Читати книгу - "Божество різанини"

ВЕРОНІК: Так, я добре пам’ятаю його у постанові. Пригадуєш, Мішелю?

МІШЕЛЬ: Авжеж, звісна річ!

ВЕРОНІК: Кумедний такий — у жінку був перевдягнений.

АННЕТ: Точно…

АЛЕН (колезі): Заметушилися, намагаються збити полум’я, тож заяву нехай готують не захисного змісту, навпаки — бийте з усіх гармат, стійте на тому, що «Ференц-Фарма» стали жертвою спроби дестабілізації за два тижні до загальних зборів, буцімто тому й випірнуло це дослідження, детально це пояснити й под. І жодного слова про якісь проблеми зі здоров’ям, дати відповідь лише на одне питання: хто стоїть за цим «дослідженням»?.. Гаразд. (Кладе слухавку.)

Коротка пауза.

МІШЕЛЬ: Фармацевтичні компанії невситимі. Їм би тільки прибутки!

АЛЕН: Втручатись у мою розмову не обов’язково.

МІШЕЛЬ: Розмовляти перед моїм носом також не обов’язково.

АЛЕН: А от і ні! Я змушений розмовляти тут. Проти своєї волі, запевняю.

МІШЕЛЬ: Безсовісно накидáють нам своє зілля…

АЛЕН: У медицині будь-який прогрес пов’язаний одночасно з прибутком і ризиком.

МІШЕЛЬ: Еге ж, звісна річ. І все ж дивна у вас робота, їй-Богу!

АЛЕН: Що ви маєте на увазі?

ВЕРОНІК: Мішелю, це нас не стосується.

МІШЕЛЬ: Кажу ж — дивна робота.

АЛЕН: А ви самі ким працюєте?

МІШЕЛЬ: Так, нічого особливого…

АЛЕН: І що ж це за така «неособлива» робота?

МІШЕЛЬ: Крамую каструлями — я вже казав.

АЛЕН: І клямками.

МІШЕЛЬ: І обладнанням для туалетів. І ще купою різних речей.

АЛЕН: Ого, та що ви кажете — обладнанням для туалетів?! Мені це подобається. Дуже цікаво!

АННЕТ: Алене!

АЛЕН: Та ні, справді цікаво, чого ж! Я цікавлюся тим, як обладнано туалети.

МІШЕЛЬ: Що ж, чом би й ні — це справді цікаво.

АЛЕН: І яке обладнання ви пропонуєте?

МІШЕЛЬ: Існує дві системи. Зі штовхачем та зі шнурком.

АЛЕН: Он воно що!

МІШЕЛЬ: Залежить від труб.

АЛЕН: Ну, звісна річ!

МІШЕЛЬ: Вода може поступати то згори, то знизу.

АЛЕН: Зрозуміло.

МІШЕЛЬ: Якщо хочете, можу познайомити вас з одним зі своїх комірних — він у цьому справжній дока. Але для цього доведеться мотнутися до Сен-Дені-Ля-Плен.

АЛЕН: Бач, ви знаєтеся на своїй справі.

ВЕРОНІК: Ви збираєтесь якось карати Фердінанда? Розмову про сантехніку можна продовжити у більш відповідних умовах.

АННЕТ: Щось мені зле…

ВЕРОНІК: Що з вами?

АЛЕН: О, люба, та ти пополотніла!

МІШЕЛЬ: Ви справді дуже бліда.

АННЕТ: Мене нудить.

ВЕРОНІК: Нудить?.. У мене є «Примперан»…

АННЕТ: Ні, дякую… Минеться…

ВЕРОНІК: Як ми можемо вам допомогти? О, «Кока-Кола»! Точно! (Виходить за «Кока-Колою».)

АННЕТ: Та нічого, минеться…

МІШЕЛЬ: Пройдіться трохи. Зробіть кілька кроків.

Аннет робить кілька кроків.

Повертається Веронік з «Кока-Колою».

АННЕТ: Ви справді гадаєте?..

ВЕРОНІК: Авжеж! Маленькими ковтками.

АННЕТ: Дякую…

АЛЕН (крадькома набирає свій офіс): …Дайте мені Сержа… Що, справді?… Хай набере мене, якнайскоріше… (Кладе слухавку.)

Смачна «Кока-Кола»? Чи це радше засіб проти проносу?

ВЕРОНІК: І не лише проти проносу. (До Аннет:) Як ви?

АННЕТ: Краще… Слухайте, якщо вже ми й вирішимо карати нашу дитину, то робитимемо це на свій спосіб, а не зводячи порахунків…

МІШЕЛЬ: Звісна річ!

ВЕРОНІК: Звісна річ?! Як це розуміти, Мішелю?

МІШЕЛЬ: Зі своїм сином вони можуть робити все, що захочуть — тут вони мають повну свободу.

ВЕРОНІК: Я так не вважаю.

МІШЕЛЬ: Не вважаєш, Веро?

ВЕРОНІК: Я не вважаю, що вони мають у цьому повну свободу.

АЛЕН: Цікаво… Поясніть це, будь ласка. (Його мобільний вібрує.) Даруйте!.. (Колезі:) Прекрасно… Але не забувай — ще нічого не доведено, певності в нас немає… Не варто фальсифікувати, бо якщо прискіпаються — Моріс сяде на два тижні, а ми — до компанії.

АННЕТ: Годі, Алене! Залиш у спокої свій телефон! Досить із нас цієї гидоти!

АЛЕН: Так… набереш мене і прочитаєш. (Кладе слухавку.) Та що з тобою таке?! З глузду з’їхала? Серж усе чув!

АННЕТ: То й нехай! Дістав уже своїм телефоном!

АЛЕН: Слухай, дорогенька, скажи спасибі, що я взагалі сюди приперся…

ВЕРОНІК: Дуже мило!

АННЕТ: Зараз блюватиму.

АЛЕН: Що?! Ні, ти не блюватимеш!

АННЕТ: І все ж…

МІШЕЛЬ: Може, підете до туалету?

АННЕТ (до Алена): Ніхто тебе тут не тримає…

ВЕРОНІК: Авжеж, ніхто його тут не тримає.

АННЕТ: Мені паморочиться…

АЛЕН: Стій спокійно і подивись уперед. Та дивись же, цуцику!

АННЕТ: Іди геть! Залиш мене у спокої!

ВЕРОНІК: І все ж краще би вона пішла до туалету.

АЛЕН: Чуєш? Ходи до туалету. Якщо блювати — то в туалеті.

МІШЕЛЬ: Дай їм «Примперан».

АЛЕН: Це ж не від вашого «клафуті», еге ж?

ВЕРОНІК: Я зробила його вчора!

АННЕТ (до Алена): Не чіпай мене!

АЛЕН: Та заспокойся ти, цуцику!

МІШЕЛЬ: Слухайте, ну нащо нервувати так по-дурному!

АННЕТ: Мій чоловік уважає, що за будинок, школу, сад маю відповідати я!

АЛЕН: Зовсім ні!

АННЕТ: І знаєш, я тебе розумію. Усе це смертельно нудно. Авжеж, саме так — нудно!

ВЕРОНІК: Якщо це так нудно, тоді навіщо народжувати?

МІШЕЛЬ: Певно, Фердінанд відчуває вашу байдужість.

АННЕТ: Байдужість?!

МІШЕЛЬ: Ви ж самі кажете…

Аннет блює.

Величезний струмінь частково потрапляє на Алена.

Пошкоджені й мистецькі альбоми на столику.

МІШЕЛЬ: Тазик, швиденько! Тазик!

Веронік біжить за тазиком, а Мішель підставляє Аннет