Читати книгу - "Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)"

Останнім мистецтвом, про яке не забуває згадати Еріксімах, є віщування — мистецтво передбачення долі, яке плекає й оберігає небесного Ероса в душах людей і забезпечує порозуміння між людьми та богами. Віщування допомагає пізнавати любовні поривання людей і належно їх плекати, щоб через почесті та поклоніння Еросові мірному народжувалася приязнь між смертними людьми та безсмертними богами [188b5-d4].

Еріксімах висловлює важливу тезу, яка стане центральною у промові Сократа і згідно з якою Ерос — це згода та поєднання протилежностей. Однак Еріксімах не вміє пояснити ані природи, ані тих основних засад, що на них тримається гармонія протилежних сил. Його натуралістична позиція не дозволяє йому підвести під цю тезу адекватне теоретичне підґрунтя. Зміст його наскрізь натуралістичної промови можна збагнути до кінця, зрозумівши динаміку драматургічної діалектики, яку так майстерно замислив і розвинув автор. Промова Еріксімаха є антитезою до метанатуралістичної промови Сократа, і зрозуміти її належно можна лише з перспективи прочитання промови Сократа, до якої підходить черга.

Драматургічну гру, яку здійснює Платон за допомогою маски Еріксімаха, увиразнює його поклик на Геракліта. Еріксімах приймає основну ідею Геракліта, але намагається адаптувати її до свого бачення місця і ролі двох Еросів в осягненні гармонії через поєднання протилежних сил. «Єдине, розходячись [ворогуючи] із собою, сходиться [погоджується], як гармонія лука і ліри» [187а4-5]. Однак в оригіналі цього Гераклітового фрагменту підмет стоїть у множині й означає «люди»: «Вони не розуміють, як вороже перебуває в погодженні зі собою: як гармонія лука і ліри» [Diels-Kranz, фр. 51]. Не розуміє цього й Еріксімах: зробивши підметом «Єдине», він насправді заперечує грандіозну ідею Геракліта. У Геракліта боротьба протилежних сил приводить до гармонії речей і творить найвищу єдність, що лежить в основі впорядкованого космосу. Коментар Еріксімаха звучить непереконливо і лише увиразнює слабкість його теорії двох Еросів.

Платон переконливо і яскраво показує через маску Еріксімаха, що, будучи добрим лікарем, він насправді є поганим філософом. Динаміку синтетичного примирення протилежностей, що його здійснює Ерос, неможливо зрозуміти, не дійшовши до найвищої точки відліку, не досягнувши першого і найвищого начала — не перейшовши з фізичного виміру в площину метафізичну. Цим першим і найвищим началом і є «Єдине», на яке так незграбно покликається Еріксімах, поправляючи Геракліта і приписуючи його вислову зовсім інший смисл. Як ми побачимо згодом у промові Сократа, саме від «Єдиного», під яким слід розуміти «Благо», Ерос бере могутність і силу, щоб бути посередником між протилежними началами. Важливо зауважити, що Платон, зі свого боку, попереджує читача про те, що у промові Еріксімаха є велика прогалина, яка потребуватиме заповнення. Саме тому наприкінці своєї промови Еріксімах скаже: «Можливо, прославляючи Ероса, я дечого недомовив — що ж, так склалося не з моєї волі. Якщо я щось упустив, тобі, Арістофане, належить цю прогалину заповнити» [188е1-4].

Тож погляньмо, як за допомогою Арістофанової маски, що символізує Музу комедії, Платон заповнює цю прогалину, розвиваючи те, що не домовив і, зрештою, не міг висловити лікар і природознавець Еріксімах.

7. Персонаж і маска Арістофана: закодоване послання про Ероса через Музу комедії [189с4-193е2]

«Кожен глибокий розум, — писав Ніцше, — потребує маски, ба більше, на кожному глибокому розумі з плином часу наростає маска завдяки незмінно перекрученому, а власне, заяложеному й завченому тлумаченню кожного його слова, кожного кроку, будь-якої ознаки його життя»[8]. У цьому тексті нема конкретних покликів, але, на нашу думку, він допомагає краще зрозуміти драматургічний задум Платона і роль деяких символічних масок у його творі.

Платон жив у час, коли закінчувалася культурна революція епохального масштабу, коли письмо здобуло перевагу і остаточну перемогу над усністю. Він охоче прийняв письмо, але не його аксіологічну вищість над усністю. Він прагнув повністю підпорядкувати письмо усності, розуміючи письмо головно як засіб для пригадування речей, які читач уже має знати, які він уже пізнав іншим способом, тобто через усність. Труднощі, до яких призвело зіткнення цих двох типів культур, пояснюють Платонове розуміння писання як гри — гри хай і вищого порядку, та все-таки гри. Пережиття цього зіткнення як конфлікту привело Платона до висновку, що найбільші зусилля слід вкладати саме в діалектичну усність [Phaedr. 274c-278b][9].

Щоб передати вчення про Ероса як тугу за Єдиним, Платон виводить на сцену маску найзнаменитішого комедіографа, який за допомогою поетичних образів Музи комедії робить натяк саме на ці найважливіші ідеї, які Платон відносив до неписаних вчень, але які він винятково щедро, хоч водночас завуальовано і еклектично, представив у Бенкеті.

Щоб увиразнити появу маски Арістофана і виділити його промову з-поміж усіх інших, Платон не дає йому взяти слово, коли випадає його черга. Він насилає на Арістофана сильну гикавку. Замість Арістофана слово бере лікар Еріксімах, який, окрім іншого, радить Арістофанові засіб, як позбутися гикавки, — у відповідний момент сильно пчихнути [185е1-3].

Потім він дає повернутися до основної тези Арістофанової промови віщунці Діотимі з Мантінеї [205е1-206а2]. Діотима внесе незначну поправку і відкриє належну перспективу, з якої має сприймати основну тезу Арістофана підготовлений читач, обізнаний з речами, представленими тут за допомогою низки прозорих метафор. Самому Арістофанові Платон свідомо не дасть вступити в дискусію із Сократом. Саме тієї миті, коли Арістофан попросить слова, у залі несподівано з'явиться Алківіад з ватагою вуличних гульвіс [212с5-9]. Насправді Арістофан не міг і не повинен був сказати щось у відповідь, адже під його маскою промовляв сам Платон.

Коли, за порадою лікаря Еріксімаха, Арістофан врешті випчихався і гикавка його минула, він виголосив промову, що стала знаменитою. Промову Арістофана високо оцінюють також з огляду на її естетичну вартість.

Насамперед Арістофан згадує про первісну природу людей, яка була іншою, ніж тепер. Людей було три роди: чоловічий, який походив від Сонця; жіночий, який походив від Землі; і андрогінний, який поєднував чоловіче та жіноче начала. Кожна людина, належачи до одного з цих родів, була самодостатньою — могутньою і сильною. У своїй могутності люди задумали навіть піднятися на небо, щоб скинути богів. Тоді Зевс, порадившись з іншими богами, вирішив провчити людей і наказав розділити кожну людську істоту навпіл. Кожна половина, що виникла внаслідок розділення первісної цілості, прагнула своєї втраченої половини: шукала її, а знайшовши, єдналася з нею. Але, поєднавшись зовнішнім випадковим способом, обидві половини врешті помирали від бездіяльності та голоду, — не хотіли розлучатися, аби щось