Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

Поза тим, на думку В. Матвієнка, федералістська позиція керівництва УЦР «не дозволила Києву визнати більшовицький Раднарком у якості загальноросійської влади, а вимога сформування загальноросійського соціалістичного уряду з представників самоврядних регіонів призвела до прямо протилежного наслідку — збройного конфлікту з ленінським урядом і запрошення німецько-австрійських військ для порятунку УНР від більшовицької агресії». «...З усіх національних та обласних урядів лише Новочеркаськ, — інформує дослідник, — позитивно відгукнувся на ноту Генерального секретаріату від 25 листопада 1917 р. про формування загальноросійського однородно-соціалістичного уряду на федеративних засадах», але «<...> до початку XX ст. українці Кубані не мали міцних зв’язків із Наддніпрянщиною, тому не ототожнювали себе у національному відношенні з «малоросами», чи «українцями», історичної батьківщини»[32].

Тепер звернімося до документів. Як свідчать протоколи засідань Малої ради, старт процесу з київського боку дав Грушевський особисто. Того дня він повідомив: «на порядку стоїть справа організації центральної влади в Росії», оскільки «народи Росії заінтересовані в тому, щоб така власть була утворена», але «очевидно, їм самим прийдеться заходжуватись коло цієї справи»[33]. Винниченко роз’яснив: «Секретаріат пропонує свій метод»: «щоб з’єднати уряд в одне ціле, треба єднати його не з центру, що розвалюється, а з тих окраїн, що ще здорові».

Саме створений ними «однородно-соціалістичний уряд», на думку вождя українських соціал-демократів та його прихильників, може і повинен «негайно приступити до переговорів про мир»[34]. У цьому сенсі, як зазначив згодом Галаган, «<...> становище провідних українських чинників в питанні про створення загальноросійського уряду вже цілком означилось. Центральна Рада, відбиваючи настрій переважної більшості української революційної демократії, стала на становищі, що цей уряд мав бути створений на основі принципу федерації, а склад його мав бути однородно-соціалістичний з участю в нім усіх соціалістичних партій (від большевиків до народних соціалістів включно)»[35]. Ця позиція була офіційно підтверджена в Заяві Генерального секретаріату про відношення до Ради народних комісарів Росії 30 листопада[36].

Полум’яний марксист Винниченко та його національна, соціалістична та «робітнича» партія забули при цьому сформулювати і для себе, і для людей відповіді на два простих питання. Перше: як утворити «однородно-соціалістичний», а людською мовою кажучи — «радикально-лівацький», уряд із тими «окраїнами» (наприклад, Фінляндією або Кубанню), де ультраліваків пробільшовицького ґатунку або не було, або де їх майже ніхто не підтримував? Друге: як можна створити «однорідний» та ще й «соціалістичний» уряд із представників «окраїн», якісно відмінних, несумісних, наприклад, за своєю соціальною структурою? Адже і донський, і кубанський устрій з давніх-давен був не чим іншим, як «вузькостановою демократією»[37], і змінити цей порядок речей не зміг, за абсолютною неможливістю, навіть романовський режим.

Натомість устрій новопроголошеної УНР інакше як «охлократичним» назвати не можна. А «охлократія» і «демократія», нехай і «вузькостанова», — політичні системи принципово несумісні. І відомо це стало не в 1917 р., а тисячі за дві років до того, нехай навіть і з недосконалих, як за сучасними мірками, розвідок Платона та Арістотеля.

А що ці мислителі, судячи з того, що ми знаємо на 2020 р., для Винниченка авторитетами не були, надамо слово іншим. Більш гідним, тим більше, що голова ГС сам їх такими визнав.

ГРУДЕНЬ

Спроби творення націонал-соціалістичної федерації

Уже на початку грудня уповноважені Генерального секретаріату та голови УЦР Є. Онацький та М. Галаган для виконання відповідного доручення персонально Грушевського та Генсекретаріату як колективного органу, вступили в переговори про утворення загальноросійського федеративного уряду із Південно-Східним союзом, який об’єднував автономні утворення Кубані та Області Всевеликого війська Донського.

Місія Євгена Онацького

Перший безпосередній учасник процесу — Євген Дометійович Онаць­кий, 24 роки, студент історико-філософського факультету Університету Св. Володимира, український есер, у 1917 р. завідувач секретаріату УЦР, залишив нам у спадок такі відомості.

Є. Онацький (1892—1979 рр.). Суспільне надбання

Останнього жовтневого дня 1917 р. він відбув в офіційне відрядження для проведення переговорів з політичним керівництвом Області війська Донського. У своєму «Отчете о переговорах по поручению Центральной Рады с представителями казачьих войск в Екатеринославе и Новочеркасске. Ноябрь 1917 г.» він (подаємо мовою оригіналу) писав:

«31 октября с. г. выехал я по поручению Президиума Центральной Рады в Екатеринодар с специальною миссиею выяснить, насколько казачество стоит на почве действительной федерации и хочет полной свободы внутреннего управления в каждой из областей будущей Федеративной России, или же оно, как писали в газетах и как заявляли некоторые члены общеказачьего фронтового съезда, намерено заводить свой порядок не только в областях казачьих, но и поза ними, в частности на Украине.

По дороге из газет узнал я, что Объединенное Правительство, как его называли, находится в Новочеркасске. Известив об этом телеграммою Центральную Раду, я повернул в Новочеркасск.

Первый день прошел в подыскании квартиры и знакомстве с городом и его настроениями. Насколько мог судить по отдельным разговорам, по заметкам местных газет, настроение для Центральной Рады было довольно неблагоприятно.

В «Вольному Доні» за 3 листопада поміщено було офіціальний рапорт козачьего комісара, який заставлено було з’їздом в Київі (прізвище нерозбірливе. — Д. Я.) з 2-го листопаду, в котрому говорилося, що вся влада перейшла до рук Центральної Ради, котра під час повстання гарнізону в Київі поводилась «двусмысленно». На слідуючий день в тім же «Вольнім Доні» з’явилося интерв’ю з членом з’їзду Бондаренко, в котрому також говорилося про «двусмысленное поведение» Рады, а также что Центр. Рада уклонялась от решительных действий. Считая своим долгом Члена Центр. Рады подобных выражений в официальных органах Донского Правительства, я написал письмо в редакцию «Вольного Дону», в котором осветил в должной мере политику Центральной Рады, разсказал об образовании Краевого Комитета, о политике Штаба Киевского Округа, разгром Совета Солд. Депутатов и т. д.

Однако редактор заявил мне, что письмо, возможно, не будет напечатано. На мой протест с указанием на то, что письмо является официальным опровержением официального лица, я получил ответ, что теперь такое время, когда и официальные письма могут не быть напечатаны. В дальнейшей беседе обнаружилась крайняя неосведомленность, или (нрзб. — Д. Я.) осведомленность известного порядка Редакции в украинском вопросе.

Митрофан Богаєвський (1881—1918 рр.), у 1917 р. голова Військового Кругу. Суспільне надбання

Первый мой визит в почти официальное учреждение донского Правительства произвел довольно неприятное впечатление.

Отсюда я направился к помощнику наказного атамана войска Донского Богаевскому, который, как мне было известно, был условно (нрзб. — Д. Я.) избран от Донского войска в состав Правительства Юго-Восточной Федерации.

Богаевский производит чрезвычайно симпатичное впечатление как человек своею простотою и прямотою, но как политик, он, возможно, может быть одним из наших врагов, как против­ник Федерации. Правда, в ответ на мое замечание, что мне известны его отрицательные взгляды на федеративное строительство, Богаевский с живостью заметил, что