Читати книгу - "Атланти з планети Земля, Леонід Миколайович Панасенко"

Я витер спітніле чоло. Хоч цих двох злочинців і було спіймано, та проблем у мене не поменшало. Передусім де ж Холмс (я маю на увазі оригінал)? Чи живий він ще, чи не загрожує йому небезпека? По-друге, в мене були великі побоювання щодо люльки-передавача: а що, як вона все транслювала й слід чекати нападу інопланетян? І нарешті, минуло вже шість хвилин, а Грегсона чи Лестрейда ні слуху ні духу…

Я схопив цю кляту люльку і сховав її під подушку, якої не встигла прибрати з канапи місіс Хадсон, чи хто вона там така. Це викликало в неї новий переляк. Ще б пак: адже від цього перерветься трансляція! І тільки-но я подумав, що треба було давно скористатися подушкою або засунути люльку в скрипку й без упину пиляти по ній смичком, щоб заглушити передачу, як почув, що біля будинку зупинився екіпаж.

— Та-ак, — з дверей промовив Грегсон, записником зсуваючи капелюха на потилицю.

Інспектор слухав мене, як і мого славетного друга, — з подивом, жахом і цікавістю. Такий же вираз обличчя мали й затримані.

— …з-під подушки поки що не можна, — закінчував я вводити Грегсона в курс справи. — Коли ця місіс (встановлювати її істинне прізвище — то вже ваш клопіт) упустила люльку на підлогу, то остаточно виказала себе. Бачили б ви, як вона злякалася, що передавач зіпсується! Виходячи з усього, не важко збагнути, що ніякої місіс Хадсон у природі ніколи не існувало, а був лише інопланетний резидент. Ну, а щодо Моріарті, то він, по-моєму, виступає в ролі компрадора. Тепер ви бачите, з ким ми маємо справу?

Інспектор обережно обмацував голову Моріарті.

— Ой лишенько, що ви там морочитеся! — почав я його підбадьорювати.

Грегсон кружляв довкола професора, розсував на потилиці волосся перуки, шукаючи хитромудру застібку, що притискала маску до обличчя, обмацував щоки, робив затриманому вузькі азіатські очі… і раптом сахнувся. Пальці Грегсона стислися в кулаки.

— Панове… — поліцейський задихнувся, — я завжди вважав вас, панове… Нехай я й не хапаю зірок із неба… До речі, при виконанні… знущання… ніяких масок…

Його безладне нарікання чергувалося з торохтінням інопланетянки, яка знову заходилася бурчати про хвороби, каву та платню за помешкання.

Що таке? Невже помилка?! Я кинувся до злочинців, та ніякого “чужого волосся”, ніяких застібок мені, як і Грегсону, знайти не вдалося. Який жах! Який сором!

На обличчі в Холмса грала усмішка. Сищик простяг до мене свої закуті руки. Я ступив крок до нього, але насправді не зрушив з місця. Помітивши мою абазію, сищик сам підвівся з крісла (це був таки він, тепер я вже впізнав його).

— Нічого, Уотсоне, — відповів він на те, що тільки міг промовити я поглядом. — Зате ви мали “приємність” послухати, як я граю. — Він розминав зап’ястя. Делікатність Холмса здалася мені зразком поведінки для будь-якого, навіть найвеликодушнішого, переможця.

— Нарешті! — вигукнув Холмс. — А я вас уже зачекався.

Ми з Тобіасом Грегсоном, уже заспокоєні й знову здружені, побачили літнього чоловіка, що ввійшов до вітальні. Обличчя його здалося мені дуже знайомим. Проте я не міг пригадати, кого цей джентльмен нагадує. Інспектор тільки-но відкрив рота, щоб щось сказати, та його випередив Холмс:

— Якщо я не помиляюся, це ви приходили вчора, коли нас не було вдома?

Відвідувач з легким подивом дивився на Грегсона, потім ураз схаменувся.

— Так, я.

Чомусь він не вважав за потрібне відрекомендуватися і спитав:

— То як, готово? Чи, може, мені завітати трохи…

— Та-ні, все готово.

— Тоді я хотів би…

Але Холмс жестом зупинив його і почав:

— Отже, той, хто позбавляє вас бадьорості духу й апетиту — шульга, кульгає на праву ногу, носить окуляри (плюс чотири, оправа металева), голос має хрипкий, курить австралійські сигари. Дванадцять років тому його покусав власний собака (помісь коллі з боксером) трохи вище ліктя лівої руки. Внаслідок шоку почав плутати часи англійської граматики, а також масті карт під час гри в покер. Звати його Гаррі Джойсон.

Я мимоволі за милувався Холмсом. Вкотре вже він давав мені блискучий урок дедукції. Сищик легко, ніби граючись, робив ясновидні висновки, при цьому виходячи з єдиного — із зовнішнього вигляду відвідувача.

Якесь особливе натхнення було в-його словах, від яких незнайомець аж закляк і тільки невпевнено ворушив губами.

Відвідувач: Я хотів би…

Холмс: Того ж дня собаку продали за чотири шилінги маловідомому сінгапурському кишеньковому злодію Томові Гроверу, який у 1868–1869 роках перехворів на чорну малайську віспу. В будь-яку погоду бузкове пальто, лайкові рукавички, в жилеті — унція чілійської селітри. Батько навчався в Сорбонні, пізніше — викидайло в барі “Конозиста кирпунька”, тенор-альтино, лихослов.

Відвідувач: Я, власне…

Холмс: Із завсідників бару можна виділити Сема Холідея та Кет Контрфлайз. Сем Уолтер Холідей — п’ять футів тридцять чотири дюйми на зріст. Його подруга Кет Контрфлайз — шість футів девять дюймів. Обоє хворіли на грип, скарлатину, жовтуху, дифтерит. Сем ще й на кір, який підхопив в одному з нічних клубів. Часто сваряться, не ходять до церкви…

Відвідувач: Я…

Холмс: …запекло ріжуться в карти Із схильним до правопорушень Джемсом Скулом, валторністом, відомим серед галантерейників під прізвиськом Заяча Губа, який має звичку пасувати після семи вин. Він гренландець. Розумний, човгає при ходьбі, під час розмови кривить рота. Тричі удівець. Полюбляє говорити про острів Барбадос. Забобонний. Голиться двічі на тиждень. Після Тома Гровера собака був у сестри Джемса, за чоловіком місіс Бішоп, яка минулого літа й познайомилася з Гаррі Джойсоном. Саме це знайомство призвело до нещасть, які посипалися на вашу