Читати книгу - "Смутна доба"

Після обіду сорок московських дворян підносили подарунки нареченій, їм не було ціни. Навіть високі особи з почету короля не утримувались від вигуків здивування і захоплення. Лише король, показуючи свою зверхність, не зняв навіть капелюха.

Потім була багата вечеря, танці, Марина справді виглядала незрівняною. Власьєв і тут здивував гостей: відмовився сісти за весільний стіл — холопу, мов, недостойно знаходитись між таких високих осіб.

23 листопада 1605 року Марина Мнішек, тепер уже цариця, виїхала в Промник, щоб прямувати на Москву.

Тарануха пам'ятав усе до дрібниць, слуги князя Василя-Костянтина даром хліба не їли...

Відправа підходила до кінця. З храму вийшло кілька прихожан, котрі прийшли на молитву з міста, стали появлятися ченці.

Тарануха усе ще стояв коло брами, на видному місці, і думав про своє. Особливо вразив його князь під час сейму. Лише там зрозумів своє несправедливе ставлення до нього, дарма звинувачував він князя у надмірно обережній протидії московському походові. Острозький не зломився, просто, як і належить людям великого досвіду, діяв обережно і далекоглядно. Раніше брав емоціями, тепер розумом.

Вийшло так, що проти Юрія Мнішека і самого короля виступило вісім сенаторів, тобто п'ята частина сейму осудили московський похід.

— З царем московським король заключив перемир'я і підтвердив те своїм високим словом, і клятва священна, тим паче королівська!

— Король присягав не лише від себе, а й від нас!

— Чи мав право воєвода семиградський діяти без згоди сейму?!

— Ганьба Юрію Мнішеку!

Засудив московський похід познанський каштелян Ян Острогор, великий литовський маршалок Дорогостайський назвав неподобством, що самозванця, супроводжували не лише люди шляхетського походження, а й сенатор Мнішек. Говорив про нього і Андрій Ліщинський, брест-куяльський воєвода.

Та найрізче сказав Ян Замойський, коронний канцлер Речі Посполитої:

— Чи Дмитрій — царевич, не доведено, швидше навпаки. Я переконаний, що Дмитрій — самозванець. Та навіть коли б достовірність царевича була доведена, ми не мали права допомагати йому приватно, без відома сейму. Хто переступає королівську клятву — зрадник!..

Утих осудах головна заслуга князя Острозького.

Тарануху, що задумався, хтось зачепив ліктем. Люди пішли з храму масово, але князя між них він не помітив.

Зрештою, церковний служка повів його до храму.

Місцевість на Кемпі низинна, міські стіни громадяться десь високо над головою, дихати тут, особливо весняної пори, легко. Та у храмі повітря виявилось спертим і важким, козак ледве продихнув його.

Князь Василь-Костянтин і запобігливий ігумен монастиря, котрий не покидав свого покровителя, чекали козака біля вівтаря. Острозький запитав коротко:

— Готові ми до повернення в Київ?

— Так, князю!

Князь задоволено хитнув головою.

— Повертатися будемо через Острог...

Тарануха здогадувався, чому князь вирішив їхати, не дочекавшись Пасхи. Хоче пригасити невдоволення короля морським походом Сагайдачного. Змінити воєвода уже нічого не міг, похід відбувся, своїм поверненням до Києва князь хотів бодай створити якусь видимість дії. Поїздка через Острог повернення затягне.

— Прибув монах Іоанн зі Святої гори.

— Хай чекає мене...

Забравши коня у сторожі, Тарануха поскакав тихими ранковими вулицями княжого міста до родової фортеці Острозьких.

У півтемряві пустої родинної церкви, де ще помітні сліди недавньої пожежі, князь спинився коло надгробка сина Олександра. Довго стояв, втомлено закривши очі. Чому ти не пережив батька, за що така божа несправедливість?! Чим я погрішив тебе, господе?

Олександр, світла голова, на сеймі у січні 1603 року виявив себе першим поборником релігійної свободи. Як достойно захищав він свою віру, які переконливі аргументи знаходив! Домігся навіть зняття баніції[152] з Григорія Балабана, архімандрита жидичинського монастиря.

— Сину-сину, недарма помер ти в нещасливий день. З тобою лягли в могилу останні надії Острозьких як захисників рідної віри!..

Прошепотів і замовк надовго. В голову йшло різне, поволі витіснило родинний біль.

Православно-церковні питання на Варшавському сеймі 1605 року вирішувались у складній обстановці. Насамперед, пов'язана вона була з московськими подіями. По-друге, козаки розгромили три турецьких міста, чекай тепер османського гніву.

Все ж на сеймі остаточно вирішено питання про Києво-Печерського архімандрита, уже пішла королівська жалувана грамота, що бути ним Єлисею Плетенецькому за «пильними просьбами» київського воєводи, Сигизмунд таки боїться йти