Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс "

Настя

Заходжу у кімнату. Моєї сусідки Віки, ще нема. Ну хоч з нею мені пощастило. В душу не лізе, її більше нема, ніж є. Віка, висока білявка із спортивною фігурою. Вона спортсменка, хоч і навчається на дієтолога. Тому приходить пізно і йде рано. Я теж довго не сплю, чотири години на сон, мені вистачає. Раніше, я й того зробити не могла. Постійно мучили кошмари, або взагалі заснути не виходило. Почуття провини з'їдало кожної миті. 

Після того, коли Артур поїхав, ми більше з ним не бачились і не спілкувались. Арс спочатку мене звинувачував, а тепер підтримує. Після кожної поїздки до Артура, відповідає на мій погляд. 

" З ним все добре "

Адже в голос запитати не наважуюсь. Інколи мама розповідає про нього, але я завжди переводжу тему. Вона з ним досить зблизилась, часто з Олегом Антоновичем їздять у гості. Тому під час наших зустрічей, їй все - таки вдається дещо розповісти.

Знаю про його успіхи у медичній академії. Як і казав Олег Антонович, на нього чекають великі перспективи. Викладачі його хвалять. Як виявилось, він здібний студент. Я й далі навчаюсь у медичному університеті на педіатра.

Просидівши декілька годин за підручниками, очі злипаються. 

" Прийму душ і спати... "

Беру халат, рушник і хочу йти, але звук мобільного мене зупиняє. Підходжу, на екрані висвічується "мама".

 - Так мам, щось сталося?

 - Доню, вибач, що турбую так пізно. Ти вже напевно, спала?

 - Та ні, я ще у душ хочу сходити. Бо довго сиділа за підручниками.

 - Доню, я все розумію, але ти себе так обезсилиш. Ти в мене дівчинка розумна, а це вже занадто. Спати теж потрібно. 

 - Мам, ти ж знаєш, мені це подобається, не переймайся.

 - Знаю, але в усьому потрібна норма, подумай про своє здоров'я.

 - Ти тому, так пізно телефонуєш? Вирішила мене перевірити?

 - Що? Ні, звісно! Доню, за два роки він нарешті приїде. Уявляєш?

Від її слів, щось "рветься" у грудях. Я спорю сама із собою і своїми думками та перепитую.

 - Хто?

 - Як хто? Артур, а що Арсен тобі не казав?

 - Ні...

 - От Арсен, а обіцяв що скаже.

" Я то розумію, чому він змовчав, але злість і образа все одно наростає. "

 - Ти би не могла завтра прийти, щоб допомогти з вечерею? Покличеш Аліну та Арсена, посидимо разом. Артур не надовго, лише на два дні. Сама розумієш, навчання. Це ж медична академія...

Далі вже не чую мамин голос.

" Він приїде... "

Я стільки часу себе мучила, адже все зруйнувала... Артур був тим, хто перевернув мій світ. Думала, що змирилась і залишила все в глибині серця. Але варто було почути, що він приїде і все змінилось. Здається, я задихаюсь...

 - Доню, люба, ти мене чуєш, чи ні? Допоможеш мені з вечерею?

 - Так... Так, допоможу...

Ледь видавлюю з себе. Скидаю дзвінок і як нерухома лялька сідаю на ліжко. Не знаю скільки так сиджу, митися йду аж під ранок. 

Заходжу у двір університету, наче під гіпнозом. Про яке навчання може йти мова, якщо ледь витримую першу пару.

" Чому я досі так реагую? "

Коли розповіла про все Лінці, вона обіцяла прибити Арса. Адже нам про те, він нічого не сказав. Його ж сьогодні, як на зло нема.

 - Поїхав зустрічати свого дружка, напевно.

Зло випалює Лінка. Телефонує до Арса, він не відповідає. Лише скидає їй повідомлення.

" Мої красуні, вибачте, я пізніше все поясню... "

Ми йдемо раніше з Лінкою. Доїжджаємо автобусом і злізаємо на зупинці. Підходимо під будинок, серце пропускає удар. Тоді піднімаємось у квартиру.

 - Я не була тут, два роки.

 - Сонце, ти ж знаєш, я поруч.

 - Знаю, дякую тобі моя дорога.

Розумію, що Артур ще не приїхав. Але думка про те, що він скоро з'явиться, прискорює пульс.

Натискаю на дзвінок, ключі я залишила ще тоді. Мама із здивуванням відкриває.

 - Дівчата, ви вже тут? Я думала, ви пізніше прийдете. Так, тоді швиденько заходьте. Олег поїхав по продукти, а я займаюсь прибиранням. Зараз почнемо готувати.

Заходимо у квартиру, як в голову вдаряють спогади. Коли опиняємось на кухні, згадую наші поцілунки, усе нагадує про них. Стараюсь на щось відволіктися, але ні про кого іншого думати не можу.

Мама ставить чайник, а далі за розмовами і жартами Лінки, я трішки розслабляюся. Коли на кухню заходить Олег Антонович, пульс одразу пришвидшується. Адже розумію, що скоро побачу Артура.

Вперше за два роки ми збираємось разом. Батько Артура теж до нас приєднується. А тоді ми дружньо, включаючи і Олега Антоновича, приступаємо до приготування вечері.

Раптом, лунає дзвінок телефону, Олег Антонович відповідає.

 - Алло, сину!

В цей момент, дихання "зупиняється". Лінка бере мене за руку, ніби відчувши мою паніку. 

 - Що?! Артур, ти жартуєш? Марина стільки часу старалася, готувала. І дівчата, знаєш, як всі на тебе чекають? Чому ти мовчиш? Як, які дівчата?

" Хочеться сказати ні, не кажіть, але мовчу. "

 - Так, Настя і Аліна. Арсен поїхав в аеропорт за тобою. Тобто, Арсен знає? А ми значить, вже не сім'я?

Олег Антонович йде у свій кабінет. Ми всі розчаровані, а я ще й розбита. Сидимо мовчки, тоді Олег Антонович виходить злий.

 - Дівчата, Марино, він не приїде. Вибачте, що виховав такого егоїста.

 - Милий...

Підходить мати і йде з ним у кабінет, заспокоюючи. Ми з Лінкою залишаємось удвох.

 - Натка, сонце...

Я зриваюся і плачу. А тоді кажу, ледь чутно...

 - Він зміг, Артур знову зробив мені боляче... До того ж, на відстані...

Скоро дізнаємось, чому Артур не приїхав... Приємного читання ❤️