Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

Слухаючи просторікання шофера, Василь починав розуміти, чому значна частина населення Німеччини підтримує фашистів. Гітлер не тільки дає німцям роботу, але й майстерно грає на їхньому ображеному національному почутті, обіцяючи в недалекому майбутньому здобути життєвий простір і панування над іншими народами. І знову почуття занепокоєння, неясної тривоги стиснуло Василеве серце…

Хойзінгер зустрів Василя як давнього знайомого, відрекомендував його своїм помічникам, потім, частуючи гостя коньяком і чорною кавою у своєму кабінеті, почав ділову розмову. Так, вони добре поінформовані про успіхи рекламної фірми «Жубер і компанія», особливо в галузі кіно. Кінопрокатна контора готова укласти угоду на виготовлення і поставку тематичних об'ємних рекламних установок. Спочатку — для рекламування американських і французьких фільмів — мабуть, художники фірми з цими фільмами знайомі. Якщо рекламні установки матимуть успіх, може постати питання про рекламування німецьких фільмів. А це значно складніше й відповідальніше: реклама повинна відбивати сучасну німецьку ідеологію…

Обговоривши попередні умови, Василь висловив бажання ознайомитися з практикою кінопрокату в Німеччині й з цією метою відвідати ще кілька міст — ну, скажімо, Гамбург, Мюнхен, Лейпціг, Дрезден. Хойзінгер обіцяв дати Василеві рекомендаційні листи на ім'я керівників філіалів. Листи ці принесуть йому в номер завтра. А до повернення пана Кочека з поїздки буде готовий і контракт. Хойзінгер погодився видати аванс в рахунок майбутніх замовлень і навіть узяти на себе частину витрат, пов'язаних із поїздкою Василя по країні.

На запитання, що трапилося з другою конторою кінопрокату, яка виявила бажання свого часу встановити ділові контакти з фірмою, Хойзінгер відповів:

— Бачте, пане Кочеку, уже понад століття ділки єврейської національності захопили всі фінанси Німеччини. Не вкладаючи жодної марки в індустрію, не сприяючи розвитку промисловості країни, вони прибрали до рук банки, торгівлю, видовища, місця розваг і на цьому наживали неймовірно великі гроші. Ясна річ, справжні господарі країни — німці — не могли терпіти без кінця-краю цей хижацький грабунок. Через те віднині євреям заборонено бути підприємцями. З цієї ж причини закрито і кінопрокатну контору Ліфшица…

— Отже, тепер ваша контора стала монополістом в галузі кінопрокату і не боїться конкуренції? — мовив Василь, нічим не виказуючи свого ставлення до цього жахливого, але зовсім не нового способу усунення конкурентів.

— Якщо хочете, так, — скромно відповів Хойзінгер. — Останнім часом оборот наш майже подвоївся і має тенденцію до дальшого збільшення… Криза припинилася, економіка країни на піднесенні, безробіття ліквідується — отже, в кінозалах буде більше глядачів!..

Перед тим як виїхати з Берліна, Василь мав зайти у французьке посольство й передати Понсе рекомендаційного листа. Щоправда, за ці дні не виникло потреби звертатися до високого заступництва, але було б неввічливо не передати послові листа від друга.

Не знаючи, що Парізерплац, де містилося французьке посольство, близько від готелю, Василь найняв таксі й за хвилину опинився біля масивних воріт гарного особняка. Але пройти в посольство було не так просто. Здоровило воротар, не слухаючи пояснень Василя, повторював одне й те саме: «Якщо мосьє хоче передати листа панові послу, хай залишить тут, зазначить свою адресу, і пан посол повідомить мосьє про час, коли його зможуть прийняти». Василь написав на звороті візитної картки назву свого готелю і залишив її з листом у сторожа. Потім вернувся в номер. Для невдоволення підстав не було: лист Маріньє він передав, а що його не пустили в посольство — то вже він не винен.

У Берліні більше нічого було робити. Рекомендаційні листи Хойзінгера лежали у Василя в кишені, і другого дня вечірнім поїздом він поїхав у Лейпціг.

Супутником Василя був кремезний чоловік середнього віку, на вигляд робітник. Зав'язалася розмова. Василь не помилився: сусід в купе, як виявилося, справді був металург. Він їхав у Лейпціг провідати родичів. На запитання, чи був він безробітний, той заперечливо похитав головою. Ні, він весь час мав роботу. Щоправда, за скороченим графіком — три дні на тиждень, і заробляв мало, але все-таки йому жилося далеко краще, ніж багатьом іншим, що були зовсім без роботи… Так, належав до політичної партії — був соціал-демократом. Потім розчарувався і вийшов з партії… Ніяких репресій з боку нових властей він не боїться. Хто і на якій підставі може його зачепити, — адже він добровільно і задовго до того, як владу взяв Гітлер, зрікся соціал-демократії… Чому? Дуже просто: керівники партії були балакуни, вони вміли тільки говорити красні слова і нічого не робили для трудящих. А от Гітлер — ділова людина! Він виступає проти плутократії, думає про соціальний лад нового типу. Чому, питається, соціалізм має бути неодмінно на російський зразок, — хіба нема і не може бути інших форм? Німеччина — високорозвинена індустріальна країна і може розвиватися своїм власним шляхом. Правду кажучи, вожді німецької соціал-демократії взагалі сподівалися, що соціалізм піднесуть їм на тарілочці, — інакше навіщо їм було відкидати пропозицію Тельмана про спільні дії, коли комуністи на останніх виборах дістали майже п'ять мільйонів голосів? Об'єдналися б вони тоді з комуністами — створили б коаліційний уряд лівого напряму, і, запевняю вас, народ пішов би за ними.

— Ви знаєте факти, які свідчать про те, що нові власті обмежують діяльність великих монополій, чи, як ви сказали, плутократії, і збираються будувати якийсь новий соціалізм? — спитав Василь.

— Ні, таких фактів я не знаю… Але ж Гітлер остаточно скасував принизливу для німців Версальську угоду і показав Антанті дулю — хіба вже це не викликає захоплення? А то виходила дуже несерйозна історія, — до нас, до німців, союзники ставилися, мов до якогось колоніального народу… Самі озброювались, впроваджували в свою армію найновішу техніку, а нам усе забороняли. Нам, великій нації, забороняли мати авіацію, підводні човни, військово-морський флот!.. Дурневі зрозуміло, що союзники могли окупувати беззбройну країну, — окупували ж французи Рурську область. А репарації? Це ж неприхований грабіж! Ми голодували, у наших дітей не було молока, а французи й англійці казилися з жиру… Що не кажіть, Гітлер молодець, — він усім дав зрозуміти, що не можна до нас ставитися, як до негрів в Африці. Ми, німці, велика нація і зуміємо захистити себе!

— А хіба війну тисяча дев'ятсот чотирнадцятого затіяв не кайзер? Німецька армія зруйнувала