Читати книгу - "Захребетник"

— Хлопчику, ти незамінний!

— А все-таки…

Здавалося, кістяк, перетворившись на невидимку, вибрався із дзеркала в кімнату й тепер тримає за петельки засмученого Фортуната.

— Ти хворий?

— Я здоровий, наче троль. Мене дружина не пускає.

— Ох, Овал Небес! Містрис, скажіть: він жартує?

Старий здивувався так, що морок відсахнувся геть.

Підземелля освітилося замогильною синявою. Шрам на Гарпагоновій щоці почав пульсувати й бризкати іскрами. «Біжімо!» — закричав хтось удалині. Почувся тупіт. Зображення в дзеркалі спотворилося, взявшись кривавими патьоками.

— Він жартує, — квапливо заперечила Меліс. — Він у мене великий жартівник. Агов, ви де?

— Я тут, — старий повернув дзеркалу колишню ясність. Стало видно, що стеля в далекому кутку дала тріщину й ось-ось може обсипатися. — Ще раз благаю пробачити мою настирливість. Із такими клієнтами забуваєш про гарні манери. Фарте, пам’ятай про амулет. «Замурзаний Фріц», гребеневі хрящі — свіжі. Коли ні, я ображуся. На все добре.

Дочекавшись зникнення старого венатора, Меліс ретельно протерла люстро віхтем.

— Гарний у тебе вчитель, — кинула вона чоловікові.

— Еге ж, — погодився Фортунат.

Учора він особисто попросив Гарпагона про «випадковий» візит. І Понурий погодився. А міг же й відмовити — мисливець на демонів прекрасно знав характер наставника. Втім, трапляються моменти, коли чоловіки повинні підтримувати один одного.

Якщо, звісно, вони — справжні чоловіки.

Площа, що розкинулася перед Реттійським Універмагом, вражала уяву своїми розмірами. Вона була така маленька, що гість столиці, прийшовши сюди вперше з наміром оглянути визначну пам’ятку, голосно дивувався:

— І це, братчики мої, площа? Так, майданчик, квадратний п’ятачок, дуля з маком. Адже тут дві карети не розминуться без клопоту…

Гість стояв, роззявивши рота, й не одразу помічав кілька чудес.

Наприклад, другокурсників із факультету інтенсивного екзерцизму. Ні, ясна річ, молоді вигнанці вже самі по собі мали своєрідний вигляд. Але коли вони галасливою гурбою простували через площу, від Універмагу до скверу з Дівицею-з-Дзеркалом, крок за кроком маліючи, — отут уже хоч стій, хоч падай! Шлях їм подовжувався замість того, щоб скоротитися, маленькі ніжки міряли простір, маленькі ручки жестикулювали, зображуючи залікові паси та помахи…

Вічний Мандрівець — свідок! Крихітки-ліліпутики встигали на додачу викурити по люльці, перш ніж зникнути остаточно в заростях чагарів.

Ті з гостей, хто відважувався повторити шлях другокурсників, з’ясовували, що вони-то меншими не ставали. Це Універмаг позад них робився більшим. І дорога розтягувалася, мовби на дріжджах. Ідеш, ідеш, до скверу, здається, вже рукою подати, і раптом — каменем докинути, а далі — як із лука дострелити, а ось уже й не з кожної катапульти дістанеш…

— Триклята площа! — лаявся необачний гість. — Рідкісний дурень пройде її до середини, не заробивши серцевого нападу!

І помилився.

Площу «закляли» не три, не дев’ять, а чотирнадцять разів кращі професори-геоманти, отримавши за це подяку ректорату. На захисти дисертатів, а точніше, на банкети у зв’язку з успішним захистом сюди з’їжджалося десятків зо три екіпажів — усім знаходилося вільне місце для маневру.

Наступного року тут збиралися звести пам’ятник Нихону Сивочолу.

У співвідношенні 14:1.

— Але от що дивує, — сказав Фортунат Цвях своєму другові дитинства Матіасові Кручеку, сидячи з ним у відкритій ресторації «Граніт наук». — Поряд із центральним входом в Універмаг стоїть щит-довідник. Неподалік від трьох чорних ходів теж виставлено щити. Ще один щит — он де він, красень, у ресторації. І скрізь, червоним по жовтому, накреслено правила користування нашою чудесною площею. Плюс три чарівні слова, що їх треба вимовити, якщо квапишся. Чому ніхто з приїжджих ніколи не читає ці правила?

— Вони неписьменні, — припустив Кручек, чорніший від хмари.

Сьогодні приват-демонолог, найвизначніший теоретик Реттії, був не в гуморі. Схожий на скриню в сурдуті, він загрозливо нависав над столом. Складалося враження, що віко скрині ось-ось розчахнуть — і на стіл, на венатора, на підлогу ресторації рине сила-силенна мотлоху, небезпечного для здоров’я відвідувачів.

— Вони ледачі й недопитливі. І взагалі, як на мене, до нас їздить занадто багато всякого люду. Треба дати пораду Його Величності спорудити на кордонах залізну огорожу. От побачиш, Фарте, життя відразу налагодиться.

Матіас допив кухоль темного «Козла», другий за півгодини, і жестом послав служителя по третій. Фортунат, обмежившись одним напівкухлем, несхвально дивився на друга.

— Ти забагато п’єш, Матті. Нещаслива любов?

Тепер уже можна було так жартувати. Агнеса Кручек померла з пологів близько двадцяти років тому, і горе встигло пригаснути, а згодом стати смутним спогадом.

— Нудьга, — коротко кинув Кручек.

— Причина?

— Недовершеність світу.

— Ага, так і запишемо: без причини.

— Без причини навіть біс не вплодиться. Фарте, я