Читати книгу - "Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs"

Тоді Бернард не на жарт злякався. А так як нікого поблизу не було той що сили розбігся й плигнув в воду у майці та шортах.

Але на його подив, коли той поринув в рідину, виявилося, що під водою Абелія відчувала себе як риба, вправно затримуючи дихання. А сам Бернард довго не протримався і почав задихатися.

Все пливло перед очима.

***

Хлопець прийшов до тями, перед тим відчувши ніжний дотик на губах, але чомусь ніколи поблизу не опинилося.

Він знаходився в незнайомому місті. Це була крихітна печера, в іншому кінці котрої була широка діра немов завішена водою, що стікала до низу.

— Нарешті він прокинувся, — казав знайомий голос.

Хлопець завернув за камінь і побачив Абелію. Лице її здавалось нездорового рожевого відтінку.

— Ти що захворіла?

— Та ні…начебто…, просто якесь дивне відчуття.

— До речі, а де ми взагалі, питав хлопець?

— А це – таємне місце, яке я хотіла тобі показати. Ми в середині водоспаду. Круто ж?

— Цікаво… Не знав що таке буває.

— А де інші? Як нам вибратися звідси взагалі?! – почав нервувати хлопець.

— Не скигли, малий! Мені треба набратися сил. Ти взагалі знаєш як складно тебе було тягти на собі, га?!

***

Вони сиділи пониклі і Бернард дивилися в бік водоспаду. Абелія в той час вижимала своє мокре волосся.

Хлопець ненароком засік щось вводі, і воно стрімко рухалося в їх бік.

— Диви! Я читав в книзі що десь дуже далеко існують так звані крокодили і вони такі великі, що можуть проковтнути таки як ми враз.

— Давай сховаємось, будем спостерігати звідти – вказала на валун дівчина.

Сховавшись за каменюку діти не відводили погляд один від одного, а Бернард тремтів чи то від холоду або ж страху.

 Далі вони почули звук схожий на кроки.

— Ті крокодили мають також кінцівки як у нас? – цікавилася дівчина.

— Та начебто ні, –  відповів хлопець.

 Звуки чомусь затихли, а далі…

— Що ви тут обоє робите?!, –  запитав грубий чоловічий голос, що доносився зверху.

За валуном показалося чиєсь лице, від чого двоє перелякались та пригорнулися один до одного.

— Хто це? – злякавшись питав Бернард, вже опинившись позаду Абелії.

— О тату, а що ти тут робиш? – запитала Абелія.

— Це твій тато? - цікавився Бернард. Я представляв його зовсім не таким. – показував хлопчина на молодого статного чоловіка. Тоді йому не було й тридцяти.

— Це твій тільки, як дід виглядає.

— Мені все вуха твої батьки продзижчали, Бернард. Добре що я вирішив тут подивитись.

— Батьку ти також знаєш про це місце?

— Так звичайно. Тут ми вперше зустрілись з твоєю матусею.