Читати книгу - "Як народжуються емоції"

як «Страх», «Гнів» та «Радість», передаються від покоління до покоління. Це відбувається не просто тому, що ми поширюємо наші гени, але й тому, що ці гени дозволяють кожному поколінню налаштовувати мізки наступного. У міру того як діти засвоюють звичаї та цінності їхньої культури, їхня свідомість наповнюється поняттями. Цей процес має багато назв: розвиток мозку, розвиток мовлення, соціалізація.

Одна з основних адаптивних переваг людства — чому ми процвітаємо як вид — полягає в тому, що ми живемо соціальними групами. Така організація дозволила нам поширитися по всій земній кулі, створюючи придатні місця проживання за рахунок харчування, одягання та навчання один від одного в умовах, у яких інакше було не вижити. Тому ми можемо накопичувати інформацію від багатьох поколінь: розповіді, рецепти, традиції, щось, що можемо описати, — і це допомагає кожному поколінню формувати налаштування мозку наступного. Ця знахідка міжпоколіннєвого знання дає нам змогу активно формувати фізичне середовище, а не просто пристосовуватися до нього, та створювати цивілізації.

Звісно, життя групами має деякі вади, зокрема велику дилему, з якою стикається кожна людина: йти разом чи йти попереду. Надзвичайно важливі інструменти для розв’язання цього — такі повсякденні поняття, як «Гнів» і «Вдячність». Вони є інструментами культури. Вони прописують залежні від ситуації дії, дозволяють вам спілкуватися та впливати на поведінку інших, і все це з метою дотримання вашого бюджету тіла.

Лише те, що страх виникає у вашій культурі покоління за поколінням, ще не доводить, що страх закодований у людському геномі, як і того, що він був виліплений природним добором у наших людиноподібних предків мільйони років тому в африканській савані. Такі однопричинові пояснення знецінюють величезну потугу колективної інтенціональності (не кажучи вже про рясні докази сучасної неврології). Еволюція, безумовно, дозволила людям створювати культуру, і частиною цієї культури є система заснованих на цілях понять для управління самими собою та одне одним. Наша біологія дозволяє нам створювати засновані на цілях поняття, але лише ті, що можуть бути частиною культурної еволюції.

Людський мозок є культурним артефактом. Ми не завантажуємо культуру в незайманий мозок, немов програмне забезпечення в комп’ютер; радше культура допомагає нам налаштовувати мозок. Після цього мізки стають носіями культури, допомагаючи її створювати та увічнювати.

Усі люди, що живуть групами, мусять розв’язувати спільні проблеми, тому не дивно, що між культурами можна знайти ті чи інші подібні поняття. Більшість людських суспільств, наприклад, мають міфи про надприродних істот: німф у давній Греції, фей у кельтських легендах, лепреконів в Ірландії, маленький народець у казках американських індіанців, менегуне у фольклорі корінних гавайців, тролів у Скандинавії, азізу в Африці, Аґлуліка в культурі інуїтів, міміс в аборигенів Австралії, шин у Китаї, камі в Японії та безліч інших. Казки про цих чарівних створінь є важливою частиною людської історії та літератури. Проте вони не означають, що ці чарівні створіння дійсно існують або коли-небудь існували в природі (хоч як сильно ми б хотіли потрапити до Гоґвортсу). Категорія «Чарівне створіння» конструюється людською свідомістю, і оскільки вона існує в стількох різних культурах, то, мабуть, виконує якусь важливу функцію. Так само за рахунок виконання важливих функцій у багатьох культурах (але не всіх, ураховуючи народ кунґ із пустелі Калахарі) існує «Страх». Наскільки мені відомо, жодне поняття емоцій не є універсальним, але навіть якби одне й було, сама по собі універсальність автоматично не передбачає реальності, незалежної від сприймача.

Соціальна реальність — рушійна сила за межами людської культури. Як елементи соціальної реальності, поняття емоцій цілком можуть засвоюватися від інших упродовж дитинства чи навіть значно пізніше, коли хтось переходить із однієї культури до іншої (докладніше про це — незабаром). Таким чином, соціальна реальність є одним із каналів передачі правил поведінки, вподобань та значень від предків до нащадків за допомогою природного добору. Поняття є не просто соціальним зовнішнім шаром поверх біології. Вони є біологічною реальністю, що прописується у вашому мозку культурою. Люди, що живуть у культурах з певними поняттями або більш різноманітними поняттями, можуть бути більш пристосованими до розмноження.

У розділі 5 ми розглядали ілюзорні смуги, які вирізняли на веселці, категоризуючи довжини хвиль світла за допомогою наших понять кольорів. Якщо ви зайдете на російський Google (images.google.ru) і задасте в пошук слово «радуга», то побачите, що російські зображення містять сім кольорів, а не шість: прийнята на Заході синя смуга поділяється там на блакитний і синій, як на рис. 7.2.

Ці зображення демонструють, що на поняття кольору впливає культура. У російській культурі кольори «синий» і «голубой» є різними категоріями, такими ж окремими, як синій і зелений для американців. Ця різниця існує не через якісь вроджені, структурні відмінності в зоровій системі росіян у порівнянні з американцями, а через залежні від культури, засвоєні поняття кольору. Людей, які виросли в Росії, просто навчили, що блакитний і синій є окремими кольорами з різними назвами. Ці поняття кольорів прописалися в їхніх мізках, і тому вони сприймають сім смуг.

Слова відображують поняття, а поняття є інструментами культури. Ми передаємо їх від батьків до дітей, від одного покоління до наступного, точнісінько як канделябри вашої прапрабабусі. «Веселка має шість смуг». «За гроші купують товари». «Капкейки — це десерт, а мафіни їдять на сніданок».

Поняття емоцій також є культурними інструментами. Вони супроводжуються багатим набором правил, усі з яких слугують регулюванню вашого бюджету тіла або впливу на чийсь іще. Ці правила можуть бути залежними від культури, обумовлюючи, коли прийнятно конструювати конкретну емоцію в конкретній ситуації. У Сполучених Штатах прийнятно відчувати страх, коли ви катаєтеся на «американських гірках», готуєтесь почути результати обстеження на рак або якщо хтось наставляє на вас зброю. У Сполучених Штатах неприйнятно відчувати страх щоразу, як ви виходите з дому пройтися своїм спокійним кварталом: таке відчуття вважалося б патологією, тривожним розладом під назвою агорафобія.

Моя подруга Кармен, яка народилася в Болівії, була здивована, коли я сказала їй, що поняття емоцій широко варіюють залежно від культури. «Я думала, що всі у світі мають однакові емоції, — пояснила вона мені іспанською. — Гаразд, болівійці таки мають сильніші емоції, ніж американці. Más fuеrte». Більшість людей прожили з одним набором понять емоцій усе своє життя, тому, як і Кармен, вони вважатимуть цю культурну специфічність дивною. Однак науковці задокументували по всьому світу численні поняття емоцій, що не існують в англійській мові. Норвежці мають поняття глибокої радості від закоханості, називаючи його Forelsket. Данці мають поняття Hygge («Хюґе») для певного відчуття близької дружби. Російська Тоска є душевною мукою, а португальська Saudade — сильним душевним потягом. Після невеликого дослідження я знайшла іспанське поняття емоції, що не має прямого еквівалента в англійській мові: Pena Ajena. Кармен описала його мені як «смуток через втрату іншою людиною», але я також бачила, як ним називали незручність або ніяковість через когось іншого. А ось іще декілька переконливих, на мій погляд, прикладів понять:

• Gigil (філіппінське): порив обійняти або потискати когось нестерпно милого.

• Voorpret (голландське): задоволення щодо події, перш ніж вона станеться.

• Age-otori (японське): відчуття гіршого вигляду після стрижки.

Деякі поняття емоцій з інших культур є неймовірно складними, можливо, неперекладними, однак місцеві переживають їх як щось