Читати книгу - "Я 11–17… Небезпечний маршрут, Василь Іванович Ардамацький"

— Проаналізуємо, товариші, першу з цих версій, для нас найвигіднішу. — Полковник навіть не глянув на Потапова, але всі зрозуміли, що наголошене слово «найвигіднішу» адресоване саме Потапову. — За цією версією, скинутий у Чорному бору агент — убивця тракториста Любченка і пожилець Гурко. І що цей самий чоловік на прийомі у Вольського намагався одержати іменний бланк професора. Переляканий відвідинами майстра Горбильова, він зник. Прізвище його Окайомов. Це той самий Окайомов, якого у сорок першому році призвали в діючу армію, а зараз він лічиться у списку загиблих.

— Це саме так, — тихо промовив Потапов.

— Можливо, можливо, — миролюбно згодився Астангов. — Підкреслюю — можливо. Та хіба ви маєте хоч один доказ, що скинутий у Чорному бору диверсант і Окайомов це одна й та ж сама особа?

— А те, що Окайомов з'явився у Гурко тієї ж неділі, коли був скинутий диверсант! — гарячкуючи, відповів Потапов. — Нарешті, мотоцикл, що опинився в місті тієї ж самої неділі?

Слухаючи Потапова, Астангов на згоду кивав головою, а потім сказав:

— А давайте уявимо собі таку ситуацію: ворожа розвідка задумала диверсію проти інституту Вольського. Ми знаємо, що цей об'єкт для них дуже важливий. І ми знаємо, що саме тут вони вже із скандалом провалились. І ось тепер вони вирішили успіх диверсії застрахувати всіма можливими засобами. Послали, наприклад, не одного виконавця, а двох, трьох. І скинули у Чорному бору — одного, а Окайомов — це другий. Прибули вони в наше місто різними шляхами, але в один призначений їм час. Ви можете, Потапов, спростувати цю версію?

Потапов посміхнувся:

— Звичайно, ні. Але з таким самим успіхом можна припустити, що в місто прибуло двадцять виконавців.

— Це не спростування. Двадцять — абсурд! А два, три — варіант допустимий. Хіба не могли вони скинути в Чорний бір не одного, а двох або навіть трьох чоловік?

— Але ж парашут знайшли один, — зауважив Гончаров.

— Знаю, товаришу Гончаров. А може, другий і третій парашути ви не змогли знайти, як не знайшли ще таємної бази? Хіба таке припущення не має підстав?

Гончаров опустив голову і вмить почервонів. Викликаний на цю розмову з Лісного, він уже давно чекав докору полковника за безрезультатні розшуки бази. І ось маєш, сам нарвався…

— Ні, товариші, — вів далі Астангов, — ми просто не маємо права все зводити до однієї гіпотези і не передбачити всього, що треба передбачити… Ось вам, наприклад, ще одна версія — скинутий або скинуті в Чорному бору діють самі по собі, а Окайомов — окремо, і один з одним вони не зв'язані. Хіба не може бути і такої ситуації?

— Це малоймовірно, якщо їх випустили з одного барлога, — ніяковіючи, промовив молодий співробітник із групи Потапова. — Ви ж самі сказали, товаришу полковник, що їм треба застрахувати свій успіх, отже, всі вони повинні діяти організовано.

— За логікою, це так, згоден. Ну, а коли барлоги різні? Хіба інститут Вольського може непокоїти тільки один барліг? Крім того, може бути і таке: до нас у місто прибули, скажімо, два виконавці, один з них займається інститутом Вольського, а другий… Наприклад, артилерійським полігоном. Ми повинні думати і про таку гіпотезу…

Астангов дуже любив такі аналізи операцій. Він розумів, що це важливо для всіх співробітників. Проводячи такий аналіз, він, звичайно, добре розумів, що потаповська версія — найнадійніша. Однак він невтомно пропонував нові й нові гіпотези, висловлював сумніви, ставив питання, бо знав, що в цій суперечці кристалізується і відточується думка людей, і вони привчаються робити свої припущення на основі найбільш точних, старанно відібраних даних. Нарешті, повністю підтримати версію Потапова полковник Астангов просто не мав права, бо він відповідав не тільки за охорону інституту Вольського, а повинен був передбачити будь-який крок ворога.

Потапов, у свою чергу, добре розумів полковника Астангова, розумів його сумніви. Зараз його турбувало інше — напередодні полковник сказав йому, що має намір забрати в нього двох співробітників для зміцнення іншої оперативної групи, а от з цим він ніяк не міг погодитись.

Перехопивши погляд полковника, Потапов сказав:

— А чи не вийде так: ми почнемо розробляти кілька версій, розпорошимо на це сили і загубимо те, що вже досить ясно визначилось? Я маю на увазі реального Окайомова.

— Я повинен думати про всі версії, — сухо відповів Астангов. — А щодо вашої групи, то ви займетесь лише Окайомовим. І забирати у вас людей я передумав.

Потапов не стримався і полегшено зітхнув. Астангов засміявся:

— Камінь з серця звалився?

Посміхнулись і всі, хто сидів за столом.

Тільки Гончаров сидів, опустивши голову.

— Але повернемось до версії з Окайомовим. Ваші міркування, Потапов! — Астангов підсунув до себе папір.

— Отже, етап перший — висадка, — упевнено заговорив Потапов. — Записуємо відомі нам дані на цьому етапі. Час висадки. Це ми знаємо більш-менш точно. Далі — місце висадки. Знаємо. Це нам Гончаров знайшов. Відзначаємо перший випадок такої далекої від кордону висадки. Враховуючи те, що літак збитий, вони навряд чи зроблять таке вдруге. Мета такої глибокої висадки одна — швидше дістатися до міста, в якому працює інститут Вольського. Все в ім'я цього, аж до вбивства власника мотоцикла. Вбивство здійснене з глушителем. База схована добре. Словом, перший етап подій свідчить, що ворог досвідчений, сміливий і енергійний. Що ми не знаємо? Де він обладнав свою базу. Але розшуки бази тривають… Етап другий — Окайомов у місті. Поява його в Гурко…

— А як ви розцінюєте, що він з'явився під своїм справжнім прізвищем? — перебив Потапова полковник.

— Я вважаю це за серйозну помилку ворога, — відповів Потапов, — адже йдеться