Читати книгу - "Війна і мир 3-4"

Коли Балашов під’їжджав, французький гусарський унтер-офіцер, у малиновому мундирі і в волохатій шапці, крикнув на нього, наказуючи йому зупинитися. Балашов не відразу зупинився, а повільно їхав далі дорогою.

Унтер-офіцер, насупившись і пробурчавши якусь лайку, рушив конем на Балашова, взявся за шаблю і грубо крикнув на російського генерала, питаючи його, чи не оглух він, що не чув того, що йому кажуть. Балашов назвав себе. Унтер-офіцер послав солдата до офіцера.

Не звертаючи на Балашова уваги, унтер-офіцер почав говорити з товаришами про свою полкову справу і не дивився на російського генерала.

Незвичайно чудно було Балашову після близькості до вищої влади й могутності, після розмови три години тому з государем і взагалі звиклому по своїй службі до шани, бачити тут, на російській землі, це вороже, а головне — неповажливе ставлення до себе грубої сили.

Сонце тільки починало підніматися з-за хмар; в повітрі було свіжо й росяно. Дорогою з села виганяли череду. В полях один за одним, як бульки в воді, зринали, чувикаючи, жайворонки.

Балашов оглядався круг себе, чекаючи на приїзд офіцера з села. Російські козаки, сурмач і французькі гусари мовчки зрідка дивилися одні на одних.

Французький гусарський полковник, очевидно, щойно з постелі, виїхав з села на красивому, ситому сивому коні в супроводі двох гусарів. Франтовитий вигляд офіцера, солдатів і коней свідчив про достаток.

Це був той перший час кампанії, коли війська ще перебували в справності, майже такій, як під час оглядової, мирної діяльності, тільки з відтінком чепуристої войовничості в одягу і з моральним відтінком тієї веселості та заповзятливості, які завжди супроводять початки кампаній.

Французький полковник насилу тамував позіхи, але був чемний і, як видно, розумів усе значення Балашова. Він провів його повз своїх солдатів за цеп і повідомив, що бажання його бути представленим імператору буде, певно, зараз же виконано, бо імператорська квартира, скільки він знає, знаходиться недалеко.

Вони проїхали село Риконти, повз французькі гусарські конов’язі, повз вартових і солдатів, які віддавали честь своєму полковникові і з цікавістю оглядали російський мундир, і виїхали на другий бік села. Полковник сказав, що за два кілометри стоїть начальник дивізії, який прийме Балашова і проведе його за призначенням.

Сонце вже піднялося і весело блищало на яскравій зелені.

Тільки-но вони виїхали за корчму на гору, як назустріч їм з-під гори з’явилася купка вершників, попереду якої на вороному коні з блискучою на сонці збруєю їхав високий на зріст чоловік у капелюсі з пір’їнами, з чорним, завитим по плечі волоссям, у червоній мантії і з довгими ногами, випнутими вперед, як їздять французи. Чоловік цей поїхав галопом назустріч Балашову, виблискуючи і розвіваючись на яскравому червневому сонці своїми пір’їнами, камінцями й золотими галунами.

Балашов уже був на відстані двох коней від вершника у браслетах, пір’їнах, у намисті та золоті, який з театрально-урочистим обличчям їхав йому назустріч, коли Юльнер, французький полковник, шанобливо прошепотів: «Le roi de Naples»[10]. Справді, це був Мюрат, якого називали тепер неаполітанським королем. Хоча й було зовсім незрозуміло, чому він був неаполітанським королем, але його називали так, і він сам був переконаний у цьому і тому мав більш урочистий і пихатий вигляд, ніж до того. Він був такий упевнений в тому, що він справді неаполітанський король, що коли, напередодні від’їзду з Неаполя, під час його прогулянки з дружиною по вулицях, кілька італійців прокричали йому «Viva il re!»[11], він з сумовитою усмішкою повернувся до дружини і сказав: «Les malheureux, ils ne savent pas que je les quitte demain!»[12]

Але, хоч він твердо вірив у те, що він був неаполітанський король, і хоч він співчував у горі своїм підданим, яких покидав, останнім часом, після того, як йому наказано було знову стати на службу, і особливо після побачення з Наполеоном у Данцігу, коли августійший шурин сказав йому: «Je vous аі fait Roi pour regner à ma manière, mais pas à la vôtre»[13], — він весело взявся за знайоме йому діло і, як застояний, але не зажирілий кінь, відчувши себе в упряжці, заграв у голоблях і, вирядившись якомога строкатіше й дорожче, веселий і вдоволений, гасав, сам не знаючи куди і чого, по дорогах Польщі.

Побачивши російського генерала, він по-королівському, урочисто, відкинув назад голову з завитим по плечі волоссям і запитливо подивився на французького полковника. Полковник шанобливо повідомив його величність про значення Балашова, прізвища якого він не міг вимовити.

— De Bal-macheve! — сказав король (своєю рішучістю перемагаючи трудність, що стояла перед полковником), — charmé de faire votre connaissance, général[14], — додав він з королівсько-ласкавим жестом. Як тільки король став говорити голосно і швидко, вся королівська гідність миттю покинула його, і він, сам не помічаючи, перейшов у властивий йому тон добродушної фамільярності. Він (поклав свою руку на холку коня Балашова.

— Eh bien, général, tout est à la guerre, à ce qu’il paraît[15], — сказав він, наче жалкуючи про обставину, від нього незалежну.

— Sire, — відповів Балашов, — l’Empereur mon maître ne désire point la guerre, et comme Votre Majesté le voit[16], — сказав Балашов, у всіх відмінках вживаючи Votre Majesté[17], з неминучою афектацією частого вживання титулу, звертаючись до особи, для якої титул цей ще новина.

Обличчя Мюрата сяяло дурним вдоволенням, коли він слухав monsieur de Balachoff. Але royauté oblige[18]: він почував доконечну потребу переговорити з посланником Олександра про державні справи, як король і союзник. Він зліз з коня і, взявши під руку Балашова й відійшовши на кілька кроків від почту, що шанобливо дожидався, почав ходити з генералом туди й сюди, намагаючись говорити значущо. Він згадав про те, що імператор Наполеон ображений з вимоги вивести війська з Пруссії, особливо відтоді, як ця вимога стала всім відомою і відколи цим ображено гідність Франції. Балашов сказав, що у вимозі цій нема нічого образливого, бо... Мюрат перебив його:

— То ви вважаєте призвідником не імператора Олександра? — спитав він несподівано з добродушно-дурною усмішкою.

Балашов сказав, чому він справді гадав, що починателем війни був Наполеон.

— Eh, mon cher général, — знову перебив його Мюрат, — je désire de tout mon coeur que les Empereurs s’arrangent entre eux, et que la guerre commencée malgré