Читати книгу - "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"

Брів і долі злої гру трощив —

Все життя!..

І не мав у тому спочину

Наглядач —

Слав дорогу, мною збочену,

Тлом невдач!..

Студентські будні

Секція 1

Янчукова уже студентська біда по отих листах від дівахи Марії, була подвійною ще й тому, що своїм становищем не мав із ким поділитися, щоб тим самим облегшити закохану до хворобливості душу. Але вантаження аж до повної змори, із ночі до ночі, кавунів і динь протягом цілого наступного дня; неймовірна переповненість знаннями на численних лекціях у технікумі; відвідини час від часу їх же в інституті; нові знайомства через Бориса спершу зі студентом-поетом Петром Неродою, а потім із його старшим братом деканом факультету Василем Самійловичем — колишнім червонокозаком Чигиринського полку, що знав особисто батька Карпа; підселення у вільну кімнату до бабусі Парані ще одного квартиранта Павла Силовича Кліщука — не те що притлумили горе закоханого, але від безнадії якось змінити становище змусили не поспішати з відповіддю.

Допоміг і нежданий прихід якось під вечір Власа Гулака.

— Як ти тут і що з тобою? — поцікавився він, присівши на лаву в альтанці, де Янчук розташувався із конспектами повторювати лекції і зубрити латинь, яку засвоював найліпше в групі. — І мене вже, після дружини, звільнили з роботи молотобійцем «за власним бажанням», — признався він, гірко усміхнувшись по паузі. — Ми останні тижні вже фактично й не працювали, бо постійно викликались у міськвідділ НКВС на допити... Приніс тобі ще ось «Мадам Боварі» та «Саламбо» лисого Постава Флобера, — витяг він книжки з-за пазухи. — Їх тобі варто почитати, поки ще не продані, бо тільки з того й живемо...

— То може і я щось можу запропонувати на продаж? — спитав.

— Та ні. Ми й тих, що лишилися, не встигнемо продати до арешту. Слідство фактично вже завершилося, і ми чекаємо під підписку про невиїзд рішення чи то колегії НКВС, чи «двійки» або «трійки», чи може й «Осо», Воєнколегії та трибуналу.

— А чом не суду? — ледь не плакав Янчук від співчуття до Гулака та страху від одних тільки назв тих установ.

— Суд був би, коли б підписали протокол, а ми нічого не стали підписувати, — змовк гість. — Іде, сину, планомірне якщо не знищення, то вербування людей — із тих, що мали хоч якісь стосунки із червонокозацтвом і українізацією, — для так званої індустріалізації країни і для подальших демографічних змін в Україні — русифікації і асиміляції, яких не відав і царат, — сів Влас Гулак на свого, уже знаного Петрові, коника.

— Скажу тобі, сину, мабуть, востаннє, щоб запам'ятав, бо інші, либонь, не встигнуть сказати. Наша партія і її резерв, так званий комсомол, які слугують сьогодні тільки тюрмонародній загарбниці, визискувачці та гнобительці — імперії, є маріонетковими, як і помічні їм сили: армія, НКВС, профспілки та різні товариства інтелігенції. Отже, запам'ятай: бути у їхніх рядах навіть пасивно — злочин і кон'юнктурщина, слугування насильникові палочно-табірного союзу з його соціалізмом і комунізмом, що принижує, грабує і знищує трудящі народи! — увесь горів ненавистю, якої досі Петро ще не бачив, Влас Гулак.

— Злочинно, бо «істинні інтернаціоналісти» живуть не народами, а тільки пануванням над ними, експлуатуючи і їх, і вчення Маркса, і світову громадськість заразно й пошесно, як ні одні насильники на землі. Взагалі, феноменом Росії в найхарактернішій її історичній величі, ще із зачаття, є невситима, неспинна і незмінна, пойнято-хижа агресія до сусідів, присвоєння їхнього, як свого, зведення поневолених визиском до жебрацтва, дикість і звірине піратство до інонародів (і навіть до свого!) в ім'я панування імперії та пойнятих і до параної осліплених шовінізмом неділимців і простаків, що продовжують вести ті інонароди, попутно їх нищачи, до краю-межі безодні етновижиття, не бажаючи й знати про суті їхніх реалій, — пристукував він кулаком сказане.

— Уведена у нас Леніним Конституція була і є лише демократично-флеровою приманкою до «світлого майбутнього», бо життя при демагогічній декларації її позитивних статей і положень іде своїм протилежним великодержавно-неділимим, облудно-канонним та режимно-сискним шляхом імперності. Уведення в ній партократами так званих законів згори для низу, а не навпаки, без права вето трудящих, від чийого імені ті діють на словах, пропаганда і паломництво до обожнюваного промосковського боввано-окумиреного мавзолею, як монголо-ординство залишкових Мекки, Медини і Кааби, розгляд і трактовка патріотизму інонародів як найбільшого злочину, гра отих партократів під апологетством «більшовиків» у тюрмонародно-міфологічний соціалізм і комунізм, як потьомкінськоселе, міражне та цвинтарне царство маревних тіней при облудстві й безправ'ї та експлуатації й нищенні інонародів, заселення й нищення їхніх міст і сіл обезпам'ятненими великоросами як окупантами і троянокінцями, люмпенізація населення з демографічно-відривним від землі переселенням селянства в міста, їх русифікація й асиміляція при отій високопарно проголошуваній «єдності партії і народу» поряд із індустріалізацією країни за рахунок рабів — все це ознаки тільки великодержавного капіталізму найгіршого рахунку.

— Таким чином, слова гімну революція поміняла, а музика, завдяки путчеві контрреволюції, лишилася великонеділимською та імперською. І без редекларації незалежностей і самостійностей інонародів, які ніби під марші Мендельсона увійшли в союз, та без докорінного реформування його на складові — не на словах, а на ділі — говорити про ознаки соціалістичності, демократичності та державного права — марно...

Влас Гулак по отому заповітному виказові якийсь час мовчав, щось роздумуючи, поки згадав, що не приніс для Янчука, як думав, Мопассанових «Життя», «Любого друга», «Монт Оріоля» та «Сильнішої за смерть», яких вони з дружиною не мають сил продати.

— Може, ти якось обережно навідаєшся ще та візьмеш і їх собі? — не то спитав, не то запропонував він Петрові і, шморгнувши по мовчанні застудженим носом, заговорив знову про своє.

— Велике горе не лише у нас, а й у цілої групи людей, яку ДПУ готує до розправи і заправторення згідно з якимось планом. Буваючи на слідствах, ми з дружиною зафіксували вже коло тридцяти чоловік з міста і околиць, яких, як і нас, кидають на муки. Із самого машбуду, може знаєш, отого вчителя-столяра Пантича Станіслава, що часом розмовляв зі мною в обідні перерви, також, видно, загребуть, адже він з Югославії родом...

— Отож, добре запам'ятай все, що я тобі казав! Вирости і надбай знань різних, скільки вистачить умінь і сил