Читати книгу - "Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль"

і нагадавши, що ця інтерпретація була ще перед стоїками і що вона стала відверто народною (Diodore, III, 62: фізична інтерпретація Діоніса як винограду; див. Artemidore, СІЄ des songes, П, 37, р. 169, 24 сувій і IV, 47, р. 274, 21) і що вона вийде на біблійний алегоризм, обмежимося згадкою “Antre des nymphes ” Порфирія, "Allegories homeriques” Геракліта, “Resume de thtologie ” Корнута і повернемося до F. Cumont, Recherches sur le symbolismefuneraire, Paris, Geuthner, 1942, p. 2 cq.; F. Buffiere, Les Mythes d' Home re et la pensie grecque, Paris, Les Belles Lettres, 1956; P. Decharme, La Critique des traditions religieuses chez les Grecs, des origines a Plutarque, Paris, 1905.

119.    Плутарх. Про Ізіда, 20, c. 358. Ф. Плотин поглибить подібну ідею (Еннеади, III, 5, 9, 24).

120.    Макіавеллі. Володар, розділ 61; Промови про Тіта Лівія, III, 30; див. також “Проти Апіона” Иосифа, 157 і далі (зауважте у розділі 160 думку про те, що релігія слугувала Мойсееві для того, щоб зробити народ покірним).

121.    Щодо Палайфатоса, то я мав лише видання 1689 року - Opus-cula mythologica, physica et ethica, друковане в Амстердамі Т. Галем. Про Палайфатоса див. Nestle, Worn Mythos zum Logos. p. 149; K. E. Miiller, Geschichte derantiken Ethnographie, vol. I, p. 218; F. Jacoby, Atthis, the Local Chronicles of Ancient Athens, Oxford, Oxford University Press, 1949, p. 324, примітка 37.

122.    Платон. “Республіка”, 382 Д.

123.    Пліній. Природнича історія, XI, 17, 1; “reliqua vetustatis situ obruta”; Фукідід, L, 21, 1; Діодор, IV, 1, 1.

ЯКИМ ЧИНОМ ПОВЕРНУТИ МІФОВІ ЙОГО ЕТІОЛОГІЧНУ

ПРАВДУ?

124.    Philostrate. Heroikos. УП, 9, р. 136 (р. 7, 26 De Lannoy).

125.    Цицерон. De natura deorum, ПІ, 16,40. Див. також De divinatione,

II, 57, 117.

126.    Philostrate. Heroikos, VII, 9, p. 136 (p. 7. 29 De Lannoy).

127.    Павсаній. I, 30, 3.

128.    Павсаній. Ill, 25, 5.

129.    Аргемідор. “Ключі снів”, II, 44 (c. 178, 7); IV, 47 (c. 272, 16 сувій).

130.    Лукрецій. V, 878; IV, 730.

131.    Платон. “Республіка”, 378 С.; Цицерон. De natura deorum, II,

28, 70; Павсаній, VIII, 29, 3; Артсмідор. “Ключі снів”, IV, 47, с. 274, 16 сувій; “Етна”, 29-93.

132.    Я зібрав посилання у “Хліб та цирк”, с. 581 і примітці 102, с. 741; особливо процитуймо Ксенофона “Меморабілії”, IV, 3,13.

133.    Павсаній, VHI, 2, 4-5.

134.    Артемідор, IV, 47, с. 274, 2-21 сувій; зрозуміло, що я маю перед очима прекрасний переклад Фестюж’єра; три мої студенти Моріс Блан, Жільбер Казімірі та Жак Шейлан 1968 р. здійснили разом зі мною переклад з Артемідора, однак... ми зробили його гірше, аніж вищезгаданий переклад.

135.    Dion de Pruse. XI, Discours Troyen, 42; Quintilien. Institution oratoire, XII, 4.

136.    Цицерон. De re publica, П, 10,18; Тіт Лівій, передмова 7; в 1,4,

2 він пише, що Весталка пов’язувала батьківство близнят із Марсом “тому, що справді у це вірила, чи для того, щоб приховати свій гріх за славним батьківством”, Павсаній, IX, 30,4; у

IX, 37, 7 він також пише із викривальною точністю: “царі Ас-калаф та Яльмен, буцімто сини Ареса й Астіохи, доньки Азеу-са .

137.    Цицерон. De natura deorum, III, 16, 40 sq.

138.    Цицерон. Tusculanes, I, 12, 27 sq.

139.    Павсаній, IX, 2, 3-4.

140.    Павсаній, IX, 20, 4 і IX, 21, 1. Це procurator a mirabilibus, чи minister a mirabilibus, чи якийсь інший еквівалентний титул, який треба бачити, на мою думку, за греком Павсанієм (VIII, 46, 5): оі Є7П. то<р£ баацастіУ. Про ці thaumata, які відвідували в Римі, див. також Павсаній, IX, 21, 1; я не пригадую, щоб ця функція мала епіграфічне підтвердження.

141.    Павсаній, УШ, 22,4. Таке саме міркування в 1,24, 1: Чи Мінотавр був людиною і чи він є чудовиськом лише у легендах (див. примітку 23)? Це не дуже певно, оскільки часто бачимо жінок, які народжують чудовиськ.

142.    Св. Августин ще скаже про це, аби пояснити довге життя Ма-тусалема. (“Про град Божий”, XV, 9).

143.    Павсаній говорить про цього Клеона з Магнезії в X, 4,6.

144.    Павсаній, IX, 18, 3-4.

145.    Павсаній, IV, 32,4.

146.    Фукідід, II, 17.

147.    Павсаній, І, 38, 7 і IV, 33, 5. Ці сни заборонили йому виявити деякі священні таємниці. Нічого нема частішого серед літературної братії тієї епохи, як покорятися своїм снам; уві сні Ар-темідор дістав од Аполлона наказ написати свій “Ключ до сновидінь” {Опік, П, preface, ad finem) Діон Кассій уві сні одержав од богів наказ написати “Римську історію” (XXIII, 2); Гален практикував медицину внаслідок снів свого батька, який бачив у своєму синові лікаря (томи X, 609 і XVI, 223 Кюн); уві сні йому було зіслано спосіб лікування (XVI, 222).

148.    Павсаній, І, 28, 7.

149.    L. Radermacher, Mythos und Sage bei den Griechen, 1938, передрук в 1962, c. 88. F. Prinz, Grundungsmythen und Sagenchronologie, Munich, 1979, не має відношення до нашої проблеми.

150.    Есхіл. “Прометей закутий”, 774 і 853.

151.    Діодор, IV,1, 1.

152.    Приклади дискусій про варіанти, пов'язані з легендами способом синхроністів: Павсаній, III, 24, 10-11; IX, 31, 9; X, 17, 4. Про ці легендарні хронології див. W. Kroll, Studien zum Verstandnis.... chap. HI і p. 310. Вважали, що номотет Ономакріт, Фалес, Лікург, Харон і Залекос були учнями одні одних; Арістотель зробив тут хронологічне заперечення (“Політика”, 1274 А 28); Тіт Лівій таким самим чином доказує, що Нума Помлілій не міг бути учнем Піфагора (1,18,2). Див. також Діонісій “Античності”, ІЦ 52. Про синхронізми у грецькій історіографії див. A. D. Momigliano, Essays in Ancient and Modem Historiography, p. 192 і Studies in Historiography, c. 213.

153.    Ісократ. “Бузіріс”, 36-37.

154.    Павсаній, VIII, 15, 6-7. Павсаній дискутує про іншу омонімію в VII, 19,9-10 і VII, 22,5. Для того, щоб вирішити хронологічігі і прозопографічні проблеми в елленійську епоху, слід було погодитися на висновок про те, що існувало декілька омонімних Гераклів, декілька Діонісів і навіть декілька Зевсів (так говорять Діодор, Страбон і навіть Цицерон; див. Павсаній, IX, 27, 8).

155.    Про ці перші Олімпійські ігри див. Страбон, VIII, З, ЗО С. 355 (при цій нагоді він розрізняє Геракла, сина Алкмени, і Гсракла куретів і робить висновок: “Усе це розповідають по-різному і воно абсолютно не гідне довір’я”); Павсаній, V, 4, 5; V, 8, 5; VIII, 26, 4; про початок олімпійського календаря VI, 19, 13 і

VIII, 2,2 (у своєму датуванні синхронізмів найдавніших грецьких ігор Павсаній відмовляється враховувати перші Олімпійські ігри, ті ігри, в яких взяли участь