Читати книгу - "Смутна доба"

Тарануха присів на кам'яне сидіння у капличці Спаського монастиря, що на Кемпі, острівці при в'їзді до Дубно. Князь, одягнувши чернечу рясу, другий тиждень постився, він нічим не відрізнявся від інших монахів, ходив у такому, як усі, рам'ї[149], грубих ялових чоботях та клобуці.

Монастир не змінився від часів, коли він тут був.

До княжої келії козак заходити не зважувався, просто в келію заходити не прийнято. Маячити під час відправи біля Острозького теж було незручно. Інколи козак появлявся коло загородки старости на задньому плані церкви, князь, виходячи з храму, гляне на нього і, коли нема чого сказати, — проходить мимо. У світі нічого тривожного не трапилось, що б могло перервати князів піст. Можна б і не з'являтись день-два, та приходив — раптом виникне у ньому княжа потреба.

Князь Острозький виїхав на Волинь перед походом царевича Дмитрія та й лишився в Дубно до початку чергового сейму. Волів бути на тисячу верст ближче до Кракова, де вершились події московського походу. Так потрібно було для діла.

За глибокими віконцями-бійничками притворної каплиці — види повноводої у цей час Ікви, вода звузила острівець, підійшла до монастирських служб, що осіли на оточеному весняним розливом п'ятачку землі у плавнях річкової заплави.

Свого коня козак лишив на вартових козаків дубнівської оборонної стіни — терпляче чекав князя, котрий разом з іншими зник за дверима храму на ранкову молитву.

Козак звик чекати, така була його служба.

Коло міської в'їзної брами, — згадав, називалась вона Луцькою, — з'явився гурт крикливо одягнених і гонорових ляхів, потім покотила з міста закрита карета у супроводі гайдуків. Те нагадало давні події — таку ж карету львівського владики Гедеона Балабана, що стояла тоді, літ двадцять тому, за цією монастирською брамою, а шлях над головою заповнювали людські шпалери[150], що зустрічали князя Василя-Костянтина. Саме тоді у дубнівському замку пов'язалася з князем Острозьким його подальша доля.

Гай-гай скільки води зійшло відтоді в Ікві! Час біжить невблаганно, його як вола не налигаєш!

Припинилися удари дзвонів, в монастирській церкві почалась ранкова відправа. Князя ще чекать і чекать, надто рано він приїхав.

Місто ховалося за високими оборонними стінами. Тарануха бачив лише шматок дороги перед Луцькою брамою, розлогі рукави Ікви з рудими минулорічними очеретами та голими вербами. А князь полюбляє Дубно, може, більше ніж Острог.

Тарануха не відсиджувався в Дубно, козак був причетний до всього, що стосувалося московського походу і самого Дмитрія. Двічі супроводжував незнайомих дворян до Кракова, коли приїхав з Рима племінник панського унція А. Рангоні і коли з'явилося в кінці жовтня московське посольство. Особливо клопітною видалась остання поїздка. Події на московській землі для самозванця розвивались успішно. Дмитрій дивовижно легко здолав опір годуновського війська і безборно увійшов до Москви, йому всюди симпатизував простолюд. Та князеві Василю-Костянтину вдалося одірвати від царевича Юрія Мнішека, напередодні сейму той змушений був повернутися до Польщі, а за ним — і більшість ляхів.

Настрій князя піднявся, коди доповіли про лист цариці Марфи, що Дмитрій не її син, передала вона лист королеві через якогось шведа. Лишалось не відпускати до Москви Марину, та могла зробити більше шкоди для православ'я, ніж цар Дмитрій.

— Ти пам'ятай це повсякчасно, — не раз говорив Тимкові князь, — і протидій, де тільки матимеш змогу. Вона ревна католичка і має на самозванця великий вплив.

Тарануха залишив капличку, але ще довго стояв коло брами, згадуючи останню поїздку до Кракова. Посольство Афанасія Власьева прибуло до Кракова в кінці жовтня. Він знав навіть, де хто спав у палаці воєводи. Юрій Мнішек, гарцюючи по Кракову на породистому жеребцеві в яблуках, хизувався подарунками царственого зятя — золотим ланцюгом замість повіддя на жеребцеві та щедро оправленою дорогоцінним камінням булавою.

Була то мізерна частка воістину царських подарунків Дмитрія.

Таранусі вдалося навіть бути присутнім, щоправда між слуг, на заручинах майбутньої московської цариці у домі ксьондза Фірлея. Явився сам король з сином Владиславом і сестрою, обряд від кардинал Мацієвський з двома прелатами та цілим гуртом інших церковників у блискучих стихарях.

Молоду благословляв литовський канцлер Лев Сапега.

Царя представляв дяк Власьєв, тримався він гідно навіть у критичні хвилини. Коли капелан