Читати книгу - "Українське письменство"

теж деякою мірою перебільшено. Авторці ясніше всього малювалися ідейні позиції героїв — «римського всесвітянина» Люція, римського патріота, академічного, так мовити б, республіканця Руфіна, екзальтованої християнки Прісцілли з її картинами земного раю, — але не характери героїв. Леся Українка перш за все намічала пункти, де стикаються погляди її героїв; окреслювала репліки, що перехрещуються і дзвенять, мов шпади.

От, наприклад, заготовлений окремо діалог межи Руфіном та Прісціллою, що так і залишився не використаний:

Руфін       Правдивий християнин… Що ж, Прісцілло,                чи то вже й ти не римлянка тепера? Прісцілла  Я римлянка. Люблю я тихі води                старого Тибру й се величне місто,                колиску люду рідного. Та страшно                мені, як згадую всі ті злочúни,                що місто се посіли, мов проказа.                Хай Бог над ним змилосердиться. Завжди                молюся я за Рим. Але хай буде                над ним святая воля; як не може                він видужати від прокази тої,                то краще згинути йому, ніж бути                заразою для світа. Руфін                              Краще згинуть                всім римлянам, ніж пережити Рим. Прісцілла  Був час, що не було на світі Риму,                а Божий рай цвів людям і в пустині.                Так може бути знов. Ніщо не вічне,                крім Бога і його святої правди.

Уривок повстав у зв’язку з першою редакцією першого акту і викликаний, очевидно, її рядком: «Чи ти уже не римлянка тепера?» Позиція Прісцілли, її патріотизм, що полягає в теплому прив’язанні до свого краю, але нітрохи не глушить в ній універсальної ідеї Господнього раю на землі — немовби відгомін тих розмов та суперечок, що провадилися між українськими націоналістами та першими соціалістами, — от що обходить Лесю Українку, от що є вихідна точка в композиції художнього образу Прісцілли. І тільки тому, що драму і так переобтяжено розправами та трактаціями, мусила вона пожертвувати цим прегарним шматком діалогу.

На той час, як громадські credo героїв одразу одстоюються в чітких різьблених формулах, — характери дійових осіб формувалися поволі, і протиріччя в них доводилося усувати згодом, після перегляду написаного. Діалогічне плетиво, захопивши авторку, не раз спотворювало риси її персонажів. Так, наприклад, праведна і тиха Прісцілла не раз показувала не стільки твердість своєї відданої, посвятної душі, скільки гострий, наламаний до суперечки язик. У первісній редакції першого акту перед кінцевим дуже сильним, емоціонально піднесеним монологом Руфіна (спогади про першу пошлюбну весну, пережиту у тестя), була теоретична розмова про постаті поганських богів, які повиносила Прісцілла. Філософ Руфін давно вже не кадить тим статуям і не складає жертв, але шанує їх і любить, як «образи великої краси». Прісціллі цей тілесний ідеал, краса самого тіла видається зухвалою і розпусною; вона знає іншу красу, красу покірного, відданого ближнім серця.

Адже ж ти знав Кріспінову Сабіну… Чи ти її виразно пам’ятаєш?..

Руфін відповідає по-щирості:

Я, власне,