Читати книгу - "Хочу бути твоєю, Лаванда Різ"

— Не-на-ви-джу тебе за ці слова, — тихенько гарчу злим тремтячим голосом. — Як ти можеш? Отже… ти такої думки про мене? Якщо спілкуєшся з підстилками це не означає, що я така сама! Негайно поклади мене на ліжко. Можеш навіть жбурнути, адже я зачепила твоє чоловіче його! — Ось так ми тепер «дружимо», на межі емоцій.

Жбурляти він мене, звісно, не став, поклав назад максимально турботливо і мовчки. Ось тільки потім знову схопив за підборіддя і вп'явся в мене своїми губами, цілуючи так, що навіть лежачи… я відчула запаморочення. Коли він мене цілує… я не можу не відповідати, ніби смакую його дивне кохання в цих поцілунках.  

— Ти мене не ненавидиш, Ясю, — усувається через кілька хвилин. — І у цьому наша проблема. Краще б дійсно ненавиділа. А ще я добре знаю Дем'яна, він може легко задурити будь-якій дівчині голову, ти навіть не помітиш. Я, навпаки, хочу тебе вберегти від таких, як ми з Демоном.

— От тільки щось у тебе погано виходить. Старайся краще, — кидаю, ледь стримуючи емоції.

— Вибач, маленька, я тебе образив. Ляпнув зі злості. Але я не хотів. Чомусь раніше мені вдавалося тримати емоції під контролем, а тепер, здається, розплавилася парочка запобіжників, — сідає поряд. — Ти пробачиш мені? — стискає мою руку між своїх широких долонь… ловить погляд, у куточках губ ховається натяк на збентежену посмішку. На мою думку, Яворівський рідко просить у когось вибачення.

— Що саме пробачити? Звинувачення що я хвойда чи поцілунок?

— Все, — грає жовнами і продовжує топити мене у своєму погляді.

— Ми ж друзі… постараюсь якось пробачити… може згодом попустить, — видушую з себе усмішку і ми зітхаємо в унісон, це у нас добре виходить. Йому не хочеться йти, категорично не хочеться поступатися насидженим місцем друга — Дем'яну. Але з Дем'яном ми справді дружимо, а ось з тобою…