read-books.club » Фантастика » Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік 📚 - Українською

Читати книгу - "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"

271
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чи мріють андроїди про електричних овець?" автора Філіп Кіндред Дік. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 61
Перейти на сторінку:
плече.

— Дякую, Ріку, — зронила вона сумовито. — Пам’ятайте: не задумуйтеся про це, просто робіть свою справу. Не зупиняйтеся й не філософствуйте, бо з філософського погляду все це просто жахливо. Для нас обох.

— Зрештою, я все одно маю намір знайти Роя Бейті, — мовив він. — Ви будете мені там дуже потрібною. Я знаю, що лазерний пістолет, який лежить у вашій сумочці...

— Думаєте, що я деактивую для вас одного з анді.

— Думаю, що, попри сказане, ви все одно мені допоможете всім, чим зможете. В іншому разі ви б не лежали тут зі мною в ліжку.

— Я кохаю вас, — сказала Рейчел. — Я заходжу до кімнати й бачу диван, укритий покривалом із вашої шкіри... тож стрілка у пристрої Войґта-Кампфа відхилилася б дуже далеко.

«Сьогодні вночі, — подумав він, вимикаючи нічник, — я деактивую черговий „Нексус-6“, точно такий самий на вигляд, як оця оголена дівчина. Господи, я ускочив у велику халепу, про яку розповідав Філ Реш. Спочатку переспи з нею, — згадав він, — а тоді вбий».

— Ні, я не можу, — він відсахнувся від ліжка.

— Але треба, — голос Рейчел затремтів.

— Не через вас. Через Пріс Стреттон. Через те, що мені доведеться з нею зробити.

— Ми з нею не одне й те саме. Навіть я не переживаю за Пріс Стреттон. Послухайте, — Рейчел метнулася в ліжку і сіла; у мороці він ледь розрізняв обриси її майже безгрудої стрункої постаті, — переспіть зі мною, і я деактивую Стреттон. Гаразд? Бо я не витримаю бути так близько до вас і...

— Дякую, — видихнув він; і тут вдячність — поза сумнівом, не без допомоги віскі — підступила клубком до його горла.

«Ще двох, — подумав він. — Тепер я маю деактивувати тільки двох анді. Лишень подружжя Бейті. Але чи Рейчел насправді це зробить? Мабуть, зробить. Бо андроїди мислять і функціонують саме так». Хоча досі йому не доводилося з таким стикатися.

— Де ви там у біса? Лягайте в ліжко, — звеліла вона.

І він ліг у ліжко.

Розділ 17

Опісля вони насолоджувалися готельною розкішшю: Рік попрохав обслугу принести каву в номер. Він довго сидів у м’якому кріслі з візерунками, утвореними зеленим, чорним та золотим листям, спершись на підлокітники, попиваючи каву й розмірковуючи про наступні дві години. Рейчел попискувала, щось наспівувала й хлюпалася в гарячих потоках душу.

— Ви дуже правильно вчинили, уклавши зі мною угоду, — обізвалася вона, коли вимкнула воду; з її волосся, стягнутого резинкою, скрапувала вода; розчервоніла й гола, вона стояла у дверях ванної. — Ми, андроїди, не спроможні контролювати свої тілесні пристрасті. Ви, мабуть, знали про це; і як на мене, скористалися моєю слабкістю, — але насправді вона не сердилася. У всякому разі, вона була веселою і життєрадісною, як будь-яка дівчина-людина, котру знав Рік. — Невже ми таки мусимо знайти сьогодні отих трьох анді?

— Так, — відповів він.

«Двох я беру на себе, — подумав він; а ти — третього». Як влучно підмітила сама Рейчел, угоду укладено.

Обгорнувшись у великий білий рушник, Рейчел запитала:

— Вам сподобалося?

— Так.

— Ви ляжете у ліжко з андроїдом ще раз?

— Якщо це буде дівчина. І якщо буде схожа на вас.

— А знаєте, яка тривалість життя гуманоїдного робота, схожого на мене? — поцікавилася Рейчел. — Я існую вже два роки. Скільки, на вашу думку, мені ще залишилося?

— Ще два роки, приблизно, — завагався Рік.

— Вони так і не змогли розв’язати оту проблему. Маю на увазі відновлення клітин. Цілковиту або часткову регенерацію. Що ж, так і буде, — Рейчел завзято витиралася рушником. На її обличчі не проглядалось жодної емоції.

— Мені шкода, — сказав Рік.

— Чорт, — випалила Рейчел, — це мені шкода, що я про це згадала. Адже саме тому люди й бояться втікати та жити разом з андроїдами.

— У «Нексус-6» також невелика тривалість життя?

— Річ у метаболізмі, а не в типі мозку, — вона підняла з підлоги свої трусики й почала одягатися.

Він також одягався. Відтак разом, майже мовчки, вони піднялися на злітно-посадковий майданчик, що на даху, де його припаркований говеркар сторожив ввічливий, одягнений в білу уніформу охоронець.

— Чудова ніч, — кинула Рейчел, коли вони взяли курс на передмістя Сан-Франциско.

— Моя коза вже, мабуть, спить, — промовив він. — Чи кози нічні тварини? Деякі тварини зовсім не сплять. Наприклад, вівці; принаймні я такого не помічав; як тільки глянеш на них, вони одразу спрямовують на тебе очі. Очікують, що ти їх годуватимеш.

— Яка у вас дружина?

Він не відповів.

— А ви...

— Якби ви не були андроїдом, — перебив її Рік, — я б міг легально одружитися з вами. І одружився б.

— Або жили б у гріху, — зронила Рейчел. — Але я нежива.

— З юридичної точки зору нежива. Але насправді ви жива. Біологічно. Ви не виготовлені з транзисторних схем, як підробні тварини; ви — органічне творіння.

«А за два роки ти фізично зносишся й помреш, — думав він. — Бо людство ніколи не вирішить проблеми регенерації клітин, про що ти сама згадувала. Тому, напевне, це все не має жодного значення».

«На цьому зав’язую, — пообіцяв він собі. — Як мисливець за головами. Після подружжя Бейті — жодного полювання. Але тільки після сьогоднішньої ночі».

— Щось ви сумні, — зауважила Рейчел. Вона доторкнулася рукою до його щоки. — Більше не зможете полювати на андроїдів, — сказала вона спокійно. — Тож не сумуйте. Будь ласка.

Він пильно поглянув на неї.

— Ще жодному мисливцеві за головами не вдалося робити це далі, — провадила Рейчел, — після того, як він переспав зі мною. За винятком одного. Дуже цинічної людини. Філа Реша. Здається, він якийсь ненормальний; працює задля власного задоволення.

— Я знаю, — відповів Рік. А сам аж заціпенів. Цілковито. Заціпеніло все його тіло.

— Але наша подорож буде недаремною, — говорила Рейчел, — бо ви зустрінетеся з чудовою, дуже духовною людиною.

— З Роєм Бейті, — кинув він. — Ви знайомі з усіма ними?

— Я знала їх, коли вони все ще існували. Тепер я знаю тільки трьох. Ми намагалися зупинити вас сьогодні вранці ще до того, як

1 ... 48 49 50 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік» жанру - Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"