Читати книгу - "Як народжуються емоції"

саме собою зрозуміле. Поняття Fago в культурі іфалуків (Мікронезія) залежно від контексту може означати любов, співчуття, жаль, смуток або співпереживання. У чеській культурі поняття Litost вважається неперекладним, але означає приблизно таке: «страждання через власні нещастя людини в поєднанні з бажанням помсти». Японське поняття емоції Arigata-meiwaku відчувається, коли хтось зробив вам послугу, якої ви не хотіли і яка може спричинити для вас ускладнення, але від вас вимагається бути вдячними в будь-якому разі.

Коли я розповідаю слухачам у Сполучених Штатах про поняття емоцій як мінливі та залежні від культури, а потім припускаю, що наші власні англомовні поняття є аналогічно місцевими для нашої культури, деякі люди дуже дивуються, як свого часу моя подруга Кармен. «Але ж радість і смуток — реальні емоції», — наполягають вони, наче емоції інших культур не такі самі реальні, як наші власні. На це я зазвичай відповідаю: ви абсолютно праві. Fago, litost і решта не є емоціями… для вас. А все тому, що ви не знаєте понять цих емоцій; пов’язані з ними ситуації та цілі не є важливими в американській культурі середнього класу. Ваш мозок не може видати передбачень на базі Fago, тому це поняття не відчувається автоматично в той самий спосіб, що й щастя та смуток. Щоб зрозуміти fago, ви мусите поєднати інші поняття, які знаєте, виконавши поняттєву комбінацію та зробивши певне психічне зусилля. А от іфалуки мають поняття цієї емоції. Їхні мізки автоматично передбачають за його допомогою. Коли вони переживають fago, ця емоція відчувається такою ж автоматичною і реальною, як для вас радість або смуток, наче fago просто відбувається з ними.

Дійсно, fago, litost і решта — це просто слова, створені людьми, але так само й «радість», «смуток», «страх», «гнів», «відраза» та «подив». Вигадані слова якраз і є визначенням соціальної реальності. Чи готові ви сказати, що ваша місцева валюта — це справжні гроші, а валюти інших країн просто вигадані? Комусь, хто ніколи не подорожував, саме так може й здаватися, за відсутності поняття іншої валюти. Але досвідчені мандрівники мають поняття «Валюта іншої культури». Я прошу вас засвоїти поняття «Емоція іншої культури», аби ви зрозуміли, що її випадки так само реальні для інших, як ваші власні — для вас.

Якщо ці ідеї здаються вам складними, спробуйте таку: деякі заповітні західні поняття емоцій повністю відсутні в інших культурах. Ескімоси племені утка не мають поняття «Гнів». Таїтянці не мають поняття «Смуток». Цю останню думку дуже складно прийняти мешканцям країн Заходу… життя без смутку? Справді? Коли таїтянці потрапляють в ситуацію, яку мешканці Заходу описали б як сумну, вони почуваються хворими, стурбованими, втомленими або позбавленими ентузіазму, і все це покриває їхній ширший термін pe’ape’a[14]. Прихильники класичного погляду на емоції обґрунтували б таку мінливість, сказавши, що насуплений таїтянин насправді перебуває в біологічному стані смутку, знає він про це чи ні. Конструктивіст же не має розкоші такої впевненості, бо люди суплять брови з багатьох причин, наприклад: думаючи, роблячи якесь зусилля, в гуморі, коли осмислюють якусь думку або коли відчувають pe’ape’a.

Крім конкретно взятих понять емоцій, різні культури не можуть дійти згоди навіть у питанні про те, що таке емоція. Мешканці західних країн вважають емоцію якимось переживанням усередині особи, в тілі. Однак багато інших культур характеризують емоції як міжособистісні події, що вимагають двох чи більше людей. Так вважають іфалуки з Мікронезії, балійці, фула, ілонґоти з Філіппін, калулі з Папуа — Нової Ґвінеї, мінанґкабау з Індонезії, аборигени Австралії пінтупи та самоанці. Ще цікавіше, що деякі культури навіть не мають уніфікованого поняття «Емоція» для переживань, які мешканці країн Заходу групують разом як емоційні. Серед кількох добре вивчених прикладів можна назвати таїтянців, аборигенів Австралії ґіджинґалі, фанте й даґбанів з Гани, чевонґ із Малайзії та наших друзів гімба з розділу 3.

Більшість наукових досліджень емоцій проводяться англійською мовою, за допомогою американських понять та американських назв емоцій (і їхніх перекладів). За словами відомої лінгвістки Анни Вежбицької, англійська стала для науки про емоції свого роду поняттєвою в’язницею. «Англійські терміни емоцій складають якусь народну таксономію, а не об’єктивну, вільну від культури аналітичну мережу, тому ми явно не можемо припустити, що такі англійські слова, як disgust, fear чи shame, є ключами до універсальних людських понять або до базових психологічних реалій». Ще більше ситуацію ускладнює те, що ці назви емоцій походять з англійської мови ХХ століття й існують докази, що деякі з них доволі сучасні. Саме поняття «Емоція» є винаходом XVII століття. До того науковці писали про пристрасті, сентименти та інші поняття, що мали дещо інші значення.

Різні мови по-різному описують людські переживання — емоції та інші психічні події, кольори, частини тіла, напрямок, час, просторові відношення та причиновий зв’язок. Різноманітність від мови до мови просто вражає. Прикладом може стати досвід моєї подруги Батьї Мескіти, культурного психолога, з якою ви познайомилися в розділі 5. Вона народилася й виросла в Нідерландах та приїхала до Америки на практику після докторантури. За наступні п’ятнадцять років вона вийшла заміж, створила родину та стала професором Університету Вейк-­Форест у Північній Кароліні. Живучи в Нідерландах, Батья відчувала, що її емоції були, сказати б, природними. Проте після переїзду до Сполучених Штатів вона невдовзі помітила, що її емоції не дуже добре відповідають американській культурі. Американці вразили її як неприродно щасливі люди. Ми постійно говоримо життєрадісним тоном. Усміхаємося величезну кількість часу. Коли Батья питала, як у людей справи, ми зав­жди відповідали позитивно («У мене все чудово!»). Власні емоційні реакції Батьї здавалися невідповідними в культурному контексті США. Коли її питали, як вона почувається, вона не відповідала з достатнім ентузіазмом або казала, що почувається «неймовірно» чи «дивовижно». Одного разу я почула, як вона розповідає про свій досвід перед аудиторією, і я весь час кивала, енергійно аплодувала в кінці, а потім підійшла до неї, обійняла її й сказала: «Чудова робота!» Я моментально зрозуміла, що готова підписатися під кожним з її спостережень.

Досвід Батьї не є унікальним. Наша колега Юлія Ченцова-Даттон з Росії каже, що після переїзду до Сполучених Штатів у неї ще рік боліли щоки, бо раніше вона ніколи так сильно не усміхалася. Мій сусід Пол Гарріс, дослідник пересаджених емоцій з Англії, помітив, що американські науковці завжди хвилюються через на­укові загадки — високе збудження, приємне відчуття, — але ніколи не бувають просто допитливими, приголомшеними чи спантеличеними, що означає більш знайоме йому низьке збудження та доволі нейтральні переживання. Загалом американці віддають перевагу високому збудженню та приємним станам. Ми багато усміхаємося. Ми возвеличуємо, вихваляємо та заохочуємо одне одного. Ми вручаємо одне одному нагороди за досягнення всіх рівнів, навіть «сертифікати про участь». Здається, по телебаченню раз на два тижні неодмінно показують якусь передачу про нагородження. Я вже втратила лік тому, скільки книг про щастя видано в Сполучених Штатах за останні десять років. Ми є культурою позитиву. Ми любимо бути щасливими та святкувати свої успіхи.

Чим більше часу Батья жила в Америці, тим більше її емоції налаштовувалися на американський контекст. Її поняття приємних емоцій розширилися й стали більш мінливими. Вона стала більш гранулярною, переживаючи американський тип щастя окремо від задоволення та втіхи.