Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Лоліта прокидалася раніше за всіх. Тихенько, щоб не розбудити братів і сестер, вона вдягала просту сукню й ішла на кухню. Там її чекала звична магія: борошно, спеції, тепло духовки й запах кориці, що повільно розливався по скромному будинку.

Її руки творили дива — пироги, хліб, солодощі, які розсипались від одного дотику. Вона могла годинами чаклувати біля плити й вигадувати нові рецепти, уявляючи, як колись відкриє власний ресторан.

— Мрієш знову? — мати стояла на порозі, витираючи руки об фартух.

— Просто думаю, — посміхнулася Лоліта. — Було б добре вступити в університет. Є програма на кухарське мистецтво...

— Досить мріяти. Тобі вже вісімнадцять. Нам потрібна твоя допомога. А ще — добрий чоловік, який подбає про тебе. І про нас.

Лоліта опустила очі. Вона не сперечалась — звикла мовчки ковтати гіркі істини.

---

Її родина жила скромно. Маленький будинок, кілька курей, город. Батько працював на місцевому ринку, мати — вдома, виховуючи менших. Лоліта була старшою з чотирьох дітей, відповідальною, лагідною, мовчазною. Вона не просила багато — лише шанс бути собою.

Але в її світі це було розкішшю.

— Послухай, доню, — якось сказав батько. — Є люди, яким пощастило народитися багатими. Нам пощастило народитися чесними. Але іноді — цього мало. Якщо з’явиться шанс — ти маєш погодитись. Для себе. І для нас.

Шанс. Вони називали це шансом. А вона — пасткою.

Вона ще не знала, що "шанс", про який говорили її батьки, вже рухався до неї…
У дорогому костюмі, з холодними очима й серцем, яке давно не чуло тепла.