Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"

Райнерт замовкнув. Мокк не виявив найменшого бажання сперечатися. Він допивав чергову чашку молока й спостерігав за швидкими рухами ручки, якою стенограф Левін увічнював Райнертові слова.

— Тепер прошу вас, — у люльці Мюльгауза забулькотіла слина, коли він глянув на Кляйнфельда. — Після того, як усі висловляться, я вирішу, що нам робити далі.

— Панове, погляньмо на дати вбивств і на місця, де було вчинено злочин, — Кляйнфельд протирав пенсне. — Але з іншого боку, ніж це зробив радник Мокк. Перший труп, замурований у шевській майстерні, знайти було найважче. Це сталося зовсім випадково, бо хтось сказав шевцеві про смердючі яйця, замуровані в стіну, й той розвалив її киркою. Швець міг махнути на все рукою й працювати надалі в смороді, або знайти собі іншу майстерню. Наступний ремісник, що винаймав цю нору, міг би вчинити так само. Скарги власникові будинку могли зовсім не привести до знаходження трупа. Власник шукав би щось у каналізації, на цьому все б закінчилося. Врешті, який-небудь ремісник взагалі не зважав би на сморід і спокійно працював, радіючи, що має майстерню в гарному місці. Коротше кажучи, тіло Ґельфрерта могли взагалі не знайти. А що, панове, ви скажете про Гоннефельдера і Ґайссена?

— Авжеж, — Райнерт аж підстрибнув, розхлюпавши каву на блюдечко. — Гоннефельдера вбили у власному помешканні. Знайти його конче мусили, але це могло статися тільки тоді, коли сморід трупа зробився б нестерпним для сусідів…

— А Ґайссен? — Кляйнфельд затарабанив яструбиними нігтями по стільниці.

— Те, що Ґайссена знайдуть, не було жодних сумнівів, — втрутився Мокк. — Причому через півгодини після вчинення злочину, коли охоронець зайде до кімнати, аби нагадати клієнтові, що його час закінчився…

— Тобто простежується певна закономірність, — Кляйнфельд із помітним задоволенням відреагував на зацікавлення Мокка. — Перше вбивство могли б виявити хіба через тривалий час або й узагалі не виявити, друге — напевне виявити, але через певний час, третє — неодмінно виявити через півгодини. Як можна пояснити це постійне скорочення часу?

— У вас є якісь пропозиції? — Мюльгауз витрушував люльку в кришталеву попільничку.

— Так, — вимовив Кляйнфельд, вагаючись. — Убивця злякався, що ми не знайдемо першої жертви, і тому вбив другу…

— Це очевидно, — перебив його Мокк. — Він хоче привернути нашу увагу до дати. Якби ми не знайшли жертви, ми не зрозуміли б послання убивці на календарних листках.

— Гадаю, що вбивця хоче до нас наблизитися, — незворушно продовжував Кляйнфельд, незважаючи на іронічну посмішку Мокка. — Я колись читав у «Кримінологічному архіві» про серійних убивць в Америці. Дехто з них підсвідомо хотів бути впійманим і покараним за свої злочини. Це зокрема стосується злочинців, яких надто суворо виховували в почутті провини, кари й гріха. Схоже, що наш убивця діє так, наче хоче, щоб ми натрапили на його слід. Але щоб у цьому переконатися напевне, ми повинні вивчити його психіку.

— Але як нам вивчити психіку людини, якої ми взагалі не знаємо? — незважаючи на погано приховане незадоволення Мокка, Майнерер вперше виявив ознаки зацікавлення справою.

— Нам слід попросити якогось психіатра, який мав справи зі злочинцями, аби він висловив свою гіпотезу, спробував написати експертизу, — поволі мовив Кляйнфельд. — Нехай би написав нам щось на зразок рапорта: що може означати згадане мною скорочення часу, чому він убиває таким вигадливим чином, нарешті, що можуть значити ці листки з календаря. У Бреслау досі не було серійних убивць. Треба зробити копії справ серійних убивць з усієї Німеччини, наприклад, справи Ґроссманна, Гаармана, ганноверського різника та інших. Нехай наш експерт їх прочитає. Може, він побачить якийсь збіг. Це все, Herr Kriminaldirektor, що спало мені на думку.

— Не так уже й мало, — зауважив з усмішкою Мюльгауз. — А що скажуть нам найближчі радникові співробітники?

— Нічого такого, чого б не сказав Мокк, — виразно промовляла фізіономія мовчазного Елерса. Натомість Майнерер хотів щось додати.

— Я гадаю, що варто перевірити ці дати з точки зору значення чисел. Може, вони мають якесь символічне значення. Слід доручити це якомусь знавцеві кабалістики.

Чорнильна ляпка капнула на стенограму Левіна. Старий стенограф спершу зітхнув, а тоді простяг руки до неба, волаючи:

— Боже мій, я не витримаю більше таких дурниць! Він хоче, — показав пальцем на Майнерера, — доручити це знавцеві кабали! Та ви взагалі знаєте, що таке кабалістика?

— Вас хтось питав, Левіне? — холодно озвався Майнерер. — Краще зосередьтеся на своїх обов’язках.

— Я щось вам скажу, — голосно розсміявся стенограф, якого Мюльгауз любив за його гострий язик. — Підкажу вам іншу думку. Сполучіть місця злочинів на карті лініями. Напевно у вас вийде який-небудь таємничий знак. Символ секти… То що, спробуймо? — кажучи це, він підійшов до мапи Бреслау, що висіла на стіні.

— Так, спробуймо, — серйозно відповів Мокк. — Ринок, 2, кам’яниця «Під Грифами», Бурґфельд, 4 і Ташен-штрасе, 23–24. Ну, що ви так на мене дивитеся, Левіне… Увіткніть у ці місця шпильки…

— Невже в школі ви мали найгіршу оцінку з геометрії, пане раднику? — відгукнувся здивований Левін. — Так чи сяк, вийде трикутник. Три місця — три вершини.

Не зважаючи на буркотіння стенографа, Мокк підійшов до мапи й позначив три місця злочинів шпильками. Утворився тупокутний трикутник. Мокк якусь мить уважно розглядав кольорові голівки шпильок, а тоді підійшов до вішалки, зняв з неї своє пальто й капелюха й попрямував до дверей.

— Мокку, ви це куди? — гаркнув Мюльгауз. — Збори ще не закінчилися.

— Шановні панове, усі ці будинки знаходяться на території, яку оточує старий рів, — тихо вимовив Мокк, вдивляючись у мапу. За мить він вийшов геть з кабінету свого шефа.