Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Не потурай, дівчинонько, що я нарядився;
Я за сюю пару жупанів сильно задолжився:
Сім день іти молотити, три дні погонити,
Що дав козак пару жупанів сей день походити.
Я ЖИТА ТА НЕ СІЯЛА — САМО ЖИТО РОДИТЬ
Я жита та не сіяла — само жито родить,
Я козака та не чаровала, сам до мене ходить.
Ой я його та не чаровала, хіба моя мати,
Брала пісок із-під білих ніжок
Козаченька чаровати.
Ой не чаруй, та моя нене, козака до мене,
Була слава, стали поговори на тебе й на мене.
А я тую та чорну хмару пером розмахаю,
Перебула усі поговори, перебуду й славу.
ОВЕЧЕЧКО-КОСМАШЕЧКО
Овечечко-космашечко,
Хто ж тебе напас, моя Машечко?
Мати стара, сестра мала,
А я, молоденька, кросна ткала.
Чопки гнуться, нитки рвуться,
А за мене, молодую, женихи б’ються.
Нехай б’ються, побиваються
Да на мене, молодую, женихаються!
ОЙ ЩО ТО ЗА МАРУСЯ
Ой що то за Маруся,
Що я її вірно люблю
Та й зайняти боюся.
Тим я до неї не горнуся,
Що слави боюся.
Тим я не займаю,
Що сватати маю,
А що сватати маю.
Коли б мені, Господи,
А вечора дождати,
Пошлю хлопців, всіх молодців
До Марусі гуляти;
А сам стану під віконце, —
А що буде казати,
Ой що буде Марусина
Моїм хлопцям казати.
Марусина-серденько
Все по світлоньки ходить,
Марусина-серденько
Слово, речі говорить:
— Ой є у мене два садочка,
Та не на однім не родить.
Ой є у мене два миленьких,
Та не один не ходить.
Пересаджу сад вишневий,
Та він буде родити.
Перекажу миленькому,
То він буде ходити,
Марусину-серденько
А вірно любити.
ВІДБИЛА ЩУКА-РИБА ВІД БЕРЕГА РЯСКУ
Відбила щука-риба від берега ряску,
Потеряла дівчинонька від козака ласку.
— А я тую дрібну ряску заберу в запаску,
Таки трму козакові підійду під ласку.
— Підійшов я під віконце, мати горох варить,
Горох варить, серце в’янеть, на улицю барить.
— Якби тобі, мій миленький, сестриця варила,
Вона б тебе на улицю та й не забарила б.
ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА ТА Й НА КОСОВИЦЮ
Виряджала мати сина та й на косовицю,
Зачесала чорні кудрі аж на потилицю.
— Я думала, мій синочку, що будеш косити,
Аж ти кинув косу в росу, зачав голосити.
— Коли б же ти, мати, знала, що то за досада,
То б ти мене оженила, щоб була одрада.
— Женись, женись, мій синочку, бери, синку, любку,
Жалуй її, мій синочку, як голуб голубку.
ДАВНО ДУБА ІЗРУБАЛИ, ПЕНЬОК ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ
Давно дуба ізрубали, пеньок зелененький;
Давно вдова завдовіла, синок молоденький.
— Ой вдово, вдовонько, научай свого сина,
Як не будеш научати, будем чаровати.
— Очарую руки й ноги і карії очі,
Щоб не ходив до дівчини темненької ночі.
Божилась удівонька, перед паном стоя:
— Ой далебі, добродію, ночує син дома.
Що з вечора постіль стеле, к світові лягає,
Не раз, не два у дівчини чобіт одбігає;
Не так чобіт, не так чобіт, як сивої шапки,
Та й у тої дівчиноньки, в своєї коханки.
Не так шапки, не так шапки, як білої юпки,
Та й у тої дівчиноньки, в своєї голубки.
ЧИ Я ПЛИЛА, ЧИ Я БРЕЛА, ЧИ МЕНЕ ПІДЛИТО
Чи я плила, чи я брела, чи мене підлито,
Чи той козак не став любить, чи його одбито?
Одбивала щука-риба од берега ряску,
Потеряла дівчинонька од козака ласку.
А я тую дрібну ряску беру на запаску,
Таки тому козакові підійду під ласку.
Враждують вражі люди,
Що вдовин син дома не ночує.
Божилась вдівонька, перед паном стоя:
— Далебі, добродію, син ночує дома.
А з вечора постіль стеле, а в світі лягає,
Не раз, не два у дівчини чобіт одбігає.
Забув чобіт, забув юпку у дівчини-любки,
Забув люльку, забув шапку у дівчини Гапки.
ОЙ ВОЛИ МОЇ ТА ПОЛОВІЇ, ЧОМУ Ж ВИ НЕ ОРЕТЕ
Ой воли мої та половії, чому ж ви не орете?
Ой літа мої молодії, чого ви марно йдете?
Ой заржи, заржи, вороний коню, на круту гору йдучи,
Та згадай, згадай, серце-дівчино, сніданнє готуючи.
Як готувала, тяжко вздихала, жалібно заплакала:
— Ой десь мій милий, голубонько сивий, на воронім коню їде.
Ой заржи, заржи, вороний коню, на круту гору йдучи,
Та згадай, згадай, серце-дівчинонько, вечерю готуючи.
Як готувала, тяжко вздихала, жалібно заплакала:
— Ой десь мій милий, голубонько сивий, на воронім коню ще.
Ой на волика все налигачі, а на коника пута,
Ой якби не ти, серце-дівчино, то не був би я тута.
Ой на волика все налигачі, а на коника узди,
Ой якби не ти, серце-дівчино, не терпів би я нужди.
ОЙ У ПОЛІ ВЕРБА, ПІД ВЕРБОЮ ВОДА
Ой у полі верба, під вербою вода,
Там дівчина воду брала, сама й молода.
Ой дівчина од води, а козак до води:
— Ой дівчино молода, ой дай коню води.
— Ой рада б я подождать та конику води дать,
Зимная роса, дівчина боса — ніженьки щемлять.
— На кілочку рушнички, та й обмотай ніжечки,
Як дождемо той осені, куплю башмачки.
— Ой купуй ти собі, а не будеш ти мені,
Єсть у мене отець і матуся та й куплять мені.
— Ой дівчино моя, сідай, серце, на коня,
Та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.