Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— хорошими і не дуже — вони допомагали їй пережити горе, страшний відчай і порожнечу після смерті Гульвіси. Навіть найненависніші, як от спогади про свою колишню ученицю з її нахабним сміхом і безсоромністю, що змушували її знову переживати образу і приниження, були тепер для неї своєрідною гіркою розрадою, бальзамом, який лікує оте її теперішнє безпорадне страждання. Та й хто, зрештою, переміг, із ким залишився Гульвіса, коли доні Флор нарешті урвався терпець і вона поставила чоловіка перед вибором: або я, або та інша? Так більше тривати не могло, тож коли хоче, нехай котиться з тією своєю неповторною Ноемією під три чорти (та паскуда всюди патякала, що збирається заміж за Гульвісу), але з рішенням нехай не бариться і хутчіш визначиться… І чим це все закінчилося? Кого він тоді обрав?

Ноемія прийшла до неї у школу навчатися кулінарного мистецтва, коли вже була заручена: наречений хотів, щоб його дружина добре готувала. Її майбутній чоловік був той іще сноб, вважав себе вихідцем із вищих кіл, знавцем кіно та літератури і неабияким ерудитом. Він міг цитувати напам’ять твори різних авторів, про все мав власну критичну думку, словом, такий собі геній, який купався у променях слави серед книжкових полиць. А ще вважав, що молода господиня повинна опанувати мистецтво національної кулінарії чи принаймні знати, як підступитись до ватапи та каруру: «Ця міщанка ще пролетаризується». Ноемії ця ідея видалася потішною й вона записалася до школи «Смак і Мистецтво».

Їй, уродженці багатого аристократичного сімейства Ґрасів, видавалося дуже оригінальним бути нареченою такого рафінованого інтелігента. Однак іще оригінальнішим їй здався нахаба Гульвіса з мрійливим, проте лукавим поглядом. Коли аристократичне сімейство і багатообіцяючий геній схаменулися, Ноемія вже встигла де в чому повправлятися з Гульвісою у будинку розпусти Амарилдес. Який же галас здійнявся тоді, і ясно, що до добра він довести не міг. На щастя, розважливість та здоровий глузд нареченого були сильніші за раптову слабкість дівчини; він залагодив ситуацію, як істинний дипломат: нерозважливо було втрачати достоту золоту жилу через якісь невинні витівки. Одначе його добрих намірів і прагнення дійти компромісу та мирно залагодити те непорозуміння було недостатньо, бо Ноемія, пізнавши небачених досі насолод у ліжку, не захотіла, щоб її «легковажна пригода» коли-небудь закінчувалася. Хай під три чорти йде вся її аристократична сім’я разом із невдахою-нареченим, єдине чого жадала Ноемія — втекти з Гульвісою світ за очі. Але цього аж ніяк не хотів Гульвіса. Коли про його пригоду почали пліткувати геть усі, а дона Флор у нападі люті, що з нею траплялося досить рідко, зажадала від нього негайного вибору — вона чи та паскуда, — Гульвіса, не довго думаючи, повернув Ноемію нареченому. Той естет і сноб став для неї ще особливіший, відколи вона оздобила рогами всі його таланти — воістину неповторний екземпляр, де ще такого знайдеш?

«Це все лише задля розваги!» — вкотре сказав їй Гульвіса, коли, доведена до відчаю, дона Флор зажадала, щоб він нарешті вирішив це питання раз і назавжди. Він і на думці не мав тікати з Ноемією, тією навіженою кокеткою. «О, то ще та шльондра, ще й брехуха, яких іще треба пошукати», — заявив він.

Чого ж домагаються всі оті цокотухи? Якого милого дона Розилда, дона Динора, дона Енеїде, яка примчалася сюди зі свого комфортного дому на Шаме-Шаме, та й інші розумниці весь час скімлять тут, біля неї, ніби змовилися? Нащо їм усім тицяти доні Флор у лице невірністю Гульвіси, переконуючи, що гіршого чоловіка годі було й знайти? Хіба ж не отримала вона найкращого підтвердження його любові та відданості? Хіба він обрав не її, а ту елегантну і вишукану багатійку Ноемію, з власним особняком у Ґрасі, чековими книжками та банківським рахунком — як багато дісталось би Гульвісі за того царювання — автомобіль із шофером, коштовності, парфуми, дороге вбрання з Ріо? Одначе з ким він залишився, кому віддав перевагу, коли постав перед вибором? І не помогли їй усі ті чекові книжки, розкоші, автомобіль, що всюди возив би його, одяганки з Ріо, паризькі парфуми, вишукані вислови — mon chéri, mon petit coco, merde, quelle merde[35], що так часто лунали у вищих колах Баїї.

Гульвіса не зважав ані на втрачену невинність дівиці, ні на численні благання: «Та я ж заради тебе знехтувала своєю честю», ні на погрози: «От побачиш, мій батько з-під землі тебе дістане і кине за ґрати», — ніщо не вплинуло на вибір Гульвіси. «Як тобі взагалі могло в голову таке прийти, щоб я та й проміняв тебе на ту шльондру?..» І сповна подбавши про роги для нареченого Ноемії, він віддався любощам зі своєю дружиною. Ох, яка то була ніч, ніч прощення й любові! «Всі вони тільки для розваги, а люблю я лише тебе, Флор, моя базилікова квітко…»

А за словами тих торохтійок Гульвіса був гірший за найгірших у світі чоловіків, а дона Флор — найнещасніша дружина. Тому не годиться їй плакати і сумувати, а слід Богу дякувати за те, що він вчасно звільнив її від тяжкої долі. Попри те, вони співчували доні Флор, бо знали її добре серце, і лише дона Розилда вимагала, щоб донька раділа такому раптовому святу в їхній родині — смерті того негідника Гульвіси. Та хай там як, він був її чоловіком. І все одно її величезна жалоба, глибока скорбота і безпросвітна туга, її закам’яніле розгублене обличчя, її відсутній погляд, звернений у глибини спогадів, — усе це було неприйнятно для тих обмежених пліткарок.

Лише в одному вони були одностайні — й дона Розилда, і дона Норма, і дона Динора, і дона Жіза — справжні подруги і лихі обмовниці: дона Флор повинна якнайшвидше забути неспокійні роки заміжжя, вигнати образ Гульвіси, закарбований у її пам’яті, ніби його ніколи й не було. На їхню думку, та скорбота надто затягнулася. Ось чому вони вважали за обов’язок вагомими аргументами переконати Флор, що Господь виявив своє милосердя, звільнивши її від такого нестерпного тягаря.

Навіть тітка Літа, яка завжди готова виправдати всі Гульвісині витівки, відверто дивувалася:

— Ніколи б не подумала, що вона так довго побиватиметься…

Дивувалася й дона Норма:

— Схоже, вона ніколи його не забуде… З кожним днем її страждання тільки посилюється…

Дона Жіза, опираючись на свої невичерпні знання зі сфери психології, заперечувала песимісткам:

— Це природно… От побачите, мине ще трохи часу і вона заспокоїться, забуде його і знову повернеться до життя…

— Авжеж, так воно і буде… — погодилася з нею дона Динора. — З часом вона зрозуміє, що це сам Господь послав їй спасіння…