read-books.club » Публіцистика » На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський 📚 - Українською

Читати книгу - "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"

155
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На визвольних стежках Европи" автора Микола Дейчаківський. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 54
Перейти на сторінку:
в "Українській трибуні".

Не знаю, що він у мені добачав надзвичайного, але дуже часто в рецензіях зі змагань УССК-у вживав фрази: "Найкращим на грищі був Дейчаківський". Здається, тому він вибрав мене до репрезентаційної дружини, не зважаючи на мою контузію.

Кілька тижнів перед початком розгривок моя нога поводила себе майже добре, і я міг брати участь в тренінґу команди під проводом Володимира Кобзяра. Мене приставили до складу нашої команди на змагання проти Мадярщини в Реґенсбурґу. В першій половині все було в порядку. Ми змагання вигравали. Та, на жаль, в другій половині моя контузія озвалася і я почав кульгати, так що змагання я кінчав на лівому крилі. А тому, що я бігаючи помітно кривав, мадяри не дуже мене й пильнували і я мав навіть нагоду здобути ворота у підворітній ситуації. Але й тут не пощастило, бо мій стріл на сантиметри розминувся з ворітьми.

Через ту контузію я не зміг далі брати участь в дальших змаганнях. Я зовсім тоді перестав грати. Щойно за пару місяців мій стан помітно покращав і я поволі почав вправлятися. У листопаді дійшло до фінальних розгривок, через те що три дружини — Польща, Литва і Україна здобули рівну кількість точок і мусіли розгравати одна з одною. Мене знову включили до збірної на позицію лівого помічника і я грав у змаганні з Польщею, яке ми виграли з рахунком 5:1. Під час змагання я почував себе добре, але на другий день, коли ми мали грати проти Литви, я побачив, що моя нога трохи спухла і поболювала. Щоб не трапилося так, як колись у змаганнях з Мадярщиною, я попросився, щоб мене замінили і тоді на моїй позиції грав Кутний. Наша дружина виграла з рахунком 5:1; ми здобули чемпіонат і золоті медалі. Одну з них я ще й дотепер маю.

В РЕҐЕНСБУРЗЬКІЙ "СІЧІ"

Найактивнішими футбольними сезонами були 1946-47 і 1947-48 роки. В останньому було найбільше дружин у клясі першунів — аж вісім. Але вже осіння рунда сезону 1948-49 позначилася спадом кількости дружин, бо починалася масова еміґрація до різних країн поза Европою; почалася реорганізація і переміщення таборів, тому деякі дружини враз із таборами переставали існувати. У той час кляса першунів змаліла до чотирьох команд. Розіграно тільки по троє змагань і навіть нам — УССК-ові припало очолювати табелю. По закінченні олімпійських змагань не було виглядів на продовжування розгривок у клясі першунів. Провід реґенсбурзької "Січі" запропонував усім змагунам репрезентації перенестися до Реґенсбурґу і в барвах "Січі" змагатися з різнонаціональними, а зокрема німецькими клюбами.

Я особисто радо на це погодився, бо моє матеріяльне становище після грошової реформи було незавидне, а до того зближалися мої медичні кінцеві іспити, до яких треба було солідно готуватися. На те треба було мати приміщення. Своє в Мюнхені мені вдержати було дедалі трудніше, а ще важче було з прохарчуванням. У той час, хоча я мав статус діпі, але не належав до жадного табору і був на німецькій економіці. Крім того, в Реґенсбурґу жила моя сестра Стефа, а також деякі мої колеґи, а серед них і Ахіль Хрептовський, який уже в той час працював лікарем у шпиталі ІРО в Реґенсбурґу на Ляндсгутерштрасе.

На початку були труднощі з припискою до табору в Реґенсбурзі і до полагодження формальностей провід "Січі" примістив мене в таборовому шпиталі, як "пацієнта". Я був в одній кімнаті з інженером Тарнавським, який мав тоді якусь хронічну хворобу. Кожного ранку і ввечері сестричка Віра міряла мені температуру і занотовувала в мою карту пацієнта.

Провід "Січі" поставився дуже поважно до підготовки дружини до змагань. На якийсь час найняли тренера колишньої зальцбурзької "України" — чеха Сімона. Ми дуже інтенсивно кожного дня відбували тренінґи, а суботами чи неділями їздили на різні змагання. І я, "пацієнт", кожного дня ганяв по грищі, яке було якраз біля нашого шпиталю.

З тих змагань найбільше запам'яталася наша сенсаційна перемога в Ульмі над оберліговою дружиною "Ульм 1846" з рахунком 6:4, про яку розписували численні німецькі газети.

Другим пам'ятним змаганням був виграш у Бамберґу з "Ф.Ц. Бамберґ". У моїй пам'яті залишилася прекрасна робінзонада нашого воротаря Філька Древницького: він охоронив стріл, що, як потім казав Стасьо Ходань — "я вже відвернувся, бо думав, що м'яч буде в сітці, а тут почув, що це не ґол, а корнер". По змаганнях, на яких було багато жидів, що тягнули за нами, багато з них ґратулювали йому й казали, що він с "ґуміман", тобто ґумовий чоловік.

Ми звичайно вигравали всі змагання з німецькими клюбами крайс- чи ляндесліґи, крім ремісових вислідів зі Штравбінґом і Байройтом та прогри проти реґенсбурзького "Яна" з рахунком 4:5. Але пізніше, десь у половині 1949 року, ще більше пожвавилася еміґрація, продовжувалася переорганізація таборів і дійшло до ліквідації реґенсбурзького табору, і "Січ" мусіла припинити футбольну діяльність. Перед мною знов постала дилема: що зі собою робити? Я вже почав складати кінцеві іспити і мені десь треба було мати мінімальні умовини, щоб мати змогу їх продовжувати. І тут знову вирятували мене мої колеґи, які в той час були лікарями в ірівському шпиталі, котрий ще діяв на Ляндсгутерштрасе. І знов мене прийняли до того шпиталю, як пацієнта. Хоча нічого мені не бракувало, але я мусів грати ролю хворого, носити шпитальну уніформу і дотримуватися шпитального режиму. Директором шпиталю був тоді професор Борис Андрієвський, його асистентами були Панасюк ("Владзьо") і Флюнт. Крім них, у шпиталі працювали доктори Городиловський, Іванець, Мриц, Хрептовський і Юркевич, а це була досить добра компанія. Часом влаштовували вони товариські зустрічі й малі прийняття, на які часто запрошували й мене "бідного хворого студента". Професор Андрієвський у той час був провідним політичним діячем Закордонних Частин ОУН — Бандери. Пригадую, як раз за чаркою я висловив якусь неортодоксальну думку, а він мені сказав: "Гей, Мучку, та ви паршива опозиція". В той час я не

1 ... 48 49 50 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"