read-books.club » Сучасна проза » Вождь червоношкірих (Збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

213
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вождь червоношкірих (Збірник)" автора О. Генрі. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 83
Перейти на сторінку:
не припинилася і не зменшилася. Нам залишалося сидіти в ковчезі й чекати на голуба з оливковою гілкою у дзьобі.

Мушу визнати, того дня розмови і розваги не вирізнялися особливою жвавістю. Я усвідомлював, що затяжне очікування знову повертає Мейм до звичної упередженості, але нічого не міг удіяти. Особисто я був охоплений єдиним бажанням — поїсти. У мене почалися галюцинації — привиди рагу і видіння шинки, я постійно повторював собі: «Що ти їстимеш, Джефе, що ти замовиш, старий, коли прийде офіціант?» Я малював собі в думках улюблені страви з меню й уявляв, як їх мені приносять. Гадаю, таке відбувається з усіма, хто помирає з голоду. Бідолахи не можуть зосередитися ні на чому, окрім їстівних об'єктів. Це доводить, що маленький стіл, на якому на серветці, що затуляє плями від кави, стоїть старенька надщерблена соусниця з саморобною гострою приправою до м'яса, важливіший від питань моралі та миру між націями.

Я сидів на самоті, занурений у роздуми й гарячу суперечку з самим собою на тему, який я з'їм біфштекс — з грибами чи по-креольському. Мейм сумно сиділа на ліжку, поклавши голову на руки. «Нехай картопля буде засмажена по-домашньому, — подумки казав я, — і підрум'яньте на сковорідці м'ясо з дев'ятьма яйцями-пашот». Тим часом я обмацував кишені у пошуках арахісу, пари зерняток чи попкорну.

Ніч не принесла змін — вода продовжувала прибувати, а дощ і не думав припинятися. Поглянувши на Мейм, я помітив на її обличчі знайомий вираз — як у дівчини, яка проходить повз ятку з морозивом. Я знав, що бідна дівчинка голодна — можливо, вперше за все життя. В її очах бриніла тривога, характерна для жінки, яка давно не їла або яка відчуває, що в неї ззаду розстібнулася спідниця.

Була приблизно одинадцята година вечора другого дня ув'язнення. Ми похмуро сиділи в каюті нашого суденця, що зазнало кораблетрощі. Я гарячково намагався відвернути власні мізки від спогадів про їжу, але згадки так і атакували мене, перш ніж я встигав зосередитися на чомусь інакшому. Я згадав усі смачні страви, про які коли-небудь чув. Повернувся в дитинство і з удячністю й повагою згадав гарячі бісквіти, политі сорго, і підливку до бекону. Потім я звернувся до років мандрів, де на мене чекали зелені яблука, оладки та кленовий сироп, мамалиґа, смажені курчата по-віргінському, запечені в тісті яблука, свинячі реберця і солодкий яблучний пиріг, а ще пік довершеності — брауншвейзьке рагу, як його готують у Джорджії: головна його перевага над іншими стравами полягає у тому, що воно їх усі об'єднує.

Подейкують, у потопельника перед очима пролітає усеньке життя. Що ж, коли людина помирає з голоду, їй являється привид кожної страви, яку вона їла чи просто бачила; голодний вигадує нові рецепти, які стали б окрасою королівського столу. Якби хтось записав останні слова чоловіків, що померли голодною смертю, то зміг би видати кулінарну книгу, яка продалася б мільйонним накладом… щоправда, попередньо її довелося б почистити від сентиментів.

Напевно, я настільки захопився медитацією на кулінарні теми, що, не усвідомлюючи цього, вголос звернувся до уявного офіціанта:

— Поріжте м'ясо великими шматками, нехай буде з кров'ю, і подайте його з картопляною стружкою, а на тости збовтайте шість яєць.

Мейм блискавично повернула голову. Її очі засяяли, а на вустах раптом з'явилася усмішка.

— А мені пропечене, з жульєном, і три яйця просто зараз. Підрум'яньте тости, подвійну порцію. О Джефе, це було б чудово! Потім я б замовила печеню і курча з рисовою приправою, розеточку солодкого заварного крему з морозивом і…

— Не поспішайте переходити до десерту, — перебиваю я, — є ще запіканка з курячої печінки, і соте із нирок на тостах, і смажена ягнятина, і…

— О, — збуджено додає Мейм, — із м'ятним соусом, салатом з індичкою та оливками, малиновим тортиком…

— Продовжуйте у тому ж дусі, — кажу я. — Замовте печеного гарбуза, гарячі кукурудзяні млинці з підсолодженим молоком, не забудьте про яблуко, запечене в тісті й полите кремом, пиріг з ожиною…

Хвилин десять ми змагались у винахідливості на тему ідеального сніданку-обіду-вечері. Ми мандрували вперед, назад, ліворуч і праворуч магістралями і ґрунтівками царства їжі; Мейм вирвалася вперед — як офіціантка вона краще знала ці заплутані стежки. Нові й нові найменування страв підливали олії у вогонь моїх страждань. Усе свідчило про те, що Мейм вирішила потоваришувати з їжею. Здається, тепер вона дивилася на бридкий процес насичення організму харчем без колишньої презирливості.

Наступного ранку вода припинила прибувати. Я підгодовував вороних батогом, болото з-під фургона розліталося навсібіч, трохи поневірянь — і ми знайшли дорогу. Як виявилось, я схибив на кілька миль, тож за дві години ми дісталися Оклахома-Сіті. Першим, що трапилося нам на очі, виявилася велика вивіска ресторану, куди ми й попрямували без зайвого зволікання. Ми з Мейм усілися за столом, прикрашеним ножами, виделками і тарілками, і дівчина всміхалася не глузливо, а мило і спрагло.

Ресторан відкрився нещодавно і пропонував широкий вибір. Я склав такий цитатник із меню, що офіціант зацікавлено поглядав на фургон, міркуючи, скільки ще голодних мандрівників причаїлося всередині.

Ось ми сидимо, нам приносять замовлення. Це був бенкет на дванадцять персон, та ми були й голодні, як дванадцять. Я спостерігав за Мейм і посміхався, згадуючи минуле. Мейм дивилася на накритий стіл, як хлопчак — на перший годинник. Потім вона поглянула мені просто у вічі. Дві великі сльози покотилися по її щоці. Офіціант пішов по добавку.

— Джефе, — ніжно каже Мейм, — я чинила дуже нерозумно. Забивала собі голову дурницями. Я просто досі ніколи не відчувала голоду на власній шкурі. Чоловіки щодня терплять такий голод, так? Вони великі й дужі, на цьому світі вони виконують всю важку роботу і їдять не для того, щоб надокучати дурненьким дівчаткам у ресторанах, адже так? Ти якось сказав… тобто запитав мене… тобто хотів дізнатися, чи я… якщо, Джефе, ти все ще… я була б щаслива бачити тебе на тому боці столу щодня. А зараз швидше подай мені щось їстівне, будь ласка.

Як

1 ... 48 49 50 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих (Збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих (Збірник)"