Читати книгу - "Божество різанини"

АЛЕН: Я це розумію.

АННЕТ: Посидьмо ще трошки.

МІШЕЛЬ: Зварити ще кави?

АЛЕН: Я не проти.

АННЕТ: І мені, будь ласка. Дякую!

МІШЕЛЬ: Веро, я сам.

Пауза.

Аннет обережно бере й гортає численні альбоми з репродукціями, складені на столику.

АННЕТ: Бачу, ви знаєтеся на живопису.

ВЕРОНІК: І на живопису, і на фотографії. Фах у мене такий.

АННЕТ: О, Бекон! Обожнюю Бекона[3]!

ВЕРОНІК: Так, Бекон…

АННЕТ (гортає сторінки альбому): Жорстокість і розкіш.

ВЕРОНІК: Радше хаос. І рівновага.

АННЕТ: Авжеж…

ВЕРОНІК: А Фердінанд цікавиться мистецтвом?

АННЕТ: Не так щоб дуже… А ваші діти цікавляться?

ВЕРОНІК: Намагаємося… намагаємося компенсувати брак інформації у школі.

АННЕТ: Авжеж…

ВЕРОНІК: Намагаємося заохотити їх читати. Водимо на концерти та виставки. Знаєте, ми схильні до віри у миротворчу силу культури!

АННЕТ: О, ви маєте рацію…

Повертається Мішель із кавою.

МІШЕЛЬ: «Клафуті» — це пиріг чи торт? Важливе питання. На кухні мені спало на думку: чому, власне, австрійський «лінцерторте» називають тортом? Беріть, беріть, ми ж не залишимо цього маленького шматочка!

ВЕРОНІК: «Клафуті» — це пиріг. Тісто не приспущене і перемішане з фруктами.

АЛЕН: О, то ви чудово знаєтеся й на кулінарії!

ВЕРОНІК: Зізнаюся — це мені подобається. Кухню треба любити. На мою думку, лише класичний торт — тобто з тонкими коржами — заслуговує на таку назву.

МІШЕЛЬ: А у вас інші діти є?

АЛЕН: Маю сина від першого шлюбу.

МІШЕЛЬ: Хоча це і не має значення, але я довго міркував, чому вони посварилися. Брюно вперто мовчить.

АННЕТ: Брюно не пустив Фердінанда до своєї ватаги.

ВЕРОНІК: Брюно — у ватазі?

АЛЕН: І обізвав його «стукачем».

ВЕРОНІК: Ти знав, що у Брюно є ватага?

МІШЕЛЬ: Ні. Але неймовірно тішуся!

ВЕРОНІК: Чого це раптом?

МІШЕЛЬ: Бо в дитинстві я теж стояв на чолі ватаги.

АЛЕН: Невже? Я теж!

ВЕРОНІК: І що це означає?

МІШЕЛЬ: Біля тебе постійно товчуться п’ятеро-шестеро хлопців, які обожнюють тебе настільки, що ладні за тебе вмерти! Точнісінько, як у «Айвенго».

АЛЕН: Авжеж, саме як у «Айвенго»!

ВЕРОНІК: Невже нині хтось читає «Айвенго»?

АЛЕН: Вони беруть за взірець інший типаж. Людину-Павука, наприклад.

ВЕРОНІК: Що ж, виходить, ви знаєте більше, ніж ми. Фердінанд усе ж не такий мовчун, як ви запевняли. І чому, власне, він назвав Брюно «стукачем»? Ні, даруйте за дурню, це було дурне запитання! Мені байдуже, йдеться ж не про це.

АННЕТ: Не варто втручатись у дитячі розбори.

ВЕРОНІК: Нас це не стосується.

АННЕТ: Певно що ні.

ВЕРОНІК: Але нас стосується результат — він доволі прикрий. Жорстокість учинку — ось що нас точно стосується!

МІШЕЛЬ: Коли я був ватажком — років мав, певно, десять — то сам на сам бився з Дідьє Леґлю, який був значно дужчий за мене.

ВЕРОНІК: І що ти цим хочеш сказати? Не бачу зв’язку.

МІШЕЛЬ: Звісна річ, жодного зв’язку…

ВЕРОНІК: Йдеться не про бійку сам на сам. Вони не побилися.

МІШЕЛЬ: У тому й річ! Просто спало на думку…

АЛЕН: Не бачу великої різниці.

ВЕРОНІК: Чому ж! Дозвольте, але різниця таки є!

МІШЕЛЬ: Є різниця, звісно!

АЛЕН: І яка саме?

МІШЕЛЬ: Ми з Дідьє Леґлю домовилися, що поб’ємося.

АЛЕН: Натовкли йому пику?

МІШЕЛЬ: О, певним чином!..

ВЕРОНІК: Та годі вам про Дідьє Леґлю! Дозволите мені поговорити з Фердінандом?

АННЕТ: Певна річ!

ВЕРОНІК: Я не робитиму цього без вашої згоди.

АННЕТ: Поговоріть із ним. Це цілком природно.

АЛЕН: Еге ж. Успіхів.

АННЕТ: Годі тобі, Алене. Я тебе не розумію!

АЛЕН: Мадам, ви такі завзяті…

ВЕРОНІК: Я — Веронік, гаразд? Ми швидше дійдемо згоди, якщо не називатимемо одне одного «мадам» і «месьє».

АЛЕН: Веронік, вами рухає запал педагога, і це дуже добре…

ВЕРОНІК: Якщо не хочете, я з ним не говоритиму.

АЛЕН: Та ні, говоріть, дорікайте, робіть із ним усе, що вам заманеться!

ВЕРОНІК: Мене справді дивує ваша байдужість.

АЛЕН: Мадам…

ВЕРОНІК: Веронік!

АЛЕН: Веронік, повірте, я далекий від байдужості. Адже мій син поранив іншого хлопця…

ВЕРОНІК: Умисно.

АЛЕН: Знаєте, такі зауваження мене дивують. Звісна річ, що навмисно, нам це відомо.

ВЕРОНІК: Але в цьому і полягає різниця.

АЛЕН: Різниця між чим і чим? Ми ж про одне й те саме говоримо, чи не так? Наш син схопив кийок і зацідив вашому. Хіба не так?

АННЕТ: Це безглуздя якесь…

МІШЕЛЬ: Згоден, не бачу сенсу в подібних розмовах.

АЛЕН: Чому ви хочете обов’язково втрутити оте «навмисно»? Яку науку хочете мені дати?

АННЕТ: Слухайте, це вже кумедія якась! Мій чоловік засмучений через справу. Увечері я повернуся разом із Фердінандом — і хай усе йде природно.

АЛЕН: Я не засмучений.

АННЕТ: А я засмучена!

МІШЕЛЬ: Для смутку немає причини.

АННЕТ: Помиляєтеся, смуток у цьому випадку цілком доречний.

АЛЕН (вібрує його мобільний): Не відповідайте… Ні, жодних коментарів… Кажу ж вам, не виводьте! Якщо виведете, одразу станете винними… Вивести «Антрил» із ринку означає визнати свою провину! У річному звіті порушень немає. Але, якщо хочете позову за підроблення звіту та ув’язнення на п’ятнадцять діб — будь ласка, виводьте з продажу…

ВЕРОНІК: До речі, на святі в колежі минулого року це ж ваш Фердінанд грав роль месьє де…?

АННЕТ: Месьє де Пурсоньяка[4].

ВЕРОНІК: Ага, месьє де Пурсоньяка…

АЛЕН: Морісе, про жертв подумаємо після зборів… Подивимося, що воно буде після зборів…

ВЕРОНІК: Він був неперевершений!

АННЕТ: Так…

АЛЕН: Ні, препарат не приберуть з продажу через якихось трьох калік!.. Поки що не відповідайте на запитання…