Читати книгу - "Тіні згаданих предків. Від склавинів до русинів. Прадавня Україна. Русь і походження українців"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І налічувалося тих трипільців, за різними підрахунками, від 100 та 300—400 тисяч осіб. Кожне з трипільських племен, які дуже швидко навчилися об’єднуватися у союзи, захищаючи дану богами землю, мало власну «столицю» — велике поселення з тисячами мешканців, власні «збройні сили» з тисяч чоловіків, озброєних списами, луками. На чолі ополчень стояли професійні воїни (металева зброя, сокири-молоти і кинджали — аби використовувати ці новинки тодішнього «оборонпрому», слід було мати неабияку вправність). Є ще одне свідчення щодо відсутності такої загальнотрипільської мовної та культурної єдності. Це географія й час виникнення укріплених поселень. Їх почали будувати у досить помітній кількості саме за доби поширення на схід розписної кераміки, але при цьому фортифікації споруджують на 100 % «кукутенських» територіях Заходу. Тобто місцеві племена зчепилися в запеклій боротьбі за ресурси. Наступний «марш на схід» цілком логічно призвів до... консолідації першотрипільців. Ті об’єдналися й створили що? Правильно, перші протоміста, про які вже йшла мова. Їхні супротивники відповіли аналогічними організаційними заходами. Межі подібних племінних та понадплемінних утворень нині можливо визначити за поширенням певних стилів розпису посуду та його формам. При чисельності від 3—5 до 25—35 тисяч людей у кожному угрупованні вони були самодостатніми у відтворенні населення. І при цьому чітко усвідомлювали, що зростаюче населення виживе лише за умови, якщо відстоїть свою землю від сусідів. Давно відомо, що народ найкраще об’єднує наявність спільного ворога, навіть якщо цей ворог — начебто свій, родич і «брат», трипілець.
Але подивіться уважніше: цей трипілець начебто й не трипілець зовсім, а кукутенець, і все в нього не так: і горщики не такі, і орнамент він малює неправильно, не за заповітами предків, до того ж не тією фарбою, що треба. А мова — ви тільки послухайте, як вони там, за Бугом (Дністром, Прутом, Дніпром — на вибір), неправильно вимовляють слово «пиво»...
Нині вже нема поважних підстав стверджувати, що колись від земель Трансільванії і Карпат на заході до Дніпра тисячоліттями жив один «трипільський народ» з єдиною мовою.
У 2003 році новозеландські вчені Р. Грей і К. Ейткінсон опублікували статистичну модель розпаду праіндоєвропейської мови. З огляду на тему трипільської мови, найбільш цікаві давні етапи, охоплені цією моделлю, а саме період між 8700 і 6100 роками тому (тобто 6700—4100 рр. до н. е.). Трипільська культура, нагадаємо, існувала між 5000—3000 рр. до н. е., плюс мінімум кількасот років. Так от, у моделі вимальовується певна ритміка поділу мовних груп — 800—600—400—400—400 років. Як бачимо, у зазначений період 6700—4100 рр. (усього — 2600 років) іде прискорення процесів розпаду мовних груп — з початкових 800 до 400 років. Навіть коли взяти середньоарифметичні 600 років, то за час існування трипільської культури «споконвічна» мовна спільність (якщо вона існувала) могла б у підсумку пережити до трьох-чотирьох розподілів! Стосовно політичного поділу трипільців археологія особливих сумнівів не залишає, а там, де політика, обов’язково будуть і культурні, в тому числі і мовні поділи колись єдиного племені.
Отих «розгалужень» могло вийти і більше, адже кожна «гілка», що виділилася спочатку, у наступні 600 років має шанс розділилася надвоє, потім ще раз і так далі. Звичайно, у реальному житті відбувався не лише розподіл, але й поєднання різних груп. Власне, та ж археологія дає тому приклади. Таким чином, мова груп трипільського населення з різною матеріальною культурою могла бути не менш «синтетичною». Уявімо ситуацію на Дніпрі, де в одному і тому самому селищі жили поруч представники принаймні двох «гілок» трипільського племені (пратрипільці та нащадки кукутенців з мальованим посудом), на додачу з «іноземцями» із племен Люблінсько-Волинської кераміки. Останні, зауважимо, доводилися і «пратрипільцям», і «кукутенцям» дуже далекою ріднею, адже також вели родовід від племен культури лінійно-стрічкової кераміки. Але на час зустрічі на Дніпрі глибина того родоводу сягала вже майже півтори тисячі років! Приблизно стільки ж часу минуло до наших днів із часів розселення у Європі давніх слов’ян. Тобто різниця між мовами, якими говорили представники різних племен на Дніпрі у трипільські часи, могла виглядати, як різниця, приміром, між українською і чеською мовами сьогодні. У підсумку за два із лишком тисячоліття подібних процесів могло зрости досить розгалужене дерево «трипільських мов» і відповідної самосвідомості.
Зауважимо, що третій арбітр у суперечці про походження давніх народів — молекулярна біологія це начебто теж підтверджує. Раніше було встановлено, що для Європи із часів давньої кам’яної доби (палеоліту) характерні, точніше найпоширеніші, гаплогрупи Н і V. Для Анатолії, прабатьківщини землеробства, характерні групи Т і J. Якби масштабна міграція хліборобів з перенаселеної «прабатьківщини» мала місце (як про це пишуть вітчизняні прихильники степовиків-індоєвропейців), то у Європі, та й на трипільській території в давні часи групи Т і J переважали б. І справді, у носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки (у просторіччі — лінійників) після аналізу декількох десятків кістяків виявили: 25 % — Т і J, ще 25 % N1A (досить рідкісна група), але от 29,2 % (тобто третина) належали європейським «аборигенам» — Н і V. У будь-якому випадку слід мігрантів з Анатолії вимальовувався цілком чітко. З огляду на той факт, що лінійників зараховують до предків трипільців, логічним було б виявити значне число групи Т і J і в них. Проте у матеріалах із печери Вертеба, датованих часом між 3500—2800 р. до н. е., Т і J виявлено значно менше, ніж вдалося простежити групи Н, тобто «аборигенів».
Це означає, що трипільське населення цього району Тернопільщини другої половини IV — початку III тис. до н. е. було представлене зовсім не генетичними спадкоємцями лінійників, а скоріше нащадками європейських мисливців на мамонтів і північних оленів! Що зовсім не перешкодило їм, зазначимо, бути повноправними спадкоємцями й носіями культурних традицій і технологій, які взагалі виникли досить далеко від Карпатських гір і Дністра. Дослідження лише розпочато, і цілком імовірно, що серед більш ранніх зразків буде виявлено і генетичну спадщину лінійників, однак тенденція наводить на певні думки. Найцікавіше те, що група Н (точніше, її різновиди) і нині переважає на території України, як на заході, так і на сході. Отже, і нині на цій землі живуть люди, серед яких
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні згаданих предків. Від склавинів до русинів. Прадавня Україна. Русь і походження українців», після закриття браузера.