гора, вони мають бути надзвичайно цінними.

Крім того, ми відшукали ще й такі кишені, куди не змогли дістатися. З однієї спускався срібний ланцюг, прикріплений до того, що лежало всередині. Ми вимагали показати нам цей предмет. Людина Гора підкорився, дістав дивну машину та підніс її до наших вух – почувся безперервний шум і стукання, що скидалися на шум колеса водяного млина. Загадковий на вигляд предмет виявився схожим на сплющену кулю; нижня його частина