read-books.club » Сучасна проза » У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий 📚 - Українською

Читати книгу - "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"

199
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий" автора Андрій Хімко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 180
Перейти на сторінку:
у тебе, передаючи їх іншим для можливого продовження нашого роду, бо з московитами справи мати нам не можна ніколи! Адже скільки можна вже нас — годівників і утримувачів сонму насильників — руйнувати, визискувати, експлуатувати, плюндрувати та нищити з корінням, як народ?! Нинішня цензура куди про-імперніша царської і, мабуть, не має собі рівної у світі. Її доженуть завтра хіба наслідувачі Леніна — Муссоліні, Гітлер і Франко. До речі, — притишив він голос, оглянувшись, — у спротив останньому не одиниці, а сотні й тисячі вербуються в Україні із решток революціонерів та комуністів — у Піренеї для помочі «пролетарям» — із нашою ж зброєю для єднання під стягом Кремля в кривавому поході «до світлого майбутнього». Серед них — понад десяток чекістів із Черкас.

— Добривечір! — зайшов у двір, направляючись у хату, і привітав розмовців Павло Силович Кліщук, що повернувся з роботи.

— І вам добривечір, — відповів скоромовкою Гулак, раптово звівшись із лавки і дивлячись запитливо тому вслід.

— Новий квартирант у бабусі, — пояснив Янчук. — Ніби нічого чоловік.

— Дай-то Бог!.. Піду я, бо ще накличу біди й тобі, — почав прощатися на хлопцеву печаль гість. — То навідайся за Мопассаном і — бувай! — спершу оглянув він через паркан вулицю, а потім вийшов із двору.

Того вечора від Павла Силовича — «мецената», як охрестив якось Кліщука Борис Педь, при принагідній ситій вечері, яка була запропонована Петрові, — звичайно ж, задарма — Янчук дізнався, що той ріс при штабі червонокозаків, як безпритульний вихованець і їхній розвідник, що був ударений — «хвицнутий» — кінським копитом у щелепу, в результаті чого у нього рот став відкриватися лише на палець, а відтак затруднявся нормальний процес їдження та лікування зубів.

— З тим, Петре, поки-що можна мені миритися, бо зуби для заїдків маю добрі, а що мушу їсти лише малими порціями і сміятися на весь рот не можу, то те багатьом дівчатам і молодицям, — а їх у мене безліч! — навіть подобається, — із присмаком цинічності пояснював «меценат» своє каліцтво Петрові. — Ти не печись нуждою, а ходи поки-що на причал до вантажів чи по жолуді в Діброву, а там і у нас на спиртбазі я тобі стану в поміч, як треба буде вантажити ящики з горілкою та спиртом чи й із порожніми пляшками.

Як саме і чим Павло Силович ставатиме йому в поміч, Петро навмисне не спитав, хоч здогадувався, що тут щось «нечисте». Коли ж від Петра той узнав, хто такий Влас Гулак і чого приходив, то визначив його долю безапеляційно: «То вже, певно, швидко його лягаві загребуть і заправторять неодмінно!»

Пікся тим присудом уже в ліжку, плануючи назавтра ж піти до Гулаків — не стільки за творами Мопассана, як за тим, щоб переконатися, що вони ще вдома, та довідатися, що в них нового, бо почував у собі докір за незакінчену розмову...

Багато скрухи, журби, туги й болю, як і відповідних рішень, приніс Петрові наступний день. Пожертвувавши парою лекцій в технікумі, він прямо зранку навідався до Гулаків, але виявив двері опечатаними сургучем і на замку, а від сусідки дізнався, що заарештували їх ще вчора звечора, і вона при тому була «понятого».

— Ти, хлопче, краще стережися і не ходи сюди. Мене, до речі, питали, хто до них навідується та хто їх знайомий, — порадила вона притаєно Янчукові, не спитавши, хто він.

І на лекціях потім, і вже по них, ідучи до Бориса, Петро був сам не свій, уяснивши оту драму безвиході, в якій живуть люди, — при повсюдних заявах про волю, права і щастя та закликах до побудови «світлого майбутнього». Поділившись думками з товаришем і його матір'ю, він не відчув полегші, навпаки — його журба поглибилась, бо «тета Паша» чомусь промовчала, а Борис осудив Гулаків за те, що сиділи й чекали арешту, а не втекли світ за очі.

За порадою господині, що цього разу пригостила Янчука смачними пиріжками з квасолею до чаю-«хербатки», хлопці знову пішли розвідати жолуді в Діброву, і Петро, як і перше, зачарувався її красою. Жолудів на землі тепер було більше, але недостатньо, щоб назбирати їх у мішки найближчої неділі.

— Я буду на атасі, а ти лазитимеш на дуби — труситимеш і збиратимеш, — визначив Борис майбутні ролі. — Мамела каже, що лантух жолудів можна продати на Митниці і за тридцять керебе.

— Шобла в таких випадках каже: «кльово», атас називає «відсвітом» — бував неоднораз... Краса тут яка, аж зачаровує! — згадав він дідів Харитонів Лісок.

— А ти опиши його та подай до газети.

— Хіба надрукують?

— Не лише надрукують, а щось і заплатять! А як у «Піонерську правду» пошлеш, іще більше заплатять!

— А хіба те, що надрукують тут, можна відсилати деінде?

— Чому ж не можна, коли про це мовчати!.. А як, до речі, у тебе з латиною?

— Непогано, зубрю за твоєю методикою. Вже знаю, крім програмних слів, може, із півсотні поговірок латинських, вони справді безцінні.

— Мій приятель Стах, що має приїхати в гості до батьків у грудні, знав ще до інфаку київського, крім української і російської, lege artis польську і німецьку. Обов'язково познайомлю вас! Він до того ж іще й боксер!.. А в тебе з німецькою як?

— Поганенько шпрехаю. Колись старослав'янською читав, та тепер забув трохи, — уперше пошкодував Янчук, що не має Біблії.

— А читав із Біблії чи з Євангелії?

— Із них, із Часослова і молитовників більше.

— То батько твій — із священників був?

— Навпаки, казав же, червоним козаком був, але віруючим.

— То дивина, брате. Мій паскуда — інженер, як і дяха. Кинув нас із мамелою і одружився на Кубані. Присилає мені гроші і журнали навіть. Кличе, щоб приїхав до них із мачухою в гості, та мамела не радить. А ти як думаєш?

— Матері твоїй краще знати, але ж — батько, то можна й навідати.

Розмовляючи отак, хлопці невпоміт дійшли до краю Діброви і аж спинилися, вражені пташиним шевротом серед завороженої тиші.

— Оце краса! Справжня, як у казці! — не стримав Петро почуттів зачарованості від побаченого й відчутого, попутно оглядаючи повні жолудів крони дерев. — Цікаво, скільки років може бути цим велетам? — згадав він батьківський Лісок.

— Дядько Потай запевняв мене, що

1 ... 4 5 6 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"