Читати книгу - "Дзеркальце, моє дзеркальце"

– Серйозно? – усміхаюся їй. – Він же тобі взагалі не подобається.

– Не те що не подобається, просто люблю дивитися фільми, зняті принаймні за нашої ери, але ти кажеш, що це найкращий молодіжний фільм усіх часів, тож я спробую ще раз, бо хочу вибачитися за те, що була стервом, а це найменше, що я можу зробити.

– Добре, – кажу я, намагаючись не посміхатися на всі зуби бездоганності цього моменту.

– То ти хочеш сказати, що я була стервом?

– Ні, я хочу сказати, що ти була сама на себе не схожа. А я хвилююся за тебе, ти сама знаєш.

– Знаю. – Роуз на мить обіймає мене. – Але все гаразд. Супергаразд. Ніби я нарешті розумію, хто я є. Я стаю жінкою, Редлі.

Я пирскаю колою через ніс. Вона заряджає мені подушкою по голові, і я думаю, можливо, дуже ймовірно, що це перший абсолютно щасливий момент за довгий час. Якби ж можна було сказати «зупинися мить, ти прекрасна», то мені варто було б зробити це саме тепер.

Ми дивимося кіно чи принаймні я спостерігаю, як кадр змінюється кадром, намагаючись зрозуміти, як почуваюся, але намарне.

Моллі Рінґвольд показує свій коронний номер із помадою, Джад Нельсон б’ється з повітрям, і коли починаються титри, Роуз бере мене за руки й тягне в ліжко.

Вона дійсно це робить. Мені не ввижається. Я дивлюся на неї, а вона витягає мене на середину, де на мить застигає, підіймає мою руку й просовує під неї свою голову, кладучи її мені на плече.

Чорт, що це взагали таке?

– Знаєш що, Редлі, – каже вона. – Думаю, ти найкраща людина, яку я знаю.

– Ой, не чеши, – кажу я, радіючи, що вона не бачить, як безглуздо я посміхаюся стелі.

– Але я дійсно так вважаю. – Вона відкидає голову, і я вигинаю шию, щоб глянути на неї. – Ти ніколи мене не зраджуєш, не підводиш. Незважаючи на всі дурниці, які я кажу чи роблю. І це дуже незвичайно для мене. І для тебе в моєму серці є особливе місце, ти знаєш?

Вона перекочується, спираючись підборіддям мені на груди, і моє серце брязкотить і збивається з ритму, і від ваги її тіла моє тіло бульбашиться й вибухає, а від її рук на моєму животі зупиняється дихання. Все це насправді. Я насправді на ліжку Роуз, і вона насправді лежить майже на мені.

– Інколи я засмучуюся, що ти не розумієш, скільки в тобі прекрасного, – каже вона ніжно та м’яко.

Ну, це вже занадто, і я відсуваюся на свій бік ліжка, відкочуючи її на свій, і ми лежимо, витягнувшись на повний зріст обличчям одне до одного. Між нами всього лише кілька сантиметрів, та принаймні так я можу дихати. Так я, можливо, не помру.

– Та нема в мені нічого аж такого прекрасного, – кажу я. – Це просто я.

– Замовкни, – каже Роуз. – У тебе є все: розум, доброта, відданість, ти барабаниш краще за всіх у галактиці, а танцюєш краще за всіх на світі, і мені подобається, як волосся падає тобі на очі й те, що ти щодня носиш ті дурні картаті сорочки… Редлі, є одна річ, яку я поклялася тобі не розповідати, але я не можу нічого від тебе приховувати…

Час сповільнюється і ллється тонкою цівкою, а потім і зовсім зупиняється. Я бачу, як світло відбивається в її глибоких блакитних очах, бачу ніжний пушок на її м’яких щоках, бачу, як вигинається її верхня губа, коли вона говорить, бачу сріблястий шрам зліва від її рота, і в цьому весь Усесвіт, ніби час спливав лише для того, щоб дістатися цього бездоганно прекрасного моменту.

І я не хочу слухати, що вона мені скаже, бо я знаю – сталося щось надзвичайне, якщо Роуз отак ставиться до мене.

Вона теж мене кохає!

Усе так правильно, і я тягнуся до неї, кладу руку їй на талію, щоб нахилитися й поцілувати її. І вже коли я роблю це, я бачу, що очі її розширюються, а плечі напружуються, і я відчуваю, як вона відсувається, але мої губи все ж торкаються її губ, хай лише на частку секунди, але я цілую дівчину, яку кохаю, і поринаю в абсолютне щастя.

А потім вона зникає, і там, де вона була, лишається тільки холодна порожнеча.

Коли я розумію, що сталося, я бачу, як Роуз стоїть і дивиться на мене очима, повними жаху. Час відновлює рух, і тепер він несеться з неймовірною швидкістю.

– Чорт забирай, Редлі, що за хуйня? – питає вона. – Що ти в біса робиш? Чому ти… Я цього не хотіла, що це тобі привиділося? Ну від будь-кого я могла очікувати, але не від тебе… Силувати мене…

– Ні, це інше, це не те… Пробач… Мені здалося…

Усе проноситься повз без моєї участі, я відстаю, і свідомість, і тіло, яке й досі намагається збагнути, що виражає її обличчя. Що б там мені не подумалося, усе це було не так. Моє сприйняття було дуже, страшенно далеким від істини. О чорт, о ні, о чорт, о трясця.

– Мені дуже шкода, – зістрибую з ліжка, – мені шкода, мені здалося… все це здавалося. Ніби ти хочеш, щоб ми поцілувалися. Мені страшенно шкода, Роуз.

Ще ніколи при мені Роуз не була такою засмученою, обличчя її вкрилося червоними плямами.

– Господи Боже мій, Редлі, ти ж начебто мій найближчий друг! Єдина людина в моєму житті, яка не намагається мене трахнути. Я тобі довіряла. З тобою я почувалася в безпеці. А тепер… а ти… а ти…

– Я і є твій найкращий друг. – Роблю крок до неї. – Роуз, будь ласка…

– Ні, не наближайся.

Я боюся рухатися, боюся говорити. Не знаю, що тепер буде зі мною.

– Найкращі друзі так не чинять, Редлі. Найкращий друг знав би…

– Знав би що? – питаю я, опустивши голову, заздалегідь знаючи, що вона скаже, бо я насправді її найближчий друг, і я знаю її краще за інших, і попри це мені вдалося все зруйнувати, зруйнувати дощенту.

Тож я знаю, що вона скаже.

– Редлі, я не така, як ти. Мені подобаються хлопці. Я не цілуюся з дівчатами.

Наш перший концерт був збіса крутий. Ми грали разом лише два місяці, але пісень було достатньо для виступу,